Свята великомучениця Варвара

Після хрещення Русі Варвара стала у східних слов’ян однією з найбільш шанованих святих.

17 грудня християни східного обряду відзначають день святої великомучениці Варвари, яка вважається великою рукодільницею та покровителькою жінок.

Свята Варвара народилася у знатній язичницькій родині, в місті Іліополі, або інакше Геліополісі (на території сучасної Сирії), за часів римського імператора Максиміна Галерія (305-311рр.). Побожна легенда каже, що батько Варвари, Діоскор, рано овдовів і був дуже прив’язаний до своєї єдиної дитини. Щоб уберегти дочку від небезпек та спілкування з християнами, він збудував для неї вражаючий замок, звідки Варвара виходила тільки з дозволу батька. Варвара часто дивилась на красу світу з високої вежі свого замку, і бажала дізнатися, який творець міг створити подібне. Приставлені до неї вихователі стверджували, що це зробили язичницькі боги, але дівчина не вірила цьому. З часом до батька Варвари стали дедалі частіше приходити знатні наречені, які просили руки його дочки, але дівчина відкидала будь-які розмови про шлюб. Тоді Діоскор дозволив їй виходити з замку, сподіваючись, що це змінить її думку. Одного разу Варвара познайомилася в місті з місцевими християнками, які розповіли їй про Бога — Творця всього сущого.

У той час в Геліополісі перебував християнський священник, який видавав себе за купця. Варвара попросила у священнослужителя охрестити її і стала християнкою.

Інша версія стверджує, що Діоскор відправив дочку до Нікомедії на навчання (друге ім’я св.Варвари — Нікомедійська). Саме там Варвара познайомилася з християнами і християнством; ба більше — вона нібито листувалася з Оригеном Александрійським, і саме під його впливом прийняла хрещення і склала приватну обітницю чистоти. Саме після того, як Варвара забажала стати дівою для Господа Христа, її батько так розлютився, що збудував вежу, в яку її засадив під замок. Як стверджує Вікіпедія, саме її історія лягла в основу казки про Рапунцель.

Так чи інакше, справа зводиться до того, що Діоскор розлютився. Варвару спершу мучили голодом і спрагою в тій башті, всіляко залякували, щоб вона зреклася віри. Але в підсумку батько зрікся дочки і видав її владі, дозволивши катувати її. То був час переслідувань і повсюдного цькування християн, до яких ставились як до «ворогів суспільства». Діоскур сам віддав доньку судді й подав звинувачення у християнстві. Суддя велів дівчину бичувати, але тут легенда каже, що бичування видалося їй легкими доторками, «немовби павиних пер», а вночі ангел зцілив її шрами та уділив дівчині Причастя. Після цього суддя велів її ще раз вибувати, а крім того, припікати смолоскипами і потім ще відрізати їй груди. У такому скаліченому стані Варвару мали погнати вулицями міста, але тут знову явився ангел і огорнув страдницю білою шатою. Суддя вирішив, що цю християнку потрібно просто стратити. Зрештою Діоскор сам її стратив, обезголовивши доньку. Незабаром після цього його вразила блискавка.

«Її били, а рани натирали товченою шкаралупою, пізніше — коли Варвара не бажала відступитися і не зреклася віри, — її тіло розривали гаками, боки припалювали розпеченим залізом, по голові били молотом. Зрештою відтяли їй та Юліані, жінці, яка наважилася співчувати нещасній, груди і водили їх містом на зганьблення. Обох прирекли до страти, а Варварі голову стяв її жорстокий батько», — так написано у «Великій книзі святих». Втім, історичних доказів існування св.Варвари немає, є тільки численні легенди й біографічні перекази. Втім, ця історія так вразила християнський світ перших століть, що історію Варвари-Великомучениці переклали грецькою, сирійською, коптською, вірменською, халдейською мовами, а в Середньовіччі то ще і європейськими мовами.

У VI столітті мощі святої Варвари були перенесені в Константинополь, звідки їх 1202 року забрали до Венеції, щоб переказати у Торчелло, де вони зберігаються понині в храмі св.Йоана Євангеліста. У VIII столітті мощі св.Варвари потрапили до Києва. 2016 року ковчег із часткою її мощей було викрадено з Михайлівського Золотоверхого собору; зловмисника впіймали, однак мощі не знайшлися.

Після хрещення Русі Варвара стала у східних слов’ян однією з найбільш шанованих святих. Можливо, завдяки неймовірній історії знущання батька з власної дитини вона стала широко відомою і на Сході, й на Заході. День її загибелі, 4 грудня, став днем її літургійного спомину (східний обряд згадує її, відповідно, 17 грудня).

Свята Варвара вважається покровителькою артилеристів, снайперів, військових, гірників, металургів, а також усіх робітників, що працюють з вогнем, вибухівкою та гарматами. До великомучениці звертаються за захистом від грому, вибухів, раптової смерті тощо. У землі Рейн-Вестфалія її вважають супутницею св.Миколая (саме св.Варвара там дає дітям подарунки). Варвара — покровителька доброї смерті й одна з 14 великих покровителів.

За матеріалами: РІСУ, Brewiarz