Справжній Батько

Роздуми над Божим Словом на середу IV тижня Великого Посту

Того часу Ісус відповів юдеям: «Мій Отець працює дотепер, — працюю і Я».
Отже, юдеї ще більше намагалися Його вбити, і не тільки за те, що порушував суботу, але й що Бога називав своїм Отцем, роблячи себе рівним Богові.
Тож у відповідь Ісус говорив їм: «Воістину, воістину кажу вам: Син не може робити нічого сам від себе, а тільки те, що бачить, що Отець робить; що Він робить, — те саме й Син робить. Адже Отець любить Сина й показує Йому все, що сам робить, і покаже Йому діла ще більші від цих, щоб ви дивувалися. Отож, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син, кого хоче, оживляє. Адже Отець не судить нікого, але весь суд дав Синові, щоб усі шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, який Його послав.
Воістину, воістину кажу вам, що хто слухає Моє слово і вірить у Того, хто послав Мене, має вічне життя і на суд не приходить, але перейшов він від смерті до життя. Воістину, воістину кажу вам, що надходить година, — і вона є нині, — коли мертві почують голос Сина Божого і ті, які почують, оживуть. Бо як Отець має життя в собі, так дав і Синові мати в собі життя. І дав Йому владу суд чинити, бо він є Сином Людським.
Не дивуйтеся цьому, бо надходить година, в котру всі, хто в могилах, почують Його голос; і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, — у воскресіння суду. Не можу Я сам від себе робити нічого. Як Я чую, так і суджу, і Мій суд справедливий, бо не шукаю своєї волі, але волі Того, хто Мене послав».

Так багато Ісус сьогодні нам сказав про свої відносини з Отцем. Спробуємо на Його слова подивитись під земним кутом.

Звернімо увагу, що Ісус говорить про себе як про Сина, а про Бога — як про Отця. Не вживає «офіційних» назв: Бог, Творець, Месія тощо. Син і Отець. Думаю, що цим Ісус хоче показати Бога Отця як люблячого Батька, а не суворого суддю.

Коротко ми можемо визначити головні риси Їхніх відносин, але надамо їм трохи земного характеру.

Син та Отець проводять багато часу разом у спілкуванні, діленні життям та досвідом. «Син не може робити нічого сам від себе, а тільки те, що бачить, що Отець робить». Це стосунки довіри, допомоги, заохочення. І це щось завжди нове: «покаже Йому діла ще більші від цих». Це стосунки дружби. Отець довіряє синові, віддає Йому великі справи: «весь суд дав Синові». Це стосунки поваги та послуху: «Не може Син нічого робити від себе». Про такого батька можна лише мріяти.

Я маю маленького чудового синочка, якому скоро буде два рочки. І вже зі своєї недовгої практики батьківства бачу, як діти копіюють усе, що переживають із батьками: емоції, реакції, дії тощо. Як сильно батьки важливі для дітей! Вони дають захист, їжу, тепло, любов, навчання, розвиток, приклад поведінки. Але часто батьки багато в чому обділяють дитину, свідомо чи несвідомо. Замість уваги та спільного часу — відчуження й самотність. Замість підбадьорення та довіри — зневага і контроль. Живе спілкування замінюється телевізором та іграшками.

Але якщо ми носимо в собі рани від наших земних батьків, які також зранені своїми батьками, то я маю добру новину! Господь прагне стати моїм Батьком, з яким можу мати близькі відносини довіри, заохочення, спілкування, чудового часу разом. З яким можу творити чудеса! Адже «ми — діти Божі» (Рим 8, 16).

Кожного дня називаю Бога Отцем у молитві «Отче наш», та чи переживаю такі відносини з Богом, що можу звати Його «Татом»? Чи насправді радію, що маю найкращого у світі Батька? Якщо навіть ні, то придивімось до головних моментів, про які наголошує Син: час разом — це молитва, і послух — «не шукаю своєї волі, але волі Того, хто Мене послав». Добре, що маємо Старшого Брата, з якого можна брати приклад.