Свята та святі

Блаженний Владислав Блондзінський, пресвітер, і сподвижники, мученики

08 Вересня 2020, 18:56 394

Римо-катол.: 9 вересня (довільний спомин)

Під час апостольського візиту до Варшави 13 червня 1999р. св.Йоан Павло ІІ причислив до грона блаженних 108 поляків, які в часи Другої світової війни, залишаючись до останнього вірними Ісусу Христу і Його Церкві, віддали життя за свою віру. Серед них: 3 єпископи, 78 священників, 3 семінаристи, 7 монахів, 8 монахинь і 9 мирян. Сьогодні Церква згадує одного з них — священника зі згромадження михалітів Владислава Блондзінського.

Майбутній блаженний і мученик народився в селі Мишлятичах поблизу Мостиської (нині — Львівська область України) 6 липня, або, за іншими даними 6 січня 1908р. Батьки, Ян і Магдалена, були небагатими людьми і працювали на землі. Батько також був органістом у місцевому римо-католицькому храмі, матір була греко-католичка. Батько помер, коли Владислав ще був малим хлопчиком. Виховання його і двох старших сестер лягло на матір. І саме та атмосфера, яку вона створила у їхньому домі, стала для її сина першою школою любові до Бога і до людей.

З дитинства Владиславові було притаманне глибоке прагнення перебувати з Богом у молитві. Навчаючись у місцевій школі, він часто і з великою охотою приходив до храму, щоб прислуговувати на Святій Месі.

Рано розпізнавши своє покликання — і в цьому йому дуже допоміг настоятель мишлятицької римо-католицької парафії, — Владислав, іще навчаючись у гімназії, яка готувала кандидатів до священства, вступив до Товариства Святого Архангела Михаїла (CSMA — Congregatio Sancti Michaelis Archangeli). У ньому 13 грудня 1925р. (за іншими відомостями — 12 грудня 1926) склав тимчасові чернечі обіти, а 13 грудня 1929р. — довічні. Одним із головних напрямків апостольства цього згромадження, заснованого бл. Броніславом Маркевичем, була виховна праця серед  дітей і молоді, особливо — бідних матеріально і занедбаних морально: сиріт, дітей, як тепер кажуть, із «проблемних сімей», «важких» підлітків. Таким власне дітям і підліткам Владислав і вирішив присвятити своє життя.

По закінченні Вищої духовної семінарії в Перемишлі (тієї самої, яку закінчив і засновник його згромадження) він був рукоположений у пресвітери 26 червня 1938р. Отець Антоній Віш, який був із ним у семінарії три роки, дав йому таку характеристику: «Вирізнявся великою побожністю вже в семінарії. Часто дуже довго перебував у семінарській каплиці. Був для мене прикладом у поведінці та навчанні». Нововисвяченого пресвітера скерували до виховного закладу згромадження отців-михалітів у с.Павліковичах, де він працював спочатку вчителем — викладачем латинської мови, фізики та хімії, а згодом — директором гімназії ім.о.Броніслава Маркевича. Проводячи заняття, він не обмежувався сухим викладом матеріалу, часто свої уроки переплітав гумором, але водночас наполегливо вимагав від учнів серйозного ставлення до навчання. Вечорами навчав юнаків грати на музичних інструментах, керував спільним хором учнів і викладачів. Тож не дивно, що молодь сама тягнулася до нього.

1 вересня 1939 року нападом нацистської Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. Польщу окупували гітлерівці. Характерною рисою польського опору нацистським загарбникам була, крім збройної боротьби, організація різного роду підпільних структур: мистецьких, освітніх, медійних тощо. Згадаймо, що в підпільній духовній семінарії у Кракові навчався Кароль Войтила — майбутній св.Папа Йоан Павло ІІ. До такої діяльності долучився й о.Владислав Блондзінський. Наражаючись на небезпеку, він організував підпільну гімназію та підпільний ліцей для тих, хто в майбутньому мав намір стати священниками. У 1941-1942рр. там навчалось 60 учнів. Їх навчали троє священників і чотири світських викладачі.

Вперше ця діяльність викликала підозри окупаційної влади у квітні 1941р. Отця Владислава і його колег викликали до гестапо. Під час жорстоких допитів вони заперечували все, у чому їх звинувачували, і, не знайшовши доказів, гестапівці їх відпустили. Небезпека не зупинила о.Владислава, й він вирішив продовжити таємне навчання, навіть якщо за це доведеться заплатити життям. Адже він розумів, що це не тільки дає молоді знання, а й підносить моральний дух і психологічну стійкість, випрацьовує почуття відповідальності за себе та інших.

Але й гітлерівці не послабили своєї уваги до священника. До його оточення вдалося ввести провокатора, який доносив гестапо про все, що відбувалось у підпільній гімназії. 24 квітня 1944р. до Павліковичів прибули гестапівці. Крім о.Владислава та інших священників, вони піддали допиту учнів. Ті трималися стійко, заперечуючи організоване підпільне навчання: казали, що займалися самостійно, а викладачів тільки просили пояснити «незрозумілі місця». Далі о.Владислава і ще трьох священників ув’язнили у краківській тюрмі, де допити продовжувались. Отець Владислав не виказав співорганізаторів таємного навчання, взявши всю «провину» на себе і відмовившись підписувати документ, який йому підсовували гітлерівці. Наслідком цього став смертний вирок і вивезення до концентраційного табору Гросс-Розен у Сілезії, що було майже рівнозначно смерті.

Отець Станіслав Новак згадував, що о. Владислав «мав реальну можливість уникнути заслання до концтабору, якби тільки підписав підсунутий йому документ. Божий Слуга не похитнувся. Вибрав концтабір і певну смерть, свідомо і добровільно її прийняв, а була це без сумніву смерть за віру і за Христа». Стійкість священика справила враження і на його катів. Один із них, гестапівець Себерт, що його допитував, сказав: «Це людина з характером». Так він сказав після того, як у відповідь на погрози почув: «Війна ще триває і про перемогу вирішуватимуть не німці, а Бог».

Серед в’язнів Гросс-Розена о.Владислав був не єдиним католицьким священником. І саме католицькі священники викликали найбільшу лють і ненависть в охоронців та адміністрації табору. Їм заборонялось відправляти Літургію, сповідати в’язнів, а відповіддю навіть на найменший прояв побожності були жорстокі побої та знущання. Разом з іншими в’язнями о.Владислав був примушений до виснажливої праці в каменоломні, де він і загинув від рук нацистського охоронця, який зіштовхнув його в урвище. Це сталося 8 вересня 1944р. Вбитий 36-річний священник мав за плечима 19 років чернецтва і 6 років священницького служіння.

Спогади співв’язнів, яким Господь зберіг життя у нацистській катівні, свідчать, що о.Владислав, попри нелюдські умови, завжди залишався спокійним, сповненим довіри до Небесного Отця і Пресвятої Діви, і чим міг намагався підтримати колег по нещастю. Він звертався до них зі словами розради й ділився з ними своєю, і без того мізерною, табірною пайкою; всупереч суворій забороні, виконував душпастирське служіння та уділяв таїнства. І можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що міцна віра та відвага, мужність і стійкість блаженного мученика мали у своїй основі непохитну довіру до Бога і Його Провидіння. Колись він написав у щоденнику: «Ісус у Пресвятому Таїнстві — це сила до життя. Черпати і черпати її будуть тисячі мучеників усіх часів». Безпомилковість цих слів він довів власним життям.

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: