Роздуми над Словом Божим на п’ятницю VI Великоднього тижня
Йн 16,20–23
Ісус сказав: «Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться. Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко — з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! Оце й ви нині в журбі. Але Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. І того дня ви не будете питати Мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, — Він дасть вам у Моє ім’я».
Уяви, що ти перебуваєш у єрусалимській світлиці разом із учнями Христа. Ти кілька років ходив разом із Ісусом, а тепер Він каже, що наблизився час розлуки, і ти Його більше не побачиш. Напевне, тебе переповнювали б емоції та безліч запитань? «Як Він може залишити нас після всього пережитого? Хіба Він не знає, що ми покинули все: дім, сім’ю, ремесло — заради Нього? Хіба Він не розуміє, що в нас, крім Нього, нічого немає?!»
Ісус Христос розумів переживання учнів, та використав цей момент, аби підготувати їх до ще більшої скорботи, яку вони відчують після Його смерті. Христос не прагнув захистити їх від майбутнього горя. Він знав, що це природно — оплакувати земні втрати. Та Ісус переконував апостолів, що остаточне возз’єднання з Ним на небесах принесе їм радість, яка перевершить будь-яке горе чи страждання.
Смерть рано чи пізно входить у наше життя. Ми втрачаємо батьків, супутників життя, друзів і навіть дітей… І що ближчою була нам людина, то важче нам переносити її втрату. Саме в такі моменти слова Ісуса мають утамувати наш біль: «Але Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йн 16, 22).
Бог знає, як сильно ми тужимо, втрачаючи близьких. Біль втрати може так ніколи й не минути, а лише притупитися. Та наше життя триває. І, звертаючись до Господа за втіхою, ми знаходимо надію на те, що настане момент, коли знову побачимо дорогих нам людей. І тоді починаємо дивитися на Небеса і Друге пришестя Христа не просто як на щось далеке, не пов’язане з нашим життям, а як на глибоко особисту подію. Ми виявляємо в собі прагнення возз’єднатися з Господом і з тими, хто вже переступив поріг вічності. Ми з нетерпінням чекаємо дня, коли між нами не буде жодного поділу. І тоді наша печаль перетвориться на безкінечну радість.
«Отче, я з нетерпінням очікую того дня, коли Ти знову збереш усіх нас на Свій весільний бенкет. Прийди, Господи Ісусе, втіш мене і всели надію!»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
