Свята та святі

Свята Урсула Ледуховська

28 Травня 2020, 18:56 1741

Римо-катол.: 29 травня (довільний спомин)

Свята Урсула Ледуховська, повне чернече ім’я — Марія Урсула від Розіп’ятого Ісуса, в миру Юлія Марія графиня Халька-Ледуховська, народилася 17 квітня 1865 року в Лосдорфі (Австрія), поблизу Відня. Була однією з дев’яти (за іншими відомостями — десяти) дітей у сім’ї офіцера австрійської армії, поляка за походженням, Антонія Августа Ледуховського, та Йозефіни Саліс-Зізерс, яка походила зі Швейцарії. Професію військового Антоній Август успадкував від свого батька, бригадного генерала Ігнатія Хіларія Ледуховського — ветерана наполеонівських війн та учасника національно-визвольного повстання 1830 року. Хоча відоме прислів’я про яблуко, яке падає недалеко від яблуньки, використовується часто в негативному значенні, та в цьому разі його доцільно використати в сенсі позитивному. За тим, ким стали їхні діти, можна судити про батьків, точніше — про ті цінності, які вони прищепили своїм дітям. Крім сьогоднішньої святої, покликання до богопосвяченого життя розпізнали двоє її сестер: Марія Тереза — засновниця згромадження клаверіанок, беатифікована 1975 року, названа «матір’ю чорної Африки», та Ернестина, а також брат Володимир: у 1915-1942 роках — генеральний настоятель ордену єзуїтів. Інший брат, Ігнатій Казимир, обрав своїм життєвим шляхом військову службу і завершив свою кар’єру у званні генерала дивізії. До слова: дядько Юлії Марії Мечислав Халька-Ледуховський був кардиналом і Примасом Польщі у 1866-1886 роках.

Чернече життя нашої святої розпочалось у краківському монастирі сестер-урсулинок — згромадження, яке у XVI столітті заснувала св. Анжела Мерічі. Юлія Марія вступила до цього монастиря у 1887 році, прийнявши ім’я Урсула. І можна припустити, що перші двадцять років її чернецтва навряд чи відрізнялися чимсь особливим: це була хоч і вузька, але протоптана стежка до святості, якою пройшли тисячі тисяч тих, хто присвятив життя виключному служінню Ісусу Христу. Через два роки вона склала перші чернечі обіти. Працювала вчителькою в школі та вихователькою в пансіоні при монастирі. За певний час стала настоятелькою цього ж краківського монастиря.

Перший різкий поворот життєвого шляху стався у 1907 році, коли петербурзький священик, настоятель парафії св. Катерини Александрійської о. Костянтин Будкевич запросив с. Урсулу приїхати на береги Неви, щоб узяти на себе керівництво жіночим інтернатом при парафії (інші джерела вказують, що це був інтернат при польській гімназії). Оскільки в Російській імперії католикам було заборонено мати монастирі та провадити чернече життя (Католицька Церква в Росії терпіла утиски не від одних тільки комуністів), с. Урсула з іншою співсестрою приїхали до Санкт-Петербурга у світському одязі й під своїми світськими іменами. Вона вивчила російську мову і, склавши державний іспит, отримала диплом домашньої вчительки, без чого не могла би працювати в гімназії.

Але її діяльність у Петербурзі не обмежувалась самим викладанням у гімназії, як і не замикалась тільки на етнічних поляках. Сестра Урсула всіма силами старалася знаходити шляхи для проголошення Доброї Новини всім, хто жив у тодішній російській столиці — насамперед, звісно, росіянам. Завдяки її зусиллям уже за рік маленький осередок сестер-урсулинок у Петербурзі став повноцінним монастирем зі своїм новіціатом.

Дім для спільноти постав на узбережжі Фінської затоки, в місцевості, яку на честь Пресвятої Діви Марії назвали Мерентяхті, в перекладі з фінської — «Зірка Моря». Там же була створена школа з інтернатом для польських дівчат. Через два роки це вже була приватна польська гімназія з викладанням російською мовою. Одна з її вихованок згадувала: «Діяльність матері Урсули змінила життя інтернату. До її приїзду ми сприймали католицизм суто формально і поверхово. Мати Урсула відкрила нам, що Бог є любов. Це було чимсь зовсім новим, чимось, що перевернуло все в нашому розумі й серцях; від нас вимагалась тільки любов через працю над собою. Надихаючи нас до цієї праці, мати Урсула робила це з великою повагою до особи кожної вихованки, ніколи ні до чого не змушуючи».

Наступний різкий поворот у житті святої стався 1914 року. Вибухнула Перша світова війна, і с. Урсулу, як австрійську громадянку, депортували з Росії із зобов’язанням ніколи туди більше не повертатися. Податися безпосередньо до Кракова вона не могла: Петербург і Краків розділяла не тільки відстань, але й лінія фронту. Довелося повертатись через нейтральні Швецію і Данію. Але цей «транзит» затягнувся надовго — на рідну землю петербурзькі урсулинки змогли потрапити тільки 1920 року. Перебуваючи у Скандинавії, с. Урсула продовжила робити те, чим вона займалася в Росії: провадила педагогічну діяльність у польському емігрантському середовищі. Її зусиллями постали школа для дівчат і притулок для сиріт. Сестра також брала участь у роботі Генерального комітету допомоги жертвам війни в Польщі, який заснували у Швейцарії Генріх Сенкевич та Ігнатій Падеревський. Там, у Скандинавії, с. Урсула чітко виявила свою патріотичну позицію, намагаючись зацікавити шведів і датчан відродженням незалежної Польщі.

Повернувшись на батьківщину, Урсула Ледуховська та її співсестри оселились у Пнєвах поблизу Познані. Там вони заснували нове згромадження — Сестер Урсулинок Серця Ісуса Конаючого, яке мало поєднати урсулинську духовність із набутим сестрами досвідом навчально-виховної роботи. 7-го червня 1920 року папа Бенедикт XV затвердив нову конгрегацію. Головним напрямком її діяльності стала євангелізація через працю в галузі освіти і виховання. У Конституції згромадження, яку розробила матір Урсула,особливо підкреслювалась важливість поєднання євангелізації та соціальної діяльності серед дітей і молоді. Невдовзі сестри, яких за кольором чернечого вбрання стали називати «сірими урсулинками», почали працювати не тільки в Польщі, але й у Франції та Італії.

Цікаво зазначити, що заслуги матері Урсули у суспільно-виховній роботі відзначив уряд. Її нагородили трьома високими державними відзнаками: офіцерським Хрестом ордену Відродження Польщі (1927 рік), Хрестом Незалежності (1930) та Золотим Хрестом за заслуги (1937).

Сповнене жертовної праці земне життя матері Урсули завершилось 29 травня 1939 року, під час її перебування в Римі. Ті, хто знав її особисто, казали: «Померла свята». І не помилялись. Після її смерті було зафіксовано чотири випадки чудесного зцілення за її заступництвом. 20 червня 1983 року, перебуваючи в Познані, Святіший Отець Йоан Павло ІІ проголосив Урсулу Ледуховську блаженною, а майже через двадцять років, 18 травня 2003 року, зарахував до числа святих.

Через три роки св. Урсулу проголосили покровителькою міста Сєрадз (Лодзьке воєводство), а в 2012-му своєю покровителькою її обрали мешканці Пнєв — міста, де постало створене нею чернече згромадження. Нині сестри-урсулинки працюють у чотирнадцяти країнах на п’яти континентах, також і в Україні.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: