Якщо я хочу бути кращою версією власного батька, то мушу усвідомити, що я не святіший за нього і ніщо в цій царині до мене саме не прийде.
Мій знайомий нещодавно почув від розсердженої на нього матері: «Ти поводишся, як твій батько!» Для багатьох нині це тяжке приниження… Я замислився, як можна відреагувати на такі негативно забарвлені слова. Мені на думку спадають три типи реакцій. Два зустрічаються рідко, і один — частенько.
Може, твоя правда…
Перший тип реакції — це спокійно поставитися до звинувачення. «Може, маєш рацію; може, інколи з мене щось таке вилазить». Думаю, так відреагує чоловік, який має певну дистанцію до стосунків зі своїм батьком, якимось чином їх упорядкував, знає, що батько в нього не ідеальний, але й успішно вчиться на батькових помилках.
Він пропрацював цю тему, хоч усвідомлює, що від деяких моментів поведінки може напасти гикавка. Я це схвалюю. Маю враження, що така реакція — дуже нечаста, немов рудиментарна.
Знаю, вибач…
Другий тип реакції — це просто визнати правоту і прикрасити це перепрошенням. Для багатьох — мазохізм і найбільше приниження у світі. Так реагує чоловік, який знає себе, знає свого батька і не боїться визнати, що гени таки діють, бо їх передають.
На мій погляд — людина, яка так реагує, вже відкрила, що чим більше вона вирішує не бути такою, як батько, тим більше вона буде така сама. Це реакція людини щирої, яка бореться, когось, хто працює над собою. Мені здається, що така реакція — не рудиментарне явище, але все одно вона надміру рідко зустрічається.
Двері ледве витримали
Останній тип реакції, який я хотів би описати, спав на думку (ясна річ) першим. Так відреагував мій знайомий, і так, певно, ми всі реагуємо найчастіше. Є в нас глибока незгода на такий підхід до справи: «поводишся як батько», бо ми — це ми, а наші батьки — це наші батьки, і ми хочемо, щоби так було, особливо якщо батько нас якимось чином поранив або підвів.
Чому, однак, так часто ми цю незгоду повідомляємо світові більш-менш так, що встаємо з-за столу, виходимо мовчки і грюкаємо дверима з усією силою нашої гіркоти? Певно, десь у глибині серця ми маємо відчуття, що ці сказані в нервах слова містять у собі якусь частку правди…
Може, в такій ситуації не буде жодної агресії, але двері все одно грюкнуть. Тільки то будуть двері нашого серця. Саме так найчастіше було зі мною. Такі слова ранили і робили так, що я замикався в собі, замикався перед стосунками з тим, хто таке сказав, і через це ставав дедалі більш егоцентричним. Зосереджувався на собі та на своїй кривді, а не на розв’язані проблеми.
Це, вочевидь, суб’єктивно створений список реакцій. Цікаво, що ви до нього допишете.
Нема сильних!
Моя особиста теорія — можливо, помилкова, — така, що жоден чоловік не пройде повз такі слова байдуже. Навіть такий, що впорядкував цю тему. Ці слова стосуються людини, яка цьому чоловікові дала життя. Усвідомлюючи це і виходячи з цієї істини, можна поглянути на батька та історію своїх стосунків з ним у дещо іншому світлі.
Варто спокійно, можливо — без свідків, самому перед собою, а може, передусім перед Господом Богом, поглянути на себе, поглянути на батька — і визнати: так, я інколи поводжусь як він. Немає в цьому нічого дивного: моя кров — із його крові. Правда визволяє. Це нелегка правда, бо погана поведінка власного батька сприймається нами якнайгірше.
Однак сильних нема! — і якщо я хочу бути «кращою версією» власного батька, то повинен усвідомити, що я не святіший за нього, і що нічого в цій царині до мене саме собою не прийде. Я мушу добряче над собою попрацювати. Так провадить правильний шлях. Не тими дверима, які майже вилітають із лутки.
Переклад CREDO за: Ярослав Кумор, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
