Більше ніж людське

Роздуми над Божим Словом на ХХІ Звичайну неділю, рік А

Євангеліє — це добра новина. Боже слово — живе та діяльне (Євр 4,12), здатне завжди захоплювати й дивувати, а найголовніше, що воно наповнює і насичує кожну людину, яка щоденно прихиляє своє вухо до Слова Життя. Апостол Павло, невтомний проповідник, вигукує в другому читанні: О, глибино багатства, премудрості й знання Божого! Які незбагненні Його суди і недослідимі Його дороги! Бо хто пізнав розум Господній? (Рим 11, 33-34) Справді, скарби премудрості Божого слова невичерпні. Дещо людина здатна відкрити і зрозуміти сама, своїм розумом; однак дуже багато істин потребують особливого світла благодаті та об’явлення: Блаженний ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло і кров тобі це відкрили, а Мій Отець Небесний (Мт 16,17).

Від самого початку Господь Бог говорив із людиною, яку створив. Спілкування було безпосереднє. Однак після гріхопадіння та вигнання з раю ми втратили таку здібність, тому що послухали не Бога, а змія. Господь продовжував промовляти до свого народу, посилаючи святих мужів — пророків: Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків (Євр 1,1). Але Небесний Отець прагнув більшого. Тому Божий Син Ісус Христос став людиною — Сином Чоловічим, щоби промовляти до нас людськими словами: За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки (Євр 1,2).

Отож, після багатьох проповідей та різноманітних чудесних знаків Ісус запитує своїх учнів: За кого люди вважають Сина Людського? Цей титул, між іншим, означає, що Ісус є Сином Божим і сином людини — Діви Марії. Однак ізраїльський народ був далекий від такого розуміння. Для Вибраного народу втілення Бога здавалося блюзнірством: А юдеї відповіли Йому: «За добре діло ми Тебе не каменуємо, але — за богохульство! За те, що, людиною бувши, Бога з себе робиш!» (Йн 10,33).

Люди, які йшли до Ісуса, або йшли за Ісусом, переважно вважали, що Він надзвичайна людина, але тільки людина. Найперше, що їм спадало на думку, що Ісус — це Йоан Хреститель, який воскрес із мертвих. Як родич Йоана Хрестителя, Ісус напевно був до нього зовнішньо подібний. Крім того, багато учнів Йоана тепер ходили з Ісусом. А всю мудрість і чудодійність Ісуса Христа вони пояснювали тим, що це наслідок воскресіння. В тому ж Євангелії від Матея ми читаємо раніше: Того часу чутка про Ісуса дійшла до Ірода четверовласника, і він сказав до своїх слуг: «Це Йоан Хреститель! Це він воскрес із мертвих і тому чудодійні сили діють у ньому!» (14,1-2)

Інші вважали Ісуса за Іллю, який був взятий до неба на вогняній колісниці й мав повернутися в останні часи, за пророцтвом Малахії: Ось я пошлю вам Іллю пророка перед приходом дня Господнього, великого і страшного (3,23). Знову ж таки, надзвичайна сила у людському слові та ділах Ісуса пояснювалась тим, що це Ілля, який повернувся на землю.

За тим самим принципом, ще інші вважали Ісуса за Єремію або одного з пророків, які проповідували знищення Єрусалима і храму. Ісус і справді не раз навчав, як пророк Єремія, про зруйнування найбільшої святості для Ізраїльтян: І як виходив із храму, каже йому один з його учнів: «Учителю, поглянь, що за каміння, що за будівля!» Ісус же сказав до нього: «Бачиш оці будівлі великі? Не лишиться тут каменя на камені, якого б не перевернули» (Мк 13,1-2).

Проте Ісус не для того прийшов, як людина, щоб руйнувати, але щоб будувати. І найперше будівництво звершилося тоді, коли Слово Боже поставило свій намет між нами. Саме так дослівно євангеліст Йоан описує тайну Втілення Божого Сина: І Слово стало тілом, і оселилося («розбило свій намет») між нами, і ми славу Його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого (1,14). Божий Син став справжньою людиною, з’єднавши земне й небесне, щоби промовляти до нас безпосередньо та сповняти нас кожною благодаттю й істиною. Апостол Петро бачив перед собою тіло і кров, тобто живу справжню людину, але визнав, що Ісус — Месія, Христос, Син Бога живого! Тому Ісус каже, що не тіло і кров тобі це відкрили, а Мій Отець Небесний.

Наступне, що будує Божий Син, — це Його Церква, Христове тіло, де знову з’єднується земне з небесним, а небесне із земним: і те, що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небесах; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небесах. Ісус передав Петру владу в своїй Церкві: Я передам твою владу в його руки, і він буде батьком єрусалимським мешканцям і домові Юди (Іс 22,21). Відтак із повною владою, отримавши особливу благодать розуміння об’явлень від Небесного Отця, Петро може пояснювати і настановляти у вірі весь Божий народ: Я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів (Лк 22,32). Не зважаючи на людські недоліки та слабкості Петра, Ісус прагне будувати саме на цій скелі як на міцному фундаменті: Заб’ю його, немов кілок у твердім місці, і буде він престолом слави домові батька свого (Іс 22,23). Те, що в пророцтві Ісаї стосувался Месії, тепер передане Петрові, з волі Божого Сина, за благодаттю Небесного Отця: Я вкладу йому на плечі ключ Давидового дому; як він відчинить, ніхто не зачинить; як він зачинить, ніхто не відчинить (Іс 22,22).

Петро завдяки вірі та особливій благодаті зумів побачити в Ісусі більше, ніж тіло і кров. Чи ми бачимо в Христовій Церкві більше, ніж те, що людське?