Помітити цінність, а не користь

Роздуми над Словом Божим на свято Престолу св. апостола Петра

Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це відкрили, а Мій Отець Небесний.

Коли розпитуємо про людину, хто вона така, то звертаємо увагу на те, чим вона заробляє на життя, який її статус у суспільстві, які в неї родинні зв’язки (вона є донькою чи сином того чи того). Часом цікавимося тим, які її погляди на певні проблеми суспільства чи політики. Ми підсвідомо наче міряємо людину, наскільки вона нам важлива, яку користь я можу від неї отримати. Інколи це може бути не користь у буквальному сенсі цього слова, але користь психологічна: якщо дружитиму з цією людиною, то забезпечу свої певні емоційні потреби. У будь-якому разі я використовую цю людину для себе. Така вже наша людська слабкість, що пов’язана з первородним гріхом: пожадання, яке збаламучує нам погляд так, що ми не можемо  за маскою людини побачити її неповторний образ і подобу Божу.

Ми потребуємо окулярів Божої благодаті, які виправляють нашу короткозорість і допомагають побачити щось більше, ніж нашу власну користь, яку ми можемо отримати від людини: побачити її істинну, дану Богом цінність — цінність людського життя, що справді без-цінне, та дорогоцінність кожної людської особи. Цю таємничість людської особи чи Особи Божої нам дозволяє відкрити лише Божа благодать: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це відкрили, а Мій Отець Небесний».

Справді, кожного разу, коли я зверхньо, осудливо ставлюся до іншої людини — навіть до свого ворога — я дивлюсь на ситуацію з погляду гріха та своєї слабкості. Але коли в іншій людині, особливо у своєму ворогові, я несподівано помічаю гідність Божої дитини — це означає, що Божа благодать вказує мені  на це.

В Ісусі Христі ми всі — усиновлені Сини Бога живого.