Римо-катол.: 24 жовтня (довільний спомин)
ХХ століття було важким для Церкви; ХІХ було вступом до гонінь. Єпископ Кларет пережив 14 замахів на своє життя і помер у вигнанні.
Антоніо Марію Кларета (1807-1870) називають «святим Павлом ХІХ століття». Він мав місіонерського духа і прагнув місійної діяльності. Складно сказати, чи вдалося йому стати місіонером у звичному розумінні цього слова; але він безсумнівно став місіонером друкованого слова.
Він народився в Каталонії на вігілію Різдва Христового 1807 року, був одним з 11 дітей, навчався батькового ткацького мистецтва й навіть домігся певних успіхів у ткацтві. Однак Бог дає випробування й падіння, аби людина замислилася над тим, що є істиною в житті. Друг Кларета, з яким вони працювали в Барселоні, допустився обману, зради, ткацька справа розвалилася, а сам Кларет опинився перед питанням – для чого це все і що далі.
Покликання служити Богові він відчував, але до часу не давав на нього відповіді. Невдача підштовхнула його шукати іншої праці, він пішов у друкарню, де «ненароком» навчився латини, що дало змогу думати про вступ до семінарії. Висвячений 1835 року. Після навчання Антоній Марія пробував реалізувати свій місіонерський запал, вступивши до єзуїтів, але покинув Товариство через слабке здоров’я. Повернувшись до свого єпископа, Кларет отримав… призначення бути дієцезіальним місіонером. Не їхати на місії, а проголошувати їх в Іспанії.
За 1840-1848 роки Кларет об’їздив усю Каталонію, 1847 року заснував друкарню, яка діє і сьогодні. Заснував він також і нове згромадження, присвятивши його Непорочному Серцю Марії. Після чоловічої гілки настав час з’явитися жіночій гілці. Кларетини і кларетинки працюють нині у багатьох країнах світу. При заснуванні жіночого згромадження, як і Товариства доброї праці та жіночого мирянського об’єднання «дам Непорочного Серця», їхньою метою було допомагати священикам у катехізації населення, оскільки рівень релігійної освіти Кларет визнав далеким від бажаного.
Він засновував і організовував, і сам писав — брошури, листи, — для мирян, для їхнього релігійного розвитку. Бо Церква складається не з пастирів, а з люду і пастирів, і з неосвіченого люду немає чого сподіватися взяти розумних пастирів…
За його старанну й побожну діяльність Апостольська Столиця 1847 року зробила Кларета єпископом; через два роки він став архиєпископом, а з рук іспанської королеви Ізабелли прийняв 1850 року паллій митрополита Куби. Виїзд на місію збувся, принісши, відповідно, купу клопотів з браком релігійної освіти місцевого населення, яке потребувало поновної катехізації. Там він 1851 року заснував Товариство католицького вчення. Під час епідемії відвідував лікарні, а потім заснував банк (1854), який мав надавати фінансову допомогу парафіям.
Діяльність єпископа викликала напади масонів на нього, причому не суто словесні: перші чотири замахи на життя він пережив саме на Кубі. Забравши його 1857 року назад до Іспанії, королева призначила його своїм сповідником. На батьківщині він знову засновував товариства — допомоги в катехізації, сприяння бідним, підтримки артистів тощо. Масонська революція 1868 року вигнала з Іспанії королеву та її сповідника, як і багатьох інших. У Римі Кларет пробув недовго, бо почувся зле, і поїхав у Францію, де перебували його духовні сини, вигнані з Іспанії, і зрештою помер.
Його беатифікаційний процес тривав довго, оскільки Кларет залишив по собі величезну писемну спадщину, яку Церква мала дослідити (понад 200 видань загальним накладом 9 млн. примірників). Беатифікований 1934 року і канонізований 1950-го.
Зображається у єпископському вбранні, з уставом кларетинів у руці. Його атрибути — медальйон на шиї, хрест на дорожній торбі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
