Якщо ви — мама, то у вас є як мінімум один кейс в особі вашої дитини та як мінімум 75 успішних стратегій, як виховати той кейс на щасливого, успішного і самодостатнього чемпіона з усього.
Крім того, ви вже знаєте, що французькі діти не плюються їжею і що після трьох уже пізно ліпити зі своєї дитини поліглота, математичного генія та нобелівського лауреата в галузі літератури. Тому вам страшенно хочеться накричати на дитину, яка у свої два з половиною не говорить японською та ігнорує правила етикету. Але ж на дітей кричати не можна. Ви ж читали топ-12 книжок про виховання дітей і щонайменше 10 найкращих книжок із дитячої психології для батьків, слухали подкасти й підписалися на всіх популярних інтернет-матусь-експерток… А потім виявилося, що «не все так просто у Данському королівстві», й не усі ці теорії та стратегії діють на ваших дітей. А ще ваші родичі й сусіди краще знають, як правильно доглядати саме за вашим немовлям, як виховувати саме вашого трирічку і тримати вашого підлітка «на короткому повідку». І ви, така начитана та підготована, просто відчуваєте, що не даєте собі ради.
Це не означає, що не треба цікавитися дитячою психологією чи звертатися до фахівців, якщо виникають проблеми. Родичів і сусідів часом теж треба вислухати, хоч би для того, щоб зрозуміти, наскільки змінився світ від часу, коли їхні діти були маленькими. Але не дозволяйте собі вмовити, що ви погана мама, і вже тим більше — що вам дісталася якась «бракована» дитина. Часом просто трапляється так, що у реальному світі все значно складніше ніж у книжках, але й дещо простіше, ніж у будь-якій науковій теорії.
А час від часу перечитуйте собі ось це:
1.
Якщо вам трапляється втомлюватися, помилятися, дратуватися, плакати, злитися і навіть кричати, але при цьому ви не звинувачуєте дітей в усіх своїх негараздах, не обтяжуєте їх почуттям провини та все ж таки стрималися від утечі (хоча вже обдумали план і навіть згадали, де лежить валізка), то ви хороша мама. Просто ви також жива людина із середньостатистичними можливостями людської психіки та організму.
2.
Якщо ви вмієте відділити свою дитину від її успіхів та невдач і любите її, а не її досягнення, і продовжуєте любити її, навіть попри відсутність яскраво виражених талантів, то ви чудова мама. Навіть якщо вам трапляється відчути легке розчарування через відсутність медальок і кубків, щоб похизуватися перед родичами.
3.
Якщо ви порівнюєте свою дитину з іншими дітьми, її досягнення з їхніми, але знаходите у собі силу не озвучувати результати порівнянь при власній дитині, — ви прекрасна мама. А якщо ви ще й не розчаровуєтеся при цьому у власній дитині чи своїх материнських здібностях, а чітко розумієте, що всі діти різні, то ціни вам немає. Ви скарб!
4.
Якщо ви вмієте відрізнити погану поведінку від дитячої активності і дієте відповідно замість того, щоб робити трагедію і тягати дитину по лікарях, вимагаючи від них поставити вашій здоровій та жвавій дитині діагноз, — ви нормальна мама.
5.
Якщо ви дожили до підліткового віку своїх дітей і діти теж до нього дожили, якщо ви не боїтеся засинати з ними в одному домі й час від часу вони з вами навіть розмовляють, — ви мама місяця! А якщо вони діляться з вами своїми враженнями про вчителів, однокласників і фільмів, лайкають ваші фотки в інсті та шлють смішні мемаси — ви мама року!
Так можна продовжувати у нескінченність, тому я лише додам, що ви також цілком нормальна мама, навіть якщо у вашої дитини обіднє меню не складається з семи страв; і навіть тоді, коли ви дозволяєте своїй дитині досліджувати калюжі й лазити по деревах, за умови, що навчили її звідти злізати; і навіть якщо вас часом викликають до школи, хоча ви мама дівчинки. Просто діти ростуть, шукають свого місця у світі й випробовують на міцність межі, встановлені дорослими. Зрештою, все минеться. Головне, щоби всі були здорові.
Припиніть порівнювати себе з іншими мамами, а своїх дітей — з їхніми дітьми. Навіть якщо, а особливо якщо, вони вихваляються успіхами своїх дітей. Адже це аж ніяк не є свідченням того, що ваша чимось гірша, бо вона має свої власні, важливі для неї особисто, здобутки. Як і не означає, що життя у тих інших мам простіше за ваше. Навіть мамам вундеркіндів теж регулярно хочеться втекти не пакуючи валіз і вже точно по декілька разів на тиждень котрась переховується у ванні, щоб бодай хвильку побути на самоті або й поплакати від недосипу, нервового напруження та відчуття безпорадності. Просто не всі у цьому зізнаються.
У вас хороша дитина, і вона всього лише дитина, а не втілення вселенського зла, яке має на вас «зуб» і заповзялося знищити. Тому, якщо плаче — притуліть, капризує — обійміть, проситься на ручки — носіть, поки можете підняти, хоче з вами розмовляти — слухайте. Любов’ю ще ніхто нікого не зіпсував і не розбестив, а от байдужістю чи злістю — так, і то багатьох. Насправді дітям, щоб рости здоровими і щасливими, а вирости успішними та харизматичними, потрібно у матеріальному вимірі значно менше, ніж нам намагаються втиснути модні ґуру. А їхнім мамам потрібно значно більше, ніж нам віками передається у спадок від власних мам та бабусь. Тому, мабуть, треба перестати розглядати своїх дітей як кейс для відпрацювання стратегій, а себе — як вівтар для жертвоприношень.
Зрештою, якщо материнство і є змаганням, то лише з собою і за те, щоби вчасно зійти з дистанції та не перешкоджати нашим дітям застосувати на практиці все те добре і правильне, чого ми їх вчили. А приз нам видали на самому початку цих змагань: це наші діти. Так що ми у будь-якому разі переможці.
Музика: Oleksii Kaplunskyi (LesFM)
фінансово.
Щиро дякуємо!
