Проблема, як забезпечити собі джерела духовного життя, нині ще більш палюча, ніж будь-коли. Як дати собі раду з цією проблемою?
Ми постійно стикаємося з трагічним явищем — висихання духовного життя через брак часу на молитву, роздуми, навчання…
Найперша функція духовного керівництва, яку можна назвати гарантуванням джерел, має зробити так, щоб духовне життя було належно годоване, оскільки правильне годування — умова правильного розвитку. Священник тут має чувати насамперед над двома моментами.
1.Щоб був час на молитву і духовні справи.
Проблема, як знайти час і присвятити його на молитву, — не менш важлива, коли йдеться про напрактикованих, ніж коли говоримо про початківців. Як в одних, так і в других від цього залежить успіх усього духовного життя.
На молитву час знайтися повинен! Це треба підкреслювати тим сильніше, що сучасні тенденції до самотності, якими захоплюється наша молодь, вбачають у впорядкованому розкладі щоденних занять «розкладання по поличках», а у виділенні молитви — зайве ускладнення життя. Велике прагнення якоїсь єдності в житті часто схиляє молодь до мислення, ніби молитва може не вимагати якогось конкретного часу, бо ж, власне, «все є молитвою».
«Підставові питання» Болеслава Пясецького чітко показують, як погодження з тим, що «все є святе», на практиці фактично рівнозначне ствердженню, що «нема нічого святого». На цій землі святість іще потребує гарантій у часі та просторі. Тому є святий час — наприклад, неділя, і святі місця — наприклад, храми.
У небі, де все вже буде поглинуте світлом, такої потреби не буде (пор. Одкр 21,22). Інколи можна почути: «Мені не треба спеціального часу для молитви, я молюся життям, працею» тощо. Загалом — так, життям можна молитися; але за умови, що конкретний час завжди тій-таки молитві присвячений. Тому що якщо в душі сильна течія молитви, то ця течія надасть напрямку до Бога всім іншим заняттям і перетворить їх на культ Бога.
Але до цього не вдасться дійти, якщо скупишся на час для молитви. Отож тут ми маємо справу з вельми небезпечною ілюзією.
Однак присвячення певного часу на молитву на роздуми над Божими речами важливе не лише тому, що цього доконечно вимагає розвиток духовного життя, але, може, насамперед тому, що цього вимагають прославлення Бога і любов до Нього.
Любити і прославляти Бога — провідне життєве завдання людини. А як же це завдання виконати, якщо не вдається здобутися на те, щоб відійти у певні хвилини від усіх земних справ задля того, щоб зайнятися самим Богом? Психологічна істина така, що людина знаходить час на те, що вважає дуже важливим, натомість те, на що бракує часу, швидко перестає бути для неї важливим узагалі.
Зараз, в епоху зісвіччення (знебоження) життя, потрібно наголошувати на важливості християнської неділі. Завдання неділі — те, щоб людина, схилена до землі протягом цілого тижня праці, випросталася до Отця й відчула себе вільною дитиною Божою. Дотримання неділі — це умова свободи від світу, умова збереження напрямку до Бога.
Щоб неділя могла це дати людині, вона має бути для неї релігійним досвідом. Лаїцизм ми можемо здолати, якщо наша неділя не буде сама лаїцизована. Якщо ж неділю зісвіччити й вона стане просто днем відпочинку, розваг, виїздів, кіно і так далі, а не буде Днем Господнім, то духовне безпліддя стає фактично неминучим.
Натомість добре пережитий день воскресіння Господа дає духовні сили навіть на дуже завантажений працею тиждень, бо неділя має в собі міць освятити цілий тиждень. Християнська неділя спроможна врятувати цілий тиждень християнина, а отже — ціле його життя, від зісвіччення. Це її роль і вона може її виконувати також і нині. У виняткових випадках, для людей, які мають обов’язок праці в неділю, належить подумати про якісь інші способи розв’язання цього шкідливого стану справ.
2.Щоб духовна страва була повноцінна й допасована до рівня просунутих учасників.
Щодо читання, найбільш відповідного на цьому етапі, то треба взяти до уваги, що мірою розвитку душі зацікавлення та внутрішня потреба переходять від книжок аскетичного, психологічного, аретологічного змісту (areté — чеснота), які перестають бути відповідним живленням, до читання біблійного, догматичного та містичного.
Святе Письмо — це завжди найкраща і якнайбільш поживна страва; але, може, найбільш характерною рисою шляху просвітлення є те, що догматика починає «сяяти». Для просунутих догмат про Пресвяту Трійцю, взаємні стосунки Божих Осіб починає набирати «практичного» значення. Це справа, яка щораз сильніше освітлює життя, стає життєдайною. Так само і з таємницею Втілення, таємницею Марії тощо. Все це стає світлом для внутрішнього життя.
Тому ті, хто вже належно розвинувся, воліють читати твори догматичні більше, ніж моральні, й часто свої внутрішні стани полюбляють єднати з таємницями віри. З книжок більш аскетичного змісту їм найбільше відповідають ті, в яких найбільше Христа, бо голод Христа — одна з рис цього етапу розвитку.
Сильно приваблюють істина про Містичне Тіло і цей Живий Христос, який «продовжується» в Церкві, жертвується у Святій Месі, молиться в літургії, діє у світі. Душа тепер відчуває живішу потребу «включитися» у Христа. В цей період добре йде глибше читання з царини духовного життя, яке підходить до проблеми радше з боку спів-життя з Богом і таємничого діяння Його благодаті, ніж із боку численності різних чеснот і практик.
Але це не означає, що кожна містика на цьому етапі пасує будь-кому.
Уривок із книжки «Вірність благодаті. Поглиблене духовне керівництво».
*
Пьотр Ростворовський OSB / EC — бенедиктинець, перший пріор абатства в Тинці. В’язень за часів комуністичної Польщі. Камедул-пріор еремітів у Польщі, Італії та Колумбії. В останній період життя — самітник, відданий повному посвяченню Богові. Помер 1999 року, похований у камедульському еремі (пустельні) у Фраскаті поблизу Рима. Автор численних публікацій у галузі духовності та внутрішнього життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
