Поради

6 ситуацій, у яких найсильніше діє Боже Провидіння

04 Січня 2019, 18:22 3315

Мій тато (батько 12 дітей) жартома називав такий підхід до життя «синдромом контрольованого безумства Провидіння». Запам’ятайте ці ситуації, щоб їх не проґавити у своєму житті.

Наш Отець Небесний — не тільки всемогутній, але також і нескінченно милосердний: у наших бідах ми близькі Його серцю. Коли Христос каже нам у Євангелії про Боже Провидіння, Він представляє нам люблячого Отця, від якого не сховається навіть найменша подробиця нашого життя: «Хіба не продають двох горобців за дрібну монету? А жоден з них не впаде на землю без волі Отця вашого. У вас навіть волосся на голові все пораховане. Отож не бійтеся: ви вартісніші за багатьох горобців».

Так само як фізика — це математика, застосована на практиці, так для мене Боже провидіння не є нічим іншим як Божим Милосердям, що проявляється у нашому щоденному житті. Буває, однак, що ми не знаємо, як це треба розуміти, не усвідомлюємо, як це фактично виглядає. Можливо навіть, що нам часто здається, ніби «Бог про нас забув» або що Його Провидіння зовсім не таке «уважне», як би нам того хотілося. У мене таких думок нема — але не тому, що я хтось винятковий або ж моя віра може переносити гори. Просто це питання кількох фактів, із яких складається моя історія.

 

Багатодітність має значення

Через те, що я прийшов на світ у дуже великій сім’ї, причому як наймолодша дитина з 12-х, я не вірю в Боже Провидіння. Так, саме це я хотів сказати: я не вірю. Я повністю впевнений, що воно просто є і невпинно діє у моєму житті.

Виховання 12 дітей, зокрема в 1960-х і до того ж в Аргентині, моїй батьківщині, де була мільйонна інфляція, —вимагає не віри в Провидіння, а впевненості, що Бог супроводжував нас буквально щосекунди. Мій тато жартома називав такий підхід до життя «синдромом контрольованого безумства Провидіння».

«Контрольованого», оскільки мої батьки не робили таких актів ввірення надто часто. Вони завжди старалися розрахуватися за все і мати чистий рахунок перед наступним таким кроком. «Безумства» — оскільки бувало, що мої батьки кидалися в обійми Провидіння з заплющеними очима, всупереч здоровому глуздові.

Інколи це стосувалося потреб безумовно основоположних, як, наприклад, розбудова нашого чималого, а попри все затісного для нас дому. Іншим разом ішлося про справи другорядні, можна би подумати, навіть надлишкові: щоб ми могли запрошувати друзів на спільні ігри або виїзд усією сім’єю в канікули на море. «Синдром Провидіння» — бо всю надію ми покладали на Провидіння Боже. Нам ніколи нічого не бракувало, а в домі жило 12 істот, яких необхідно було вигодувати, одягнути і надати їм освіту. Інколи ми мусили трохи затягнути паски, але ніколи не було, щоб нам насправді чогось до біди бракувало.

Пізніше я потрапив до Шенштадтського руху, однією з головних харизм якого є «практична довіра Божому Провидінню». Коли я почув цю фразу, то подумав: «Це, власне, рух для мене». І не помилився. Засновник Руху, о.Кентеніх, — автор прекрасної молитви, яка дуже цілеспрямовано показує, як ми повинні ввірятися Марії:

«Розраховую, Мати, на Твою силу і Твою доброту. Довіряю Тобі у дитячій моїй простоті. Я вірю і уповаю в кожній долі: Тобі й Твоєму Дитяті, Предивна Пані. Амінь».

Перш ніж я перейду до опису зазначених ситуацій, в яких особливо об’являється Боже Провидіння, я б ще хотів звернути увагу на три його важливі риси.

 

1

Боже Провидіння нас не виручає. Бог знає нас до глибини і знає, з чим ми дамо собі раду, а з чим — ні. Як каже св.Августин: «Ми повинні робити стільки, скільки можемо, а просити про те, що перевищує наші можливості». Але немає мови ні про які викручування, як діти кажуть: «Не прикидатися!» Якщо ми не виконуємо того, що повинні, то як можемо очікувати, що Бог виконає свою частину?

 

2

Боже Провидіння нас не поневолює. Бог не просить нас про неможливе! Він просить нас виключно про те, щоб ми виконали ввірене нам завдання. І нічого більше! Всім іншим займається Він.

Уявімо, що молодій албанці, яка прибула на індійську землю, було звелено заснувати згромадження, яке об’єднує 4500 членів і поширене у 133 країнах. Немає сумнівів, що бідна черниця була би глибоко вражена і переконана, що таке доручення безсумнівно перевищує її сили. Бог, однак, учинив інакше, кажучи до неї: «Йди і займися найбіднішими з бідних».

І вона, Мати Тереза, яку ми всі знаємо і якою захоплюємося, саме так учинила. Решту завдання взяв на себе Він. То був Його «внесок». Саме в цьому полягає чудовість Божого Провидіння: воно залишає нам свободу дій і прагнення до речей великих (Царства Божого), тоді як Він «докладає свою цеглинку». І то ще яку!

 

3

Боже Провидіння не діє безпосередньо: тут достатньо згадати вже відому історію одного чоловіка, який просив Бога про порятунок під час повені. Ні до пожежників, ні до військових у човен, ні до поліцейських у вертоліт він сідати не захотів, бо очікував допомоги прямо від Бога. Після того, як зрештою втонув, пішов до Бога і спитався: Боже мій, ну чому Ти мене покинув? На що Бог йому відповів: людино, я до тебе висилав пожежників, військо і поліцію, а ти їх всіх відіслав!

Після цього вступу замислімося, в які моменти нам здається, що Бог не слідкує «онлайн» за нашою ситуацією і не втручається, коли нам світ валиться на голову.

 

Отже, 6 ситуацій, коли Боже Провидіння діє найсильніше.

 

 

1.Коли зло виграє

Багато атеїстів заперечують існування Бога через Його гадану байдужість щодо страждань і зла. Чому Він не зішле грім із неба, щоб винищити зло у цьому світі? Як Він може залишатися незворушним перед лицем страждань стількох людей, які взивають Його допомоги? На ці запитання є тільки одна відповідь: «Бо мої думки – не ваші думки» (Іс 55,8).

На якій підставі ми вважаємо, що на місці Бога розпорядились би краще? Від нашого Господа і Бога не приховується жодне страждання, яке зачіпає нас на цій землі. Він безумовно нерідко допускає якесь зло, щоб вивести з ситуації якесь більше добро. Не забуваймо, що найбільша Його перемога — відкуплення людства — взяла початок із неймовірних страждань Його Сина на хресті, тобто, як би могло видаватися, з найбільшої Його поразки. Бог знає кількість волосин на нашій голові. Уповаймо, що Він (і тільки Він, у своїй нескінченній мудрості) знає, перед якими проблемами може нас поставити і яке зло допустити, щоби помножити добро у світі.

 

2.Коли ми падаємо перед самим фінішем

Коли нам бракує сил, коли ми відчуваємо, що більше нас не стане навіть на найменше зусилля, коли всі наші старання не приносять ані найменшого результату, — ми просимо Його, щоби зробив за нас цей останній крок і так зробив для нас можливим досягнення мети.

Хіба ж ми часто не маємо враження, ніби Бог не помічає нашого труду й утримується від дій? Самі то ми скрупульозно зберігаємо в пам’яті кожне своє найменше зусилля і всі акти жертовності, натомість Бог у наших очах здається пасивним і ніяк не допомагає нам осягнути мету.

В осередку опіки над дітьми-інвалідами в місті Сан Рафаель (провінція Мендоса) я почув пречудову оповідь. Настало 6 січня, свято Об’явлення Господнього. Троє кліриків із семінарії, що співпрацювала з осередком св.Мартина Турського, вирішили перебратися на трьох царів і провідати підопічних.

На жаль, у них не було ніяких подарунків, які вони могли би принести тим дітям. (У багатьох латиноамериканських країнах діти отримують подарунки не на «Миколайчика» чи Різдво, а саме на Богоявлення. — Прим.ред.) Єдине, що вони могли, це надати додаткову порцію солодощів до ранкового сніданку. Семінаристи погодилися з думкою, що дітям не дістанеться інших подарунків. Коли переступили поріг будинку, були здивовані, побачивши довгий ряд дитячих черевичків, виставлених в очікуванні на подарунки. Після урочистого прийому Трьох Царів діти пішли спати у повній впевненості, що наступного ранку їхні черевички не будуть порожні… Натомість клірики мали вельми неспокійну ніч. Коли вони планували для дітей трошки дорожчий сніданок, ніж зазвичай, то почули у дворі клаксон автомобіля. Сигналила переповнена подарунками машина, що приїхала з віддаленої парафії. Виявилося, що там вирішили провести збірку для дітей цього осередку і на зібрані кошти закупили подарунки для підопічних семінарії. Кожна дитина отримала новесенький подарунок, запакований у чудесний золотий папір. У неповносправних дітей виявилося більше віри, ніж у кліриків; а при нагоді вони навчили цих майбутніх священиків більше довіряти Божому Провидінню, яке завжди перевищує наші найбільші сподівання.

 

3.Коли хрест, який ми несемо, пригнічує нас

Або ж тоді, коли його тягар видається нам повністю незносним…

Коли померла наша донька Сесіль, ми з дружиною Маріаною замислювалися, чи Господь Бог насправді нас любить. Навіщо Він послав нам донечку, якщо потім її забрав? Пошкодував про це своє рішення? Може, ми на неї не заслуговували?

Ви просто не уявляєте, як мене вибісили слова, сказані на співчуття одним поштивим приятелем, який прагнув мене потішити. Він нагадав мені слова з книга Іова: «Господь дав і Господь забрав. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!» Цей бідний чоловік ледве вирвався від мене живим. А ключ до розуміння своєї ситуації я знайшов у ще простіших (і більше скерованих до мене особисто) словах одного святого священика:

«Хіба орач мусить просити дозволу ріллі на оранку? Ні. Але навіщо я орю? Щоб рілля принесла ще більший плід». У першу мить я теж трохи обурився на сказане, але з плином часу зрозумів, що саме так і відбувається.

Бог — мудріший!

 

4.Коли ми грішимо

Особливо ж коли ми — великі грішники, як це було зі мною. Як Бог може прагнути щось мені дати, якщо я сам від Нього відвертаюся? Як це так, що Він цієї ж миті не вкидає мене до пекла? А саме в такі моменти Боже Провидіння і «старається» найсильніше про наше скрушення й навернення.

Пригадаймо повернення марнотратного сина, коли батько помітив його ще здалеку і вибіг йому назустріч, а потім обійняв та осипав поцілунками. Це, вочевидь, не означає, ніби ми повинні грішити, щоб отримати щось від Бога; але навіть якби наші гріхи були червоні як кров, просімо Бога про благодать щирого жалю і повернення до Церкви. Він не може нас дочекатися!

 

5.Коли ми самі маємо стати знаряддям Божого Провидіння

Напевно ви подеколи зустрічаєте украй бідних жебраків або хвору слабку бабусю, і від їхнього вигляду ваше серце здригається. Але ж через такі ситуації у вашому житті діє Боже Провидіння! Воно зворушує ваші почуття не для того, щоб ви розчулилися, а потім, стенувши плечима, кинули: «Бог подасть».

У такі моменти ви маєте бути знаряддям Божого Провидіння! Пожертвуйте щось цій людині. Якщо маєте небагато, дайте їй хоч би частку з вашого недостатку. Бог поставив цю людину на вашій дорозі, щоб ви могли запропонувати їй допомогу.

У вересні 2013-го Папа Франциск беатифікував о.Брочеро, аргентинського священика, який помер 1914 року. Отець Хосе Ґабріель Росаріо Брочеро прийняв парафію в глибокій провінції, в місцевості Вілья дель Транзіто. Серед мешканців було повно злочинців. З невичерпною терпеливістю цей священик заопікувався своєю вівчарнею, позбавленою пастиря. Створив реколекційний дім і, як сам казав, «від мене ніхто не втік». Кожний — без винятку — мешканець його поселення пройшов духовні вправи. Старання о.Брочеро на цьому не скінчилися: на території парафії він заснував школу для дівчат, організував роботи з керування руслом річки, щоб забезпечити мешканців водою, заопікувався побудовою першого в тій місцевості поштового відділення, де навіть був телеграф, а також розпочав справу, яка пережила його самого, — будівництво дороги, що поєднала Вілья дель Транзіто з містом Кордова, від якого селище раніше було відрізане.

Легенда каже, що коли о.Брочеро мешкав у Кордові, до нього завжди підходив якийсь жебрак, і отець віддавав йому всі гроші, які мав при собі, навіть якщо для нього це означало повернення на плебанію пішки.

Бог просить нас бути знаряддями Його Милосердя, коли ставить перед нашими очима картини нещастя, які живо нагадують нам, що ми «голодні й спраглі справедливості». У таких ситуаціях потрібно вірити, що коли Бог поставив нас перед викликом, то дасть і знаряддя на нього відповісти.

Єдина поправка стосується уважного слухання голосу совісті: чи ми це розпізнаємо як запрошення від Бога, чи просто нам захочеться похизуватися власною добротою, навіть перед самими собою. Те, що людина робить задля власної слави, не служить їй на добро: будьмо уважні.

 

6.Коли ми вже відважилися слухати

Бувають такі моменти, коли ми насправді починаємо бути уважними до голосу Божого Провидіння. Можна сказати, робимо стрибок у прірву віри… і нічого не діється! Ми не отримуємо допомоги. Що таке, чому так відбувається? Чому Бог дав нам достатньо відваги для стрибка, а потім, замість того щоб упіймати нас у польоті, відсунув свою долоню, залишив «підвішеними»?

Ми страждаємо і переймаємося — часто не тому, що не отримуємо того, чого прагнемо, а тому, що побоюємося поставити Бога в незручну ситуацію, якщо Він не відповість на наше прохання. Але не можна забувати, що Бог бачить нас інакше, ніж ми! Він віднаходить нас у безмірі вічності, тоді як ми розглядаємо себе в часі. Те, що ми можемо зробити, це поновлювати в собі довіру і знову благати Його про швидку допомогу.

А також — не забувати дякувати Йому, коли те, про що ми просили, починає збуватися. Нерідко трапляється, що, «відсунута в часі», відповідь Бога на наші прохання не сприймається нами як відповідь. Ми забуваємо, про що просили, або не пов’язуємо одного з другим. Це наше, людське. Тому на все добре треба бути уважним і за все вміти подякувати.

 

Кілька запитань для особистих роздумів

Як виглядає моя довіра Божому Провидінню?

Чи котрийсь із представлених пунктів мені особливо близький?

Чи я здатний розпізнати Божу дію і дякувати Богові за конкретні знаки у моєму житті?

Чи я — слухняне знаряддя Провидіння у світі?

Переклад CREDO за: Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: