Зіниця Божого ока

Роздуми над Словом Божим на четвер ІІ тижня Адвенту

В Єрусалимському храмі Ангел Господній об’явив священику Захарії, що в нього народиться син Йоан. Ангел заповів, що він буде великий в очах Господніх (Лк 1,15). І ось тепер це слово підтверджує сам Ісус Христос. По трьох десятиліттях Божий Син надзвичайно урочисто підсумовує життя Йоана Хрестителя: Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя. Йоан на той час перебував у в’язниці Ірода та невдовзі мав бути страчений. Божими очима Ісус споглядає ввесь шлях, що його пророк пройшов від народження, і говорить про його велич.

Ісус не посилається передусім на героїчність чеснот Предтечі ані його суворі зречення, і взагалі не згадує велику кількість його повчань, молитов чи здійснених хрещень. Велич останнього пророка Старого Завіту була передбачена ще до його зачаття, задовго до будь-якого звершеного ним діла. У чому секрет величі Йоана?

Йоан вірно й витривало йшов дорогою свого покликання. Він виконував те, що для нього передбачив Бог. Він хотів, щоб його життя було повним віддзеркаленням Божих задумів, так як це було при створенні: І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре (Бут 1,31).

Йоан Хреститель відчував, що на ньому спочиває погляд Господа і, своєю чергою, він виглядав очікуваного Спасителя. Перебуваючи у світлі Божого обличчя, він сприймав постійну Божу опіку й турботу, Його підтримку та захист. Особливо до Йоана можемо застосувати ці зворушливі слова: Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходивсь його пестити, за ним ходити, та берегти, мов зіницю ока (Втор 32,10).

Йоан Золотоустий так описує життя Хрестителя: «Він жив, як у небі, а піднявшись понад потреби людської природи, йшов якоюсь новою дорогою, ввесь час проводячи в піснях і молитвах, постійно спілкуючись ні з якою людиною, тільки з Богом. Він не бачився з жодним зі своїх співв’язнів ані вони його не бачили, не харчувався молоком, не знав, що таке ліжко, хата, ринок чи якась інша людська річ, проте був лагідний та водночас суворий. Послухай, як лагідно він звертається до своїх учнів (Йн 1,35-37), як твердо — до єврейського народу (Мт 3,7-12), як сміливо — до царя (Мт 14,3-4)».

Його турбував лише погляд Бога, щоб мати завжди вподобання в Його очах. Так близько, зовсім поруч, посланий перед обличчям того, хто надходить. Господь споглядав усе його велике життя, адже Йоан найбільше прагнув побачити того, хто став найменшим у Небеснім Царстві, — Ісуса Христа, Божого Агнця.