Скільки коштує віра?

Роздуми над Божим Словом на ХХІІІ Звичайну Неділю, рік В

Того часу за Ісусом ішло багато людей, однак на Хресній дорозі залишаться тільки свята Вероніка, Симон із Киренеї та кілька жінок, які плакатимуть. Величезний натовп вітатиме Господа в Єрусалим; але під хрестом залишаться тільки Йоан, Марія та кілька інших жінок. Чудеса Ісуса збирали людей з усіх околиць; проте при похованні Ісуса будуть тільки Йосиф з Ариматеї та Никодим.

Ісус, за яким іде сила народу, ступає попереду. Так багато людей, — але насправді Він іде сам-один: Обернувшись, Він сказав їм: «Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить свого батька та матері, дружини й дітей, братів і сестер, та ще й душу свою, той не може бути Моїм учнем». Що означають ці слова? Господь ніколи не закликав ненавидіти своїх рідних, адже Четверта заповідь завжди актуальна. Ці слова означають, що Розіп’ятий Христос — найбільша любов! Справжній учень Ісуса має таку любов до Нього, з якою не зрівняються ні любов до батьків, ні подружня любов, ні любов до дітей.

Дуже проста ситуація: в неділю приїхали діти. Що обрати? Бути з дітьми? Чи піти на Божу Службу?

Чи готовий я ради Ісуса віддати все або втратити все? Чи зможу відректися самого себе, аби лиш бути з Ним під хрестом? Виберу як Петро, чи виберу як Йоан? Сьогоднішнє Євангеліє говорить про найважчу заповідь для християнина, тому шлях віри за Ісусом, який іде до Єрусалима, — це далеко не легка прогулянка. З Ісусом ми не набуваємо, з Ним ми втрачаємо. Це шлях жертви й самозречення, щоби здобути тільки Христа.

Колись запитали одного чоловіка, що він здобув, коли став християнином. Той відповів: «Я не скажу вам, що я здобув, але скажу, що втратив. Я втратив егоїзм — себе самого; я втратив страх, ненависть, жадібність, байдужість…» і ще дуже довгий список різноманітних втрат ради Ісуса Христа.

Хто хоче слідувати за Христом, повинен оцінити свої витрати, як справжній будівничий, як досвідчений військовий на полі бою. Будівництво — це спершу постійні витрати, а потім важка праця. Війна — це жертви крові, страждань і численні втрати життя. Потрібно навчитися, що християнство — це не тільки радість і втіха Доброї Новини, але також важка праця і постійна боротьба.

Ісус ніколи не знижує вимог. Він не вимагає багато. Господь чекає на все. Сьогодні Ісус обертається і пропонує нам, його учням, сісти з Ним і порахувати всі витрати. Сісти з Ним і порадитись, чи буде нам під силу… Чи має це щось спільне з «вірою у серці»?

Вірувати «в серці» дуже легко: мати приватну, анонімну, невидиму віру та йти за Ісусом у натовпі — здається так просто. Але вірити насправді — це стати в’язнем Ісуса Христа, як свідчить апостол Павло в другому читанні: Я, Павло, старець, а тепер ще й в’язень Ісуса Христа, благаю тебе за мого сина, якого я породив у кайданах, за Онисима, Його відіслав я тобі, він — моє серце. Вірити — це втрачати; вірити — це віддавати своє серце.

Але хай би скільки я витратив — ніколи не витрачу більше, ніж сам Господь: Ви бо придбані високою ціною! (1Кор 6,20). Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти (1Пт 1,18-19). Ось вона, ціна віри.