Замкнені двері Сіонської горниці

Роздуми над Божим Словом на ІІ Великодню неділю, рік А

Був вечір неділі — першого дня в тижні. Тільки тепер, наприкінці дня, Воскреслий Ісус з’являється своїм десятьом апостолам, ніби наостанок. Чому ж Він зволікав? Чому Переможець смерті й Володар життя не поспішив до своїх найближчих, яких покликав на самому початку, щоб вони були з Ним? Ісус свідомо чекав саме на вечірню пору.

Тоді, коли був вечір… Це перше, що згадує Улюблений учень Ісуса Христа. А далі — зачинені двері та єдине спільне почуття: страх. Ця ситуація нагадує втрачений рай. Після гріхопадіння Адама та Єви Господь Бог проходжувався садом (Бут 3,8). Тоді так само вечоріло, а наші прабатьки сховалися зі страху серед дерев. Їх поглинала темрява, адже вони втратили Бога, який є Світло. Після вигнання вхід до раю, вхід до дерева життя був замкнений (Бут 3,24). Однак тепер Живий Господь проходить крізь замкнені двері, щоб цього вечора замість страху дарувати свій мир. Ісус став посередині й каже їм: «Мир вам!» Вони всі почули те саме слово та отримали той самий дар…

Воскреслий Ісус уже більше не належав цьому світові, але Він дещо зберіг з ознак старого: Промовивши це, показав їм руки та бік. Мир Господа досягає нас через Його спасенні рани. Мабуть, учні не мали потреби торкатися Воскреслого Ісуса. Вони всі разом бачили не якусь з’яву, але того самого розп’ятого, однак живого Христа, який стояв посеред них, наче дерево життя, що було посеред саду: Тож зраділи учні, побачивши Господа. Кожний міг чути Господа, кожний міг бачити Воскреслого та Його рани.

Останнє фізичне відчуття, яке десять апостолів отримали у вечір Воскресіння, — це був подих Воскреслого: промовивши це, Він дихнув і каже їм: «Прийміть Святого Духа!» В раю того вечора, коли Бог наблизився до людини, віяв свіжий подих денної прохолоди: почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди (Бут 3,8). Своїм подихом Ісус повертає апостолам утраченого Божого Духа. Святий Дух забирає гріх, повертаючи дихання мертвим. Він підіймає зі страху смерті та уподібнює до Воскреслого Христа: Як послав Мене Отець, — і Я посилаю вас! Ми знову можемо ходити разом з Богом у саду спасіння!

Страх, який відчували апостоли у вечір Воскресіння, не був звичайним переляком. Написано, що там, де перебували апостоли, двері були замкнені, адже вони боялися юдеїв. Однак знаємо, що страх зовсім не збирає разом. Навпаки, він хаотично розсіює людей в усі боки. Так, наприклад, вчинили Клеопа та інший учень, які втікали до Емауса, подалі від Єрусалима (Лк 24). Той, хто боїться, шукає собі безпечного місця, про яке нікому не відомо. В день же Воскресіння саме Сіонська горниця стала притулком для апостолів. Це було досить відоме місце. У ній вони перебували за замкненими дверима аж до вечора, адже саме там відбулася Тайна Вечеря. Ісус розпочав Пасху своїх страждань саме в тій горішній кімнаті. З неї Він вийшов — і до неї повернувся воскреслий. Вечір четверга закінчився вечором неділі Воскресіння.

Після цього учні вже не боялися смерті, однак вони й надалі продовжують ретельно зачиняти двері, збираючись разом. Наступної неділі, коли прийшов Ісус, знову згадано замкнені двері. Також у першому читанні св.Лука описує молитву по домах, але вже зовсім інший страх. Брати вірно тривали в навчанні апостолів і в спільності, в ламанні хліба та в молитвах. І страх охопив кожну душу, бо багато чудес і знамень сталося через апостолів. А всі, які повірили, були разом і мали все спільне. І щодня вони однодушно тривали в храмі та, ламаючи по домах хліб (Діян 2, 42-44.46).

Проте навіщо було знову замикати двері? Це пояснює сам Ісус у Нагірній проповіді: Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мт 6,6). Найбільша Таємниця нашого спасіння збулася. Христос Воскрес! Він повернувся до своєї кімнати, де звершив Тайну Вечерю: І от… прибув молодий, і ті, що були готові, ввійшли з ним у весільний покій, і замкнулись двері (Мт 25,10).