Чудес вистачає, та справа не в них

Роздуми над Словом Божим на Вознесіння Господнє, рік Б

Ісус Христос перед своїм вознесінням дає ясне завдання своїм учням, всій Святій Церкві: «Йдучи по цілому світу, проповідуйте Євангеліє всьому творінню». Це завдання, звісно, передусім лежить на спадкоємцях апостольської влади, тобто на єпископах, та їхніх помічниках у служінні Євангелію, тобто священиках. Проте також своїм особистим життям, поставою, до цього завдання покликаний кожний християнин.

Ісус говорить про знаки, які супроводжуватимуть проголошення Євангелія. «Такі знамення будуть супроводжувати тих, хто повірив: Моїм Ім’ям виганятимуть бісів, говоритимуть новими мовами, братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип’ють, їм не зашкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими». Могло би нам здаватися, що таких чудес зараз мало або взагалі немає. Проте якщо подивимося на канонізаційні чи беатифікаційні процеси, то побачимо, що основною умовою проголошення святості,винесення на вівтар якоїсь людини, окрім того, що героїчність її чеснот була вже доведена особливим судом, є ще незаперечний факт чуда, наприклад зцілення, за заступництвом цього святого. І коли ми подивимося скільки різних людей лише у ХХ столітті, за папи св. Йоана Павла ІІ, було проголошено святими чи блаженними, то побачимо, що й сьогодні Господь продовжує чинити чуда через тих, хто проголошує Його Євангеліє. 

Нам треба дивитись не на те, скільки навколо нас стається чудес, але чи ми справді вміємо і бажаємо проголошувати Євангеліє, жити згідно з ним. Бо наше серце часто не шукає того «горішнього», але спутане прагненням земного. Тому, можливо, завдяки нашому свідченню людям невіруючим нелегко побачити любов і славу Божу в нашому житті й проповіді…