Роздуми над Божим Словом на свято св. Лаврентія, диякона і мученика
Ісус сказав: «Істинно, істинно говорю вам: пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. Хто служить Мені, хай іде слідом за Мною: і де Я, там і слуга Мій буде. Того, хто Мені служить, пошанує Отець».
Йн 12, 24–26
Коли насіння висіяне, то воно не просто росте, стаючи дедалі більшим і сильнішим. Воно, по суті, завершує своє існування і дає життя новій рослині, яка має в собі дивовижний потенціал. Таким чином, порівнюючи себе із пшеничним зерном, що помирає у землі, Ісус Христос ясно дає зрозуміти, що Його місія і секрет перемоги полягає не в тому, щоби стати сильнішим за всіх. Зовсім ні! Він переміг наші егоїзм та гординю шляхом відмови від своїх планів і бажань аж до віддання свого життя. Тільки так у нас з’явилася можливість народитися для нового життя і принести рясні плоди. Проте цю важливу істину можна легко проминути, не усвідомивши суті.
Ісус Христос — великий Учитель і Проповідник, та ми не стаємо схожими на Нього, намагаючись лише власними силами йти за Його вченням. Навіть коли Господь творить чуда і зцілює нас, ми не стаємо автоматично досконалим образом Божим. Так само і християнське життя справді веде до свободи і щастя; проте саме по собі прийняття християнської моралі не здатне переобразити нас. Ні, життя Ісуса Христа приходить до нас виключно через найбільшу Тайну любові, виявлену в Його хресній смерті.
Святий Лаврентій, котрого ми згадуємо сьогодні, — яскравий приклад цієї істини. Він жив у добу великих гонінь. Коли представники влади вимагали в нього віддати їм усі скарби Церкви, то на це він зібрав усіх бідних і голодних людей, яким допомагала Церква, і сказав префектові: «Ось вони, скарби Церкви». Це стало вступом до мученицької смерті та свідченням віри для майбутніх поколінь. Лаврентій знав, що його життя присвячене тим, кого довірив йому Господь, і гідно пройшов свій шлях до кінця.
Сьогодні для реалізації свого покликання нам переважно не потрібно помирати фізично. І все ж ми можемо, за прикладом Лаврентія, поставити потреби і страждання інших людей вище за свої власні. Проте самого нашого бажання замало: необхідна допомога Святого Духа! Тільки Він може посприяти нам стати схожими на Лаврентія і, що важливіше, — на Христа.
«Святий Духу, допоможи мені приносити плоди не тільки для себе, а й для всієї Церкви. Святий Лаврентію, молись за мене!»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
