Свята Земля. У цих двох словах приховано стільки історії, закладено такий глибокий сенс і таке велике значення для кожного християнина, що навіть той, хто ніколи там не був, сповнюється благоговійним трепетом, коли їх чує.

Чому так? Відповідь на це питання багатогранна і може перерости у цілу монографію, але я не ставлю собі такої мети. Я лише хочу пригадати собі і поділитися з вами своїми враженнями від місця, де почалася нова ера Історії Спасіння людства. Від місця, де одна ще дужа юна дівчинка довірилася Богові і сказала одне коротке «так» та віддала все в Його могутні долоні, де один провінційний і спершу нікому не відомий хлопець став шансом мільйонів змінити своє життя, коли помер на хресті, як останній злочинець. Від місця, звідки дванадцятеро простих роботяг рознесли по цілому світу Добру Новину і не соромилися говорити людям про любов, бо це вона є основою всього у цьому світі, і самого світу також. Хіба може простий рибалка сам таке вигадати? Впевнена, що без Духа Святого — навряд.

Тож запрошую у мандри слідами Марії, Христа та Апостолів.

Сучасний Ізраїль — це міста з хмарочосами, яскраві вогні, шумні вулиці й активне нічне життя. А поруч, на кожному кроці, — історія, що виринає місцями буквально з-під землі. Майже вся країна це масштабні археологічні розкопки, які ведуться фактично постійно, і часто можна побачити, як новий, сучасний будинок зведений над залишками будівель часів котрогось із Іродів. Усе це вражає і захоплює. Усвідомлення того, що ось ти йдеш вулицями Назарета, якими Ісус бігав ще маленьким, справляє на людину особливе враження. Раніше мені здавалося, що це можливо відчути лише у Римі, який, до певної міри, справедливо вважається колискою християнства. Проте Свята Земля — це наші витоки. На цій землі, у Вифлеємі, народився Цар світу, Володар Неба і Землі. І саме тут почалася наша з Ним історія.

Ми звикли до європейської архітектури і до зовсім інших краєвидів. Для людей, які так само, як і я, ніколи не бували у східних країнах, все здається «неправильним»: проста архітектура, піщані кольори будинків, стиль забудови і все взагалі. Проте все довкола у квітах і зелені. Ця зелена розкіш коштувала чималих зусиль та ресурсів, але люди тут люблять свою землю і дбають про неї. Тут усе просякнуте турботою, тому дерева ростуть навіть у повітрі. І це вражає та захоплює. А простота допомагає зосередитися на тому, що насправді важливо: на зустрічі з нашим істинним корінням. Ми нащадки Христа, а тому це наша духовна земля, наша спадщина.

Доторкнутися до земного життя нашого Бога — ось чим було для мене це паломництво. Від місця Благовіщення аж до храму Гробу Господнього це була зустріч із Сином, Втіленим Словом. Слухати Його слово, збережене на сторінках Євангелія, та приймати Його Тіло і Кров перебуваючи у тих місцях, де почався земний шлях Ісуса, там, де Він прийняв людське тіло, де жив малим хлопчиком; там, де проповідував і зцілював, де пролив свою Кров, щоб ми мали вічне життя — це наче цемент, який зміцнив фундаменти віри. За правилами жанру, тут треба би написати, що всі й кожен хоч раз у житті мають побувати на Святій Землі, але я цього не напишу. Побувати варто, безперечно, і якщо у вас є така можливість — то скористайтеся нею; якщо у вас є таке щире бажання, то знайдіть можливість і полетіть. Але не очікуйте автоматичного дива, якогось чуда. Єрусалим не змінить вашого життя, занурення у Йордані не вилікує ваших хворіб і ран; якщо ви не «вирощуєте» свою віру і не працюєте над її зміцненням там, де живете на щодень, то чуда не буде.

Можна переживати перебування тут дуже по-різному. Більшість людей захоплені емоціями, і це цілком можна зрозуміти. Для багатьох паломництво до цих святих місць буде єдиним у житті, і вони прагнуть пережити його по максимуму. Увібрати в себе усі ці враження, усі переживання, щоби потім ще довго ними підживлюватися і укріплюватися. Особисто для мене це був досвід зовсім іншого типу. Я пережила «повернення» до місць, які знала зі сторінок Біблії, з малюнків у своєму дитячому молитовнику, до місць, які давно і глибоко пустили коріння і сформували мою християнську тотожність. Це наче багато років мати на папері заповіт на якісь родинні скарби — і певного дня взяти до рук цілу скриньку коштовностей, детально описаних у тому заповіті. Ти знаєш кожну річ, знайомий з її описом до останньої літери, уявляєш, як би кожна з них могла виглядати, і ось маєш нарешті таку можливість — потримати в руках ці коштовності, доторкнутися до кожної. Дивишся і впізнаєш. Особливе відчуття.

Яскраво-червоний диск сонця, що сідає над Назаретом, колони дому Марії, де архангел Гавриїл відкрив Їй таємницю любові Бога; неймовірне місце благодаті — Ейн Карем, де Марія зустрілася з Єлизаветою, куди принесла свою таємницю і розділила радість із матір’ю Йоана Хрестителя; ґрот у Вифлеємі, де народився Божий Син; Капернаум, де Він вчинив найбільше чудес; Єрусалим, де Він був зраджений, покинутий, де страждав і завершив земне життя… Кожне з цих місць добре нам знане, ми щороку проходимо з Христом його хресний шлях у наших храмах або вулицями наших міст, — і тільки в Єрусалимі розуміємо, як усе було насправді: шум, крик, торговці, покупці, люди, тварини, спека, сморід, суперечки і поміж тим усім — Людина, яка несе тягарі цілого світу на своїх зранених плечах, падає, спливає кров’ю, але підводиться і йде. Ніхто не замовкає навіть на мить. Ніхто не створює особливих умов, ніхто не зважає. Сьогодні все так само, як і тоді. Viа Dolorosa мало змінилася, і якщо хтось хоче молитовної атмосфери, то має її створити всередині свого серця, бо зовні це той самий базар, що й за часів Ісуса з Назарета. На цій дорозі легше опинитися в епіцентрі якоїсь сварки чи торгів, ніж у молитовній задумі, але у цьому й суть — триматися Його шляху, йти за Ним. І ми йшли. Нас штовхали. Ми губилися. І молилися. Від стояння до стояння ми ставали дедалі міцнішими, більш зосередженими і прийшли до Гробу Господнього не самі: до нашої маленької групи дорогою приєднувалися ті, кого надихнуло наше зосередження, хто не міг молитися сам і потребував когось, хто вже молився. Ми прийшли переможцями. А все тому, що тоді, дві тисячі років тому, закривавлений, покалічений, зневажений і покинутий всіма Богочоловік переміг смерть. І вже немає Його там, бо воскрес, і ми приходимо, щоб у цьому переконатися, і приводимо з собою інших.

І так є у нашому житті. Часом, щоб це побачити, треба вийти зі своєї християнської зони комфорту, із парафіяльного «гетто», у якому ми живемо на щодень, де є всі умови, щоб ставати святими, але нам постійно щось перешкоджає. Свята Земля є таким виходом зі звичного світу, поверненням до забутих джерел, пригадуванням, що наш справжній дім там, де на нас чекає наш Творець.

Свята Земля — місце зустрічі з Богом

Про паломництво до Святої Землі — у Розмові CREDO.