Вівці мають наслідувати свого Пастиря

Роздуми над Словом Божим на IV Великодню неділю, рік Б
(Неділя Доброго Пастиря)

Коли Ісус Христос говорить про те, що Він має віддати свою душу (життя) за овець, це означає, що Він має померти замість них: віддати життя за когось, щоби той міг далі жити, врятувати від нападника своїм життям — це героїчна жертва. Також Ісус кладе своє життя замість своїх овець у прямому сенсі. Ми — Його вівці — мали загинути згідно з вироком справедливості: «Бо заплата за гріх — смерть» (Рим 6, 23). Жертва Ісуса є замісною жертвою: Він віддає своє життя як заплату за наш гріх, аби ми жили вічно. Ісус каже: «Ніхто не бере її (душі) від Мене, але Я сам віддаю її. Владу маю її віддати, і владу маю знову її прийняти». Ісус є Господом свого життя, Він не мусив помирати, тим більше Він не мусив помирати за нас; проте Він хоче скласти таку жертву — і тому, що хоче нас врятувати, і тому, що хоче виконати волю свого небесного Отця: «Цю заповідь Я одержав від Мого Отця»…

Все наше життя на землі, від моменту хрещення, ми належимо нашому Пастирю. Ми —Його власність, і Він не схоче нас просто так віддавати в зуби дияволу і гріху. Він неустанно за нас бореться і про нас піклується, адже віддав за нас своє життя. Ми віднаходимо багато сил у роздумах над Його надзвичайною любов’ю та опікою над нами для продовження нашої внутрішньої, духовної боротьби з силами гріха і зла, які діють в нас через наслідки первородного гріха. Самі ми слабкі, гріх і диявол легко може нас здолати; але Він, наш Добрий Пастир, завжди бореться за нас.

Кожен з нас, християн, справжніх овечок Господніх, має наслідувати свого Пастиря. Ми хочемо, щоб наші священики, особливо настоятелі та єпископи, являли образ Єдиного Доброго Пастиря. Ісус ділиться з ними — завдяки благодаті, яку вділяє їм у Таїнстві Священства, — своєю пастирською любов’ю. Що ліпше священик з нею співпрацює, то ясніше ми цю любов Ісуса в ньому можемо побачити. Проте священик стосовно Ісуса Христа і сам є овечкою, яка потребує від Нього опіки, захисту і любові. Наші земні пастирі носять любов Ісуса Христа у глиняних начиннях (пор. 2 Кор. 4, 7)…

Голос нашого Пастиря взиває нас до такої ж єдності з Отцем небесним, яку Ісус має з Ним у любові, і послуху волі Його. Як Він жертвується за нас для нашого життя, так і ми повинні жертвуватися заради спасіння наших братів і сестер у вірі. Як Він уповні був слухняний волі свого небесного Отця, так і ми повинні бути слухняні Йому та удосконалюватися у любові.