Де Боже, а де вороже?

Роздуми над Божим Словом на XVI Звичайну Неділю, рік А

Минулого тижня ми чули першу притчу Ісуса Христа. Це була притча про сіяча та про відповідь людини на Боже Слово. Кожна людина покликана слухати Боже Слово: «Хто має вуха, нехай слухає» (Мт 13, 9). Це перше найнеобхідніше завдання. Наступне — приносити плід, тобто виконувати слово, формувати своє життя навколо слова Істини. Таке духовне життя у цьому світі приноситиме конкретні видимі результати: «А інше [зерно] впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів» (Мт 13, 8).

Здається, що все вже гаразд: адже є позитивний, багаторазовий результат. Однак Ісус продовжує навчати в наступній притчі. Тут ситуація подібна: знову є сіяч, добре зерно та поле. Робота вже зроблена й поле засіяне. Є люди, які, подолавши різноманітні спокуси, стають родючою Божою нивою: «А те, що на добрій землі, — це ті, хто, почувши Слово щирим і доб­рим серцем, бережуть і приносять плід у терпінні» (Лк 8, 15).

Але тепер на сцену виходить інший персонаж. Він з’являється завжди вночі та діє у темряві. Це диявол — безпосередній ворог Бога. І ворог людини, як сказано у притчі: «її ворог». Він не може нашкодити самому Богові, тому жадає зашкодити Його спасенним і благим діянням. Бог є людинолюбець, як навчає автор книги Мудрості у першому читанні: «Таким діянням ти навчив народ свій, що праведник має бути чоловіколюбцем» (12,19), тому диявол — перший неправедний — ненавидить людей.

Коли лукавий не зміг одразу знищити Божого слова, яке ми чули попередньої неділі, він вдається до іншої, підступнішої тактики. Диявол сіє своє власне зерно. Це кукіль, який спочатку дещо подібний до молодої пшениці. Це отруйна однорічна рослина, яка має також отруйне насіння й росте як бур’ян саме серед хлібних злаків.

Що означає цей кукіль? Святий Йоан Золотоустий у своїх бесідах на Євангеліє від Матея пояснює, що кукіль (плевели) — це різного роду єресі та неправильні вчення, або навіть людські популярні народні традиції: «А він сказав їм: “Людина-ворог це зробила”» (Мт 13, 28). Вони з’являються тоді, коли поле вже засіяне і коли люди прийняли Боже Слово: «А як зійшло збіжжя і дало плід, тоді ж показалися і плéвели» (Мт 13, 26). Отож дещо береться з Божого Слова, а дещо з людських пристосувань чи компромісів, щоби під виглядом правди подати повільну отруту. Зовні — це наче християнство, але плоди зовсім інші: у пшениці — колос витривалості, а кукіль приносить лише темно-рожеві квіти й отруйне насіння.

Як до цього доходить? Питаються слуги в Господаря жнив: «Пане, хіба не добре насіння ти посіяв на своєму полі? Звідки ж узялися плéвели?» (Мт 13, 27). Відповідь проста: трапляється це тоді, коли люди сплять: «Коли люди спали, прийшов її ворог, посіяв плéвели серед пшениці та й пішов собі» (Мт 13, 25). Саме тоді приходить ворог, коли немає витривалого чування, пильнування слова. Коли я мало слухаю, читаю та не пізнаю Боже Слово, тоді легко вмовити мені щось дуже схоже на вчення Ісуса або схилити до людських традицій. Коли ж, навпаки, триваю в Слові та приношу добрий плід, — буде неможливо засіяти слово сум’яття: адже я чітко знатиму та відрізнятиму де Боже, а де вороже.

Важливо тільки не провадити пусті балачки та сперечання на суперечливі релігійні теми. Ісус радить просто залишити їх, а самим приносити добрий плід, помножуючи стократно зерна доброго слова та діл:  «Залиште, щоб і те, й друге разом росло до жнив» (Мт 13, 30). Не наша справа полоти Божі ниви. Це зроблять Його ангели в кінці світу. Тоді й виявиться, хто до якого снопа належатиме.

Крім особистого читання та щоденного збагачення Божим Словом вкрай необхідне життя у спільноті. Потрібно рости разом, — наголошує Ісус у притчі. Саме спільне життя перших християн неодноразово підкреслене в Діяннях Апостолів: «Прийшовши, вони ввійшли в горницю, де були Петро та Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вар­толомій та Матей, Яків Алфеїв та Си­мон Зилот і Юда Яковів. Усі вони з жінками, з Марією, матір’ю Ісуса, та Його братами пе­ре­бували однодушно в молитві» (Діян 1, 13-14). «Перебували вони постійно в навчанні апостолів і в братерській спільності, в ламанні хліба та в мо­литвах» (Діян 2, 42). «Руками апостолів у народі здій­снювалися численні ознаки та чу­деса. І всі однодушно перебували в притворі Соломона. Ніхто зі сторонніх не наважу­вав­ся приєднатися до них, але на­род їх величав. Віруючих у Господа мно­жи­ло­ся — багато чоловіків та жінок» (Діян 5, 12-14).

Пильно й однодушно, разом у спільності, в апостольській науці, ламанні хліба й молитвах… Тоді ніхто сторонній і ніщо вороже не зможе пристати до Божої Церкви. Так примножується Боже Слово: «Віруючих у Господа мно­жи­ло­ся — багато чоловіків та жінок». Примноження плоду Церкви — це знак того, що ми чуваємо при слові, а не спимо.