Передай далі крихту доброти, маленьке світло доброзичливості. Й почни обов’язково від себе!
Чи ти віриш, що ніхто не самотній, як острів в океані? Ми — сполучені посудини. Те, що роблять інші, вливає на нас. А наші жести впливають на інших. Інколи ми навіть поняття не маємо, як саме. Тому Адвент — чудовий час побачити, що я передаю далі — і як тут багато можливостей.
Передай далі
Водій просигналив матері, яка везла дітей у садочок. Постукав пальцем по чолі. Мама, спітніла і загнана, передала це далі, накричавши на дітей у переодягальні, що вони марудяться. Синок ущипнув дитину обік. Та відповіла йому копняком.
Шеф висварив підлеглого перед колегами. Підлеглий накричав на того, хто стояв перед ним у черзі на пошті. Чоловік з пошти прийшов додому і викинув свою злість у словах до жінки.
І так далі. Легко передати далі поранені почуття, відреагувати гнівом і приниженням. Але також легко переказати добро. Входиш до магазину — усміхнися консультантці. Вона потім пожартує, коли інший покупець не може вибрати, який хліб хоче, а під кінець ще згадає, що треба купити півкіло сиру. Той, із ким продавець-консультант жартувала про список покупок, потім притримає двері перед жінкою з великими сумками.
Це переказування крихт добра і світла має значення. Інколи ми не усвідомлюємо, наскільки велике значення. Це сильно зачіпає наших близьких. Як багато добра може дати жінка, яка почувається схваленою. Чоловік, який знає, що його люблять. Або діти, безпечні в любові своїх батьків, яка їм необхідна для розвитку. Друг, який усвідомлює, що може на мене розраховувати.
Чаша любові
Адвент — це, зрештою, час віднайти свою чашу для любові, навіть якщо вона щербата чи пом’ята, як старий бідончик для молока.
Варто розпочати від різних поранених і незагоєних частин свого серця — і виставити їх на лікувальні промені Божої любові. Щоб це зробити, треба помітити себе і ступити на стежку доброти до себе самого. Легко забути про цей вид співчуття! Простою буває емпатія щодо інших. Однак же наше власне «горнятко любові» має спершу наповнитися, щоб ми могли виходити до світу.
Я глибоко вірю, що близькість і зв’язки лікують поранене почуття власної гідності, приниження та гнів. Можна собі постановити, що «в Адвенті я не буду злий», або що «не сваритимуся з чоловіком/жінкою», «не кричатиму на дітей». Однак не вийде цього зробити, спершу не відчувши себе до глибини пізнаним і любленим.
Місце зцілення
Ісус в Адвенті запрошує до свого санаторію — місця зцілення. Безпечного, бо у власному серці. Його і своєму. І вчить, що треба також і собі дати добре слово. Розуміння. Вибачення. Доброзичливість. Повагу до власних меж і можливостей. «Оце і це я ще можу взяти на себе, а отого вже ні». «Це ще можна, але за цю справу чи обов’язок я заплачу дорого, а разом зі мною і мої близькі».
Тому, готуючи цьогорічні адвентові календарі, я розпочала з присвяти для жінок і мам. Для жінок, які стільки всього мають на голові (а беруть на себе ще більше), аж ця голова заболіти може. І запропонувала натхнення для того, як бути ближчою самій собі. А календар для подружніх пар також зробила у формі натхнень, а не обов’язків. Бо вірю, що кожний жест буття у близькому контакті з самим собою, лагідності та співчуття до власних обмежень, провадить до терпеливості й щораз більш безумовного прийняття іншої людини. Щоб вийти у кінці подружнього шляху на станції «Добре, що ти є», треба по дорозі зупинитися на станції «Добре, що я є». Не вийде прийняти іншого, якщо не полюбиш і не приймеш самого себе.
Це прийняття звільнює також і від примусу іншої людини, щоб вона хотіла розвиватися так само, як і я. Тому натхнення — це для кожного окремо: передай далі добро, яке сам відкрив.
Мене спитали, чому я це роблю. Бо я вірю, що коли людина починає почуватися більше любленою, то вона передає це далі. І так світ стає кращим.
Переклад CREDO за: Малґожата Рибак, Aleteia
Фото: Lina Trochez / Unsplash
фінансово.
Щиро дякуємо!
