Звільнення людини від хвороби і злого духа як знак наближення Божого Царства

Роздуми над Словом Божим на V неділю звичайну, рік Б

«Тож Він оздоровив багатьох хворих на різні недуги, і вигнав численних бісів, але бісам не давав говорити, бо знали Його» (Мк 1,34).

Знаємо, що наскільки людина хвора, настільки ж вона і обмежена. Часто бабці скаржаться, що не можуть прийти на Службу в неділю, бо високий тиск викликає запаморочення. Але вони дуже хотіли. І хоча гріха немає в тому, що вони не могли бути на недільній Службі, проте з великим жалем про це говорять священикові так, нібито це була їхня провина. Не треба пояснювати, як сильно людину обмежує брак нормального здоров’я — людина стає заручницею своєї хвороби.

Як тілесна хвороба стає обмеженням фізичних можливостей людини, так духовні поневолення обмежують людську душу. Межею духовної обмеженості є біснуватість, коли духом людини керує інший, тобто злий дух. Проте одержимість — це крайній прояв поневолення людини злим духом. Поневоленою, тільки меншою мірою, є людина, яка перебуває в стані тяжкого гріха або має моральну ваду. Згадайте, як спотворює людину алкогольна залежність, наркоманія… Ісус бачить, як кожний гріх спотворює справжній образ людини. А справжнім образом є людина, яка любить, дарує любов.

Зауважмо: коли Ісус зцілив тещу апостола Петра від гарячки, вона одразу встала і пішла служити, тобто взялася реалізовувати свою любов у служінні (пор. Мк 1,31). Справжня свобода людського духу проявляється в радості служіння, в любові до братів і сестер (див. Мк 9,35; Мк 10, 43, Йн 13, 1‑17).

Кожен гріх спонукує нас замикатись на собі, боятися за себе, турбуватися про себе. Диявол тримає нас через страх про самих себе. Цей страх не тільки психологічний, як страх самозбереження; це страх екзистенціальний, страх перед цілковитим знищенням.

Коли людина зустрічається зі справжньою любов’ю Христа, відкривається на Його любов, — то відразу позбувається страху за себе. Часто спостерігаю, коли дорослі, які готувалися до Першої Сповіді та Причастя в нашій парафії, після урочистості св.Причастя наповнюються радістю, в них немає страху перед сповіддю. Тоді відчуваю, що їхніх душ торкнувся Христос.

Христос лагідно доторкається руки тещі Петра, кладе свої руки на голови хворих; Він долає бар’єр недовіри, який ми будуємо навколо себе своїм гріхом. У кожній добре пережитій сповіді, в кожній спокійній сердечній розмові, яку ми проводимо з Ним на молитві, Ісус прагне доторкнутися нашої рани. Не для того, щоб завдати болю, але щоб вивести нас з-за стіни, яку побудував наш егоїзм.

Опосередковано чи безпосередньо, причиною кожного гріха є диявол, і тією мірою, якою людина прив’язана до гріха, він може виявляти вплив на людину. Опосередковано чи безпосередньо, причиною кожної хвороби — а також смерті, які є наслідками первородного гріха — також є диявол.

Ісус приходить, щоби звільнити людину від неволі диявола, усунути з її серця страх, який забирає силу любити, повернути їй свободу (див. Гал 5,13; пор. 1 Йн 4,18). Ісус так свято береже свободу вибору людини, аж забороняє нечистим духам говорити, що вони знають, Хто Він.