Молитовник

Чоловіча Хресна Дорога

29 Березня 2019, 12:00 1144

«Я цю Хресну Дорогу давно ношу в собі. Вона зродилася з бунту. Цей бунт відчувається в багатьох гострих словах…»

Спочатку дівчата в Душпастирстві казали: сьогодні немає справжніх чоловіків. Потім кілька хлопів підвели мене. Не кілька — кількадесят. Ні — кількасот… Раптом я відкрив, що живу серед слабаків. А найбільші зібрання чоловіків — по генделиках. Там єдиною, єдиною для них, чоловічою пригодою є пиво. Це правда. І це вражає. В решти м’язи деградують перед комп’ютером. Статистика проста: 90% волонтерів — це волонтерки. Як чудово звучить стилістика цього речення: волонтери перетворюються на волонтерок. У храмі чоловіків теж не видно. Чоловіча віра тепер виражається категорично: «Йди, жінко, з дітьми до церкви!» Розіслання жінок…

Так ніби принципи, ідеали, переконання — то не чоловіча справа. Релігія — справа винятково чоловіча. Вона допомагає зрозуміти світ, пояснює і переказує принципи. Вказує, за що варто віддати життя. Для мене, зокрема, християнство сповнене мужності. Як чоловіча ініціація Ісуса в пустелі. Це випробування зроджує мужчину. Потім — відважна боротьба з усім істеблішментом і тривання при правді. Незвичайна сила, жертвувана потребуючим. Зрештою — смерть. На мій погляд, чоловік живе заради своєї смерті. Те, що він помре, — відомо. Але ЯК він помре — цього не відомо. Чи він буде боягузом, чи продасть свою душу, а чи з гідністю вистоїть до кінця.

Запрошую на Чоловічий Бік Реальності.

Отець Яцек «Весна» Стричек.

 

 

Стояння І: Ісус перед судом

Можна цю подію побачити ще й так: зустріч двох чоловіків. Один із них умиває руки. Він — намісник Юдеї, має владу. Однак не бажає взяти відповідальність за своє рішення. Йому здається, що своїм фортелем він перекине відповідальність на інших. Однак у нього не було такого шансу, бо ті «інші», юдейська старшина, вже все вирішили. Ці два рішення переплелися разом. Смерть неповинному за ціну брехні.

З одного боку — Ісус. Ще недавно Він пройшов кріз внутрішню боротьбу. Йти чи не йти на вірну смерть. Свідком боротьби був Сад, а не інші люди. Така боротьба — чоловіча таємниця. Тепер Ісус упевнено стверджує: «Так, я Цар. Я на те народився і прийшов у світ, щоби дати свідчення істині». Він бере повну відповідальність за своє рішення, Він готовий померти за Правду, яку в собі носить. «Я Цар» — має характерне звучання. Цар має абсолютну владу. Ісус почувається незалежним, хоч Він і в кайданах. Він має в собі свободу. Має владу над собою.

Сподіваюся, що це не спрощення усієї ситуації, але така постава незалежності й панування над собою — це прояв найвищої чоловічої сили.

З іншого боку Пилат із непевною усмішкою запитує: «Що таке істина?» Скидається на те, що він і не бажає дізнатися. Він не хоче пізнати Правду. Тоді мусив би приймати якесь чоловіче рішення. Як видно — він на це неспроможний. Не допомагає навіть істерична реакція його дружини, яка, натхнена таємничим сном, старається змусити його до рішення. Він не може. Пилат має владу, але сам він — ніхто.

 

 

Стояння ІІ: Ісус бере хрест

Триває гра життям Ісуса. Щойно Він визнав, що не змушений у ній брати участь: «Царство Моє не від світу цього». Беручи хрест, Він зважується ступити у багно, яке творять люди, зібрані довкола Нього. Цього разу це майже виключно чоловіки. Чи гра людським життям належить до чоловічої натури? Згадаймо іншу забаву, під час якої стяли голову Йоану Хрестителю. Там Хрестителем забавлялися Іродіада та її дочка. Хоч, очевидно, в білих рукавичках.

Скажу словами одного з молодих чоловіків, які замислювалися над цією ситуацією: чи по-чоловічому, дозволяти так гратися собою? Забава заради забави — вочевидь ні! Тому Ісус раніше тричі рятував своє життя. Цього разу, однак, ідеться про справжній чоловічий виклик: «Не дай злу перемогти себе, але зло добром поборюй».

Це справжня боротьба. Насамперед — внутрішня боротьба. «З вовками жити — по-вовчому вити». Багато людей виправдовувалися, що поводились погано, бо так поводилися інші. Святий Павло описує боротьбу Ісуса: не дай злу перемогти себе!

Потім настає другий виклик: чи Ісус зуміє злих перемінити в добрих? Зло перемагай добром! Чи можна насильство перемогти любов’ю? Я не знаю, чи добре звучить це речення, але чоловіча любов ніколи не буває солодкавою. Це завжди конкретика. А одним із найважливіших аргументів, яким чоловік може переконати чоловіка, є відвага у протистоянні зі злом. Зі збереженням гідності й честі! А якщо, попри приниження, він здатний залишитися зичливим і великодушним, це вже велике діло.

Зло добром перемагай. Боротьба триває. Чоловіча боротьба.

 

 

Стояння ІІІ: Ісус падає вперше

Я знаю багатьох чоловіків, які не можуть зізнатися в поразках. І я не знаю жодного, який мав би самі успіхи й ніколи би не зазнав поразки. Для Ісуса це привселюдна боротьба зі слабкостями власного тіла. Він ослаб після всенічних тортур. Уявімо, що Його руки прив’язані до балки. Отож коли Він падає, то вдаряється обличчям об землю. Я намагаюсь уявити голоси довкола. Чую поплакування та зойки, що виникають зі співчуття. Але також кпини та сміх, як ото вираження переваги вболівальників над переможеним суперником.

Чи Ісус колись раніше падав? Багато хто помилково сприймає Ісуса, з перспективи Його божественної природи, як «крутого». А Він був до кінця людиною і, певно, багато разів падав — наприклад, коли вчився ходити. Однак тут ідеться не про таке падіння. Тут іде гра за найвищими ставками. Це змагання своїм змістом сягає першої спокуси в пустелі. Перед зголоднілим Ісусом, як на столі, розкладено камені, які до завороту в голові нагадують паляниці. Зробити чудо чи ні? Він уже знає, що Він — Син Божий. Чи належить Йому такий подарунок у пустелі? Ісус вирішує: «Не самим хлібом живе людина»… Він готовий померти, щоб не «очудеснювати» свого життя. Він розраховує на слово Отця, а життя Його самого — на другому плані.

Саме так. Кожний чоловік мусить знати, за що варто віддати своє життя. Тому цього разу йдеться не про честь «непадання». Слабкості не відбирають честі в чоловіка. Йдеться про принципи. Йдеться про цінності. Падіння — один із постійних елементів шляху до цінностей.

 

 

Стояння IV: зустріч із Матір’ю

Мати завжди хоче, щоб її діти якнайменше страждали. З простої причини: вона має зі своїми дітьми якийсь винятковий зв’язок, що виражається у співвідчуванні.

Як чоловік має поводитися щодо жінки, яку любить і яка через нього страждає? Як має поводитися Ісус стосовно своєї Матері? В цьому разі навіть найбільша віра Марії, Її проникливе розуміння сенсу страждань і смерті Сина не зменшують Її власного страждання. Від цього неможливо відсторонитися! Це одна з найбільших проблем чоловічої душі. Чоловікам потрібні виклики. Їм потрібно жити цінностями, за які варто померти. Кожний чоловік має бути мов солдат, який завжди готовий іти на фронт і віддати життя. Можна сказати простіше й це може пролунати релігійніше: як пожежник, який встає з ліжка пізньої ночі й за мить вже ризикує життям, щоб рятувати людей. Думаю, що цієї напруженсті ніколи не можна зменшувати.

Уявімо, як би почулася Марія, коли б Ісус перелякався. Аж тяжко про таке подумати. Тяжко такі слова написати, вимовити їх. Чого би жінка мала поважати боягуза? Вона може надалі його любити, але поважати?…

Дорога Ісуса — це вид чоловічого обов’язку. Це дорога до спасіння. Однак це спасіння звершується через особисту мужність Ісуса, через Його страждання. Це — Його вибір і це Його рішення. Якби Він не витримав, не зберіг гідності, — не було би Спасіння. Може, ми ніколи так про це не думали, але так це виглядає. Тільки з перспективи двох тисяч років може здаватися, що так «мало бути». Тоді тривала боротьба. Страждання й сумніви. Не проти любові, а згідно з її духом.

 

 

Стояння V: Симон Киринеянин допомагає Ісусові нести хрест

Чоловік тяжко сприймає допомогу. Чоловічий гонор велить радити собі в усьому й завжди самостійно. Вираження слабкості — це порушення мужності! Зрештою, кожен, хто зустрічає чоловічу особину, яка вболіває над своєю долею, — відчуває в глибині серця… щось таке дуже характерне (не наважуся вжити це слово). Однак навіть і найбільші герої бувають у біді. Тоді було би дурістю відкинути дружню руку допомоги.

Чи вболівав над собою Ісус? Ні. То радше кати побачили, що Він може не дійти на Голготу. Вони хочуть, щоб видовище мало свій фінал. Чому до допомоги пхають саме Симона? Не знаємо. Він повертається з поля. Може, не зовсім випадково опинився біля Ісуса. Певно, він теж не належав до числа смішливих уболівальників, бо міг би легко відбрехатися від цієї допомоги. Може, відчував у собі відповідальність за Ісуса. З огляду на те, що в Євангелії він названий на ім’я, можна визнати, що пізніше він належав до спільноти в Єрусалимі, тобто став християнином. У кожному разі — друг пізнається в біді.

Він впорався. На жаль, саме там не було апостолів… Уже цей факт показує, що то не було легке місце. Там висміювали Ісуса. Чи висміювали також і Симона, який Йому допомагав? Певно, що так. Серед таких емоцій неможливо розраховувати на справедливість. Я, однак, відчуваю, що саме тоді з’являються інші емоції. Чоловіча дружба.

Чоловіча дружба не вимагає багатьох слів. Вона взагалі не любить слів. Це не приятелювання. Це розуміння, що я за тебе у вогонь піду, а ти за мене. Зараз Симон пішов, а за мить Ісус віддасть життя також і за нього.

Чоловіки мають пізнаватися в біді. Тільки в біді. Тому зазвичай у них нема багато друзів.

 

 

Стояння VI: Ісус зустрічає Вероніку

На противагу до Симона, в цієї жінки немає свого імені. Вона навіть сором’язливо обійдена в тексті Євангелія, набираючи вигляду легенди. Чи тільки легенди? Ну бо люди ж кажуть… Отож розповідь про незвичайний жест кружляла серед люду. Вона ніжно торкнулась обличчя Ісуса. Чи годиться говорити про щось таке у випадку Хресної Дороги? Чи годиться стверджувати, що Ісус пізнав ніжність від жінки? Тому й замінили ту жінку на Вероніку, тобто ту, що має Правдиве Зображення обличчя Христового, вписаного в чудесну хустку.

Не думаю, однак, що Вероніка прийшла по цей «автограф». Її жест — неймовірно простий і природний. Так зробили би багато жінок. Вочевидь, якби не боялися.

Думаю, що чимало жінок мріють саме про таку мужність. Бути близько того, хто бореться не на життя, а на смерть.

У цю легенду не вписано реакцію Ісуса. З чоловічого погляду, її легко можна дописати. Чоловіки потребують ніжності. Жіноча ніжність зміцнює серце чоловіка. Потішає, підтримує. Як на мене, Вероніка усвідомлювала владу, що прихована в теплі її рук. Тому вона простягнула їх у відважному жесті. Немає згадки, щоб Ісус протестував. Перед Ним ще довга дорога.

Насамперед — чоловіча дружба. Тепер — жіноча ніжність. Йому не було легко сходити на Гору Спасіння. На щастя — Він не був сам.

 

 

Стояння VII: Друге падіння

Чи можна підніматися по льоду і не з’їжджати по ньому додолу? Такий образ зродився в одній чоловічій голові в контексті другого падіння. Підніматися по льоду — це постійно падати. Лід не дає опертя. Колись я сходив по льоду на досить високу гору. Виснажений численними падіннями, я впав на вершині. Й ніхто би мене не примусив зробити це вдруге. Це ж безглуздо.

Чи не міг так думати Ісус в рамках своєї конфронтації з грішниками? Він стільки в цих людей вклав, а в них надалі перемагає зло. Зло, яке не є в’язничною оповідкою з іншого світу, але чимсь близьким і неймовірним. Грішники з Євангелія не нагадують милих пухнастиків: це злодії, розпусниці, вбивці. Як Варавва. Як кати в ув’язненні. Бичуючи Ісуса, гострими гачками виривали з Його тіла шматочки м’яса. М’ясо — звучить нелюдськи, як і поведінка тих людей. «Скільки разів маю прощати?» — питає розгублений Петро, пізніше святий Петро. Тоді ще не святий. По дорозі він зрадить друга. Запитував, не впевнений у тому, чи має прощати іншим до безконечності. Почув відповідь, що йому Ісус простить безконечну кількість разів.

Мати в собі силу прощення одначає володіти неймовірною владою. Прощення перемінює зло в добро. Чоловіки мають у генах прагнення боротися зі злом. Зло можна перемогти злом, силу — силою. Можна, однак, подолати зло добром. У цьому разі потрібно бути безконечно більше мужнім. Приймати удари, не піддаватися, не бути наївним, але послідовно прямувати до мети. Метою є видобуття добра навіть із найбільшого злочинця.

Але це нагадує сходження угоду по льоду. Колись я таке зробив. Отож вірю, що можна і варто.

 

 

Стояння VIII: заплакані жінки

Цим разом ми бачимо Ісуса, який досить-таки терпко звертається до жінок, що плачуть: «Дочки єрусалимські, не плачте наді Мною, плачте радше над собою і вашими дітьми!»

Якщо більше вчитатися в процитовані вище слова, то можна більше сказати. Ісус роздратувався (читай: спінився) і вказав їм на певні проблеми (читай: ткнув носом). І я розумію. Це природна реакція чоловіка на бабські причитання. Зовсім інакша сцена, ніж у зустрічі з Веронікою. Там Вероніка виходить назустріч проблемам Ісуса. Тут жіночки задовольняють свою потребу поговорити.

Перше, що можна почути в голосі Ісуса, — це ствердження: ви бездумні! Тут ви плачете, а не бачите справжньої загрози — гріхів своїх і ваших дітей. У контексті Ісус радить: краще помедитуйте над власним життям, над життям своїх близьких. Якщо ви керуєтеся в житті виключно співчуттям, то я співчуваю вам і вашим дітям.

Це дуже цікаво. Ісус вже радше дуже знесилений. За Ним уже багато падінь. Він має на собі багато ран. А однак знаходить у собі сили на таке гостре зауваження (знову варто би використати менш цензурне слово). А я ще раз повторю: це насправді скажено злить чоловіка.

Ісус страждає, має проблеми; насамперед Йому потрібно все обдумати. Він хоче знайти вихід із ситуації. Балачки забивають мислення. Може, саме тоді Ісус із незвичайною швидкістю наново пробує пригадати сенс свого страждання. Бо ж кожне падіння, кожний удар має силу амнезії. Біль полюбляє зосереджувати тільки на собі. Скидається на те, що найбільшим ворогом Ісуса на цій дорозі були довгоязикі жінки. Інших таких зауважень Він не робив.

 

 

Стояння ІХ: третє падіння

Перемогти — не значить бути в добрій формі. Це видно по спортсменах. Якщо вони долають фініш і добре виглядають, це означає, що по дорозі вони себе берегли. Якщо переступили ментальну межу, виклалися більше, ніж думали, то відомо, що вони перемогли принаймні в боротьбі з власними обмеженнями. Це цікаво, що в таких ситуаціях перевищують можливості не свого тіла, а свого розуму. Наші тіла можуть більше, ніж ми думали. А ми маємо тенденцію, щоб «думкою» дбати про себе. Наперед думаємо, що захворіємо, що не дамо ради.

Страх має великі очі. Страх сплутує ноги. Розум — ключовий. Цього навчають тренери у спорті та в бізнесі. Ісус уже тренувався. Наприклад, коли 40 днів постив у пустелі. Перевіряв себе.

Щоб узятися за завдання, чоловік має пройти процес ініціації. Він має себе випробувати. В ході таких випробувань він намагається переступити через себе. Падає, так. Проте важливо, чи в сумі переможе. Як Ісус — підвестися востаннє після падіння.

Тут, однак, годиться звернутися до ширшого контексту. Останнє падіння означає також і постання. Він мав із честю прийняти останні удари. В багатьох сценах боротьби герой програє. Він ослаблений, зазнав численних ударів. Якимось останнім внутрішнім поривом він бере себе в руки, мужньо підводиться, щоби за мить перемогти. Він уже не відчуває завданих ударів. Він знає, що добро має перемогти.

Ісус підводиться, бо добро має перемогти. Він долає самого себе. Міцна постать на тлі ще блакитного неба. Легко підводить голову, випростовує шию. Поправляє на раменах тяжкий хрест. Панорамний погляд довкола. Люди ще сміються, але поволі опускають очі. Застигли зніяковілі, все немовби спинилося. За мить все рушить у карлоломному темпі. Чим гучніше, тим бездумніше. Однак Герой уже переміг. Саме тепер.

 

 

Стояння Х: одяг здерто

Жінки часто говорять про свої страхи. Чоловіки — ніколи або майже ніколи. Бо це «не годиться».

Відомо, що боїться кожен. Для чоловіка страх — величезний виклик. Можна уявити, що близькі мертвіють, вражені страхом. А він би собі ніколи не простив, якби в такій ситуації не мав сили й відваги вийти назустріч небезпеці. Чоловік завжди має бути чуйний і готовий. Він повинен бути в формі.

Про це забули чимало нинішніх «пацанів» і «мужиків», вилежуючись на диванах перед телевізорами або воюючи у віртуальному світі «танчиків». Вони можуть розраховувати хіба на те, що небезпек насправді немає. Вони — тільки кіноверсія дійсності або елемент гарної гри. Бо якщо надійде цунамі, вони не матимуть сил йому противитися. Здається мені, що нині щоразу більше чоловіків ідуть у цьому напрямку. Витрачають багато грошей на вбрання, яке має прикрити їхню слабкість. Тепер можна купити собі яку завгодно стилізацію. Під солдата, під альпініста, під мандрівника. Це навіть не так дорого коштує. А скільки сил чоловікові додає таке вбрання! Можна легко сподобатися жінкам. За одним винятком. Такий чоловік «підшитий» фальшем і страхом. Що буде, як хтось відкриє, що він слабак?

Я знаю багато, дуже багато чоловіків, турботливо вихованих люблячими мамусями, які від самої думки про зусилля замикаються в пабах. На них ніколи не можна розраховувати. Останнім часом це навіть перестає бути провалом. Їх так багато, що вони взаємно один одного підтримують у гарному думанні про себе.

Ісус має на собі рештки одягу. Ці рештки міцно вклеїлися в підсохлі рани. Його тіло — один великий шрам. Він чоловік, шрами чоловіків прикрашають… Шрами означають, що чоловік багато пройшов. Що подолав чимало труднощів. Боровся зі злом, переміг власні слабкості.

Це вочевидь дуже трагічна ситуація. Сповнена болю. Яка, однак, показує правду про Ісуса. Як то кажуть — я це поважаю!

 

 

Стояння ХІ: прибиття до хреста

Чоловікові потрібно почуватися вільним. Така життєва гра багатьох чоловіків. Вони пояснюють, що не можуть прийняти ніякої відповідальності, бо це обмежує їхню свободу. Але коли вони вільні люди, то не знають, куди йти. Якимось дивним чином, ходять вони постійно в ті ж самі місця. На пиво, з приятелями чи до комп’ютера. Почуваються вільними, а поводяться, наче поневолені. Нічого особливого не роблять. Навіть не змінюють місця, йдеться їм постійно про те саме.

Інші постійно пояснюють, що «не можуть». Що такий шеф, така праця, така сім’я. Ну не вийде. Нічого не вдасться. Свобода не така і поневолення не таке.

В цьому контексті хрест повинен присоромлювати кожного мужчину. Він становить поєднання абсолютної неволі з повною свободою. Руки й ноги зовсім непорушні. Ослабле тіло не має сили йти, а тим більше — порвати пута. В такій постаті, однак, може існувати вільна людина. «Отче, в Твої руки ввіряю духа Мого». Після цих слів Він віддав духа.

Саме так. Він ще мав Духа. Вільного Духа, яким міг розпоряджатися. Свобода мешкає в духу, а не в тілі. Уникання відповідальності — це відмова бути вільним. Вільна людина може вибирати. Поневолений — ні. Як Пилат, який не зумів вибрати.

Мужчина вибирає і не втрачає свободи. Він її тоді якраз отримує. Знаменна постать Томаса Мора, великого мужа Ренесансу, який спротивився королю Англії Генріху VIII. Він не міг погодитися у своєму сумлінні, що Генріх став головою Англіканської Церкви тільки тому, що так захотів. За це король його ув’язнив. Томас Мор знав, що єдиним виходом із в’язничної вежі була смертна кара. Однак він не почувався поневоленим. Не нарікав. Хіба він міг вчинити інакше? Ким би він тоді був? Чи був би він тоді вільний?

Сходячи на ешафот, він сказав: «Коли я був канцлером, ти просив мене, королю, щоб я слухав спершу Бога, а потім тебе. А сьогодні я гину за те, що слухав спершу Бога, а потім тебе…»

Потім його  голова висіла на Лондонському мосту. Однак ніщо не могло відібрати в нього силу свободи. Він став великим святим Католицької Церкви. Бо Церква високо цінує справжніх мужчин.

 

 

Стояння ХІІ: смерть на хресті

Я пробую уявити мужчину в контексті смерті. Не зовсім мені це вдається. Зрештою, мужчину творять виклики і небезпеки. Мужчина пізнає правду про себе під час випробувань, які йому вдається подолати. Що ближче до смерті ці випробування, то більшу міць він у собі відчуває. Він упевнений у собі. Чує, що не здасться, коли стане перед остаточним викликом, який буде не тільки випробуванням.

У голові кожного чоловіка повинно бути питання про смерть. Наприклад, у контексті шлюбу: обіцяю тобі, що буду з тобою аж до смерті. Чиєї? Може, своєї, коли стану на твій захист… Здається мені, що радше таким руслом плинуть чоловічі думки. Ну хіба що це боягуз і думає тільки про себе. А навіщо бояггузові жінка? Щоб його захищала і підтримувала, коли він боїться?

Смерть Ісуса має якесь остаточне значення. Кожний з нас помре. Одне питання тільки — чи ця смерть матиме сенс. Смерть без сенсу має трагічний присмак.

Я запитав себе, чи Ісус міг померти від старості? Можливо, мені би вдалося таке уявити. Жив мудро довгі роки, допомагав людям, виховував учнів. Однак Він сам вирішив, що все це триватиме тільки три роки. Вочевидь Його смерть була варта набагато більшого, ніж багато років життя. В цій смерті вмістилася безконечність. Спасіння всіх.

Натомість навіть найдовше життя зрештою закінчується. Життя — це якась ілюзія. Воно сьогодні є, але за промовчанням його вже завтра нема. Тобто: воно може бути, а може й не бути. Засинаючи, ми ніколи не повинні бути впевнені, що прокинемось наступного дня. Встаючи рано, ми повинні мати готовий план на смерть. Так каже статистика.

Конфронтація Ісуса зі смертю мала остаточний вимір. Ми постійно від цього виходимо: «помер за нас на хресті». В цьому випадку слово «хрест» говорить про сенс цієї смерті.

Який посил виникне з нашої смерті?

 

 

Стояння ХІІІ: зняття з хреста

Історія немовби завершилася. Так, ніби чоловік, якай зіграв ва-банк, програв. Залишилося змучене тіло. Якби ще не подорож у Відхлань…

Євангеліст Матей описує: «І роздерлася завіса храму надвоє, відверху аж донизу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по Його воскресінні, увійшли у Святе Місто і багатьом з’явилися». Ісус безсумнівно розворушив Відхлань.

Цікаво, що повставали саме святі. А не, як ото у фільмах жахів, засуджені. Просто то була така смерть. Вона виявилася здатною видобути з людей те, що найкраще. І з живих, і з померлих.

Ісус — насправді мужній чоловік. Він долає зло добром. Подібним до Нього був пан Тадек. У нього був розсіяний склероз і він уже майже не рухався. До нього в лікарню приходила жінка з дітьми. Один із волонтерів, який подружився з паном Тадеком, розповідав, що то його дружина була засмучена, а він її втішав. Завжди мав добре слово для неї і для дітей. Він помирав із певною несміливістю, не хотів їх собою обтяжувати. Не залишився вдома. Вибрав лікарню. Не нарікав. І мав у собі стільки сили, більше за жінку й дітей… невідомо, чи вони зуміли оцінити його героїзм. Вони бували біля нього. Але ще біля його ліжка було багато інших людей. Хворих, так само як і він. А він був надією. Він перевертав відхлані відчаю і пробуджував сонце. Він мав у собі міць. Волонтер був дужим хлопцем, займався дзюдо. Однак то пан Тадек дав йому частину світла. Сам слабкий, ділився міццю. Мужній чоловік.

 

 

Стояння XIV: покладення до гробу

Посадити дерево, збудувати дім і виростити сина. Чи це вже межа чоловічих мрій?

Отож я спитаю: що ти робитимеш у гробі? Ким ти там будеш — без дерев, без дому й без дітей? Я дивлюся, як зростають фортеці довкола дерев, домів і дітей. Вони вже так прекрасно обгороджені, що можна би їх накрити дахом і перетворити власність у сімейну гробницю. Чи можна вкрасти справжній скарб? Ісус казав: «Бо де твій скарб, там буде і серце твоє». Якщо хтось зможе вкрасти цей справжній скарб, він буде і господарем серця.

Тому треба бути дуже пильним щодо того, де міститься це серце. Завдання тим драматичніше, що в нас не бракує новобагатьків. І постійне спостереження — що хто жертовніший, той незаможний. Відомо, що багаті вміють гроші рахувати. Але чи вони, однак, не прорахуються? Бачив я похорони і багатих, і бідних. Два різні світи. Гроби і труни — теж різні. Але люди? Де люди були правдивіші, кожен може сам собі відповісти. Я пам’ятаю сльози настільки штучні, як квіти довкола труни. Відомо, що смак не завжди йде в парі з грішми…

Це просто питання про серце. Де буде твоє серце в годину смерті? Чи прийде смерть як злодій і забере в тебе те, що ти любиш? Чи, може, справжньою цінністю будеш ти сам і твоє плідне життя? Таке життя, яке вартує вічності?

Гріб Ісуса пронизаний вічністю. Скільки ще таких гробів на цвинтарях, які ми знаємо? А я надалі переймаюся власним гробом.

 

 

Стояння XV: Воскресіння

У Воскресінні дошуковуються нечуваних прагнень. Я вважаю, що треба дуже сильно хотіти, щоби воскреснути з мертвих. Це так, як лінтюхові нічого не хочеться. Кожний рух є зусиллям. Коли хтось йому щось каже, він не має сили це зробити. Коли його попросять — він, певна річ, згодиться, але зараз же в ньому все «переграє назад». Тіло здається надто змученим, та й погода не та…

Може, так зазнають спокуси воскресіння померлі? Спокуса — це хороше визначення. Все є тягарем і неохотою, але водночас вони переживають приємний лоскіт. Усміхнутися чи залишитися з незворушним виразом черепа… Мені особисто свербить воскреснути. І то завжди тоді, коли мені вже так нічого не хочеться.

Будьте уважні, це рішення тільки виглядає легеньким.

 

***

Ісусе, величаю Тебе за те, що Ти завжди ХОЧЕШ. Що Ти не здався, коли я знову і знову падав. Коли я обіцяв і завалив справу. Коли повинен був витримати, і розсипався. Коли треба було підставити голову, а я навіть пальця сховав. Ісусе, будь у мені силою бажання, світлом виклику та другом у клопотах. Будь зі мною.

Переклад CREDO за: о. Яцек «Весна» Стричек, DEON

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: