Роздуми до Слова Божого на вівторок ХІІІ звичайного тижня, рік І
В одній з книжок з циклу порад психологів у вирішенні конфліктних ситуацій автор зазначає, що людина завжди схильна переоцінювати можливі загрози: проблема буває не такою великою, як нам здається. Справді, людина під впливом емоції страху перебільшує проблему, як каже добре відоме народне прислів’я: «у страху великі очі».
Страх – це почуття, а відтак сам пособі він не є ні добрим, ні злим, навпаки, він, як і біль, може нам сигналізувати про небезпеку нашому життю. Важливо те, як ми його будемо використовувати: або зберемо всі свої сили, щоб мужньо протистояти загрозі, виконуючи все, що в наших силах, або просто віддамо себе у владу страху, і тоді це вже справжня проблема, яка називається панікою.
Якщо ми хочемо керувати страхом, ми повинні зберігати довіру, на щось або на когось ми повинні сподіватися, інакше в стані безнадійності опертися спокусі паніки неможливо. Апостоли, що перебували у човні, мали з собою в човні Ісуса, і сама Його присутність, незалежно від того що Він спав, була найліпшою для них гарантією безпеки, адже Він Син Божий. Однак апостоли піддаються страху, їм недостатньо, що Господь з ними і в паніці благають про допомогу: «Рятуй, Господи, ми гинемо!» (Мт 8, 25).
Подібно буває в нашому житті: маємо проблеми, труднощі, переживання, а Господь, здається, відсутній у нашому житті, ніяк не втручається Його присутність. Починаємо кричати і взивати до Нього, але у відповідь знову мовчання. Чому?
Все тому ж, що й у випадку з апостолами, бракує уповання, довір’я в те, що Бог, якщо ми зробимо все, що від нас залежить, не допустить нам жодної шкоди. Бракує нам довіри в те, що Бог є з нами і піклується про нас. Забуваємо про те, що віра – це не впевненість в тому, що ми побачили, а навпаки: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих» (Євр 11,1). Тобто, коли я справді довіряю, то я дозволяю Ісусу Христу спати в човні мого життя навіть тоді, коли навколо вирує буря спокус і проблем…
фінансово.
Щиро дякуємо!
