Сини воскресіння

Роздуми над Божим словом на ХХХІІ Звичайну неділю, рік І

Євангеліст Лука знайомить нас із садукеями. Вони були нащадками священика Цадока, від якого взяли свою назву. Цадок був першим священиком, якого настановив цар Соломон, будівничий Єрусалимського храму (1Цар 2, 35). Тому садукеї належали до священицької аристократії та завжди перебували при справах храму (Діян 4, 1; 5, 17). До справ віри вони ставилися дуже консервативно, визнаючи тільки П’ятикнижжя Мойсея, тобто Тору, як натхненну книгу. Інші книги Старого Завіту і передання старших вони відкидали.

Садукеї не вірили у воскресіння, тому що Тора, на їхню думку, не містить прямого вчення про повстання з мертвих. Садукеї були переконані, що кожна людина мусить остаточно померти: з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш (Бут 2, 17). Смерть — це єдина певна річ у цьому світі. Господь сказав Адамові: В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох (Бут 3, 19). Після гріхопадіння Адама і Єви кожна людина стає «сином смерті», тобто успадковує смертну людську природу, бо заплата за гріх — смерть (Рим 6, 23).

Єдиною можливістю подолати смерть було дітонародження, тобто передача життя. Цю можливість ретельно охороняло право левірату: Мойсей записав нам, що якби в когось помер брат, котрий має дружину, і помер бездітний, то нехай його брат візьме її за дружину та відновить потомство для свого брата. Садукеї посилаються на книгу Второзаконня 25,5-6, в якій теж подано мотив права левірату: І первенець, що його вона вродить, прийме ім’я померлого брата, щоб не зникло з Ізрáїлю його ім’я. Ішлося про збереження роду та імені людини у наступних поколіннях, тобто про збереження Божого народу. Первенець, нащадок чоловічої статі, успадковував право на власність землі та майна померлого. Отож, ішлося про дочасне життя на землі, що швидко минає.

Сьогодні Ісус навчає нас про інше ім’я, яке Він приготував для віруючих у Нього. Синів Адама і синів смерті Господь Ісус називає синами Божими і синами воскресіння. Отже, християни успадковують не те, що земне, а те, що Боже, — Царство Небесне. Ми вже не тільки сини Адама, але й сини воскресіння. Це наша спадщина.

Слово «воскресіння» зустрічається у Старому Завіті тільки двічі. Обидва випадки знаходяться у другій книзі Макавеїв, розділ 7-й, вірші 9-й і 14-й. Новий Завіт містить 42 згадки про воскресіння. Крім цього є ще багато інших цитат про постання з мертвих, як у Старому, так і в Новому Завіті. Тому сучасники Ісуса — звісно, крім згаданих садукеїв, — мали надію на воскресіння. Павло кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!» Садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге (Діян 23,6.8). Також Марта, сестра Лазаря, каже до Ісуса: Знаю, що [брат мій] воскресне у воскресіння, дня останнього (Йн 11, 24).

Однак уявлення про життя майбутнього віку в євреїв було недосконале. Вони вважали, що майбутнє життя буде подібним до теперішнього, тільки стане досконалішим та прекрасним. Звідси й зродився цілком слушний сумнів садукеїв у сьогоднішньому Євангелії: У воскресінні котрому з них вона буде дружиною? Бо ж семеро мали її за дружину.

Ісус навчає, що після воскресіння, коли вже більше не буде смерті, не буде також потреби в подружньому житті чи в продовженні роду. Дітонародження потрібне тільки для цього віку: Сини цього віку женяться і виходять заміж, а ті, які будуть гідні досягнути того віку й воскреснуть з мертвих, не женяться і не виходять заміж, адже вони більше вмерти не можуть. Потрібно зазначити, що до вічного життя покликане також людське тіло чоловічої та жіночої статі. Ісус твердить, що у вічності одні не будуть женитися, а інші заміж виходити, тобто розрізнення статі збережеться й у Небі.

Яким буде людське тіло після воскресіння? Ніхто цього не знав, доки Ісус не постав із мертвих: Бо наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа, який перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до його прославленого тіла, силою, якою він може усе собі підкорити (Флп 3, 20-21). І так само, як ми носили образ земного, так носитимемо і образ небесного (1Кор 15, 49).