Колос Царства

Роздуми над Божим Словом на ХІ Звичайну Неділю, рік Б

Перед нами друга притча Ісуса Христа про Боже Царство. Щодня в молитві «Отче наш» ми просимо Небесного Отця: «Нехай прийде Царство Твоє». У цій молитві містяться найважливіші та найбільші прагнення людського серця: це святість Божого Імені, це прихід Його Царства й виконання Його волі. Ісус навчав шукати насамперед Божого Царства та його праведності, а все інше буде нам додано.

Яким же є Боже Царство і як воно приходить? Ісус каже, що Царство Боже — як той чоловік, який посіє насіння в землю. Царство Небесне починається від Ісуса, який став заради нас людиною. Він є той чоловік-сіяч, який щедро засіює земну ниву, щоби постало життя і нива принесла плід. Отже, Небесне Царство походить із Його руки, з Його переповненої долоні. Все, що добре і корисне для людини, походить від Бога та бере свій початок від Нього. Небесне Царство — це продовження Божих діл на землі. Саме тому після слів «нехай прийде Царство Твоє» ми молимось і просимо: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

Зерно падає згори в землю. Воно наче зникає, приховуючись всередині землі. Тому Боже Царство — це передусім внутрішнє, приховане, невидиме для очей життя людини з Богом. Знаємо, що Ісус сам себе порівнював із зерном, яке падає в землю та вмирає, щоби принести рясний плід. Отже, Небесне Царство — це життя людини у з’єднанні з Ісусом, який помер, і був похований, і воскрес у третій день, щоби принести нам плід вічного життя.

І чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте. Царство Небесне — це не щось, що трапляється з нами тільки час від часу, раз на тиждень, чи бодай навіть раз на день. Але це постійна, невпинна дійсність, яка розпочинається від Бога і триває в людині неустанно. Як сіяч постійно клопочеться і пильнує над зерном від моменту засіву аж до кінця жнив, так і людина повинна пильно дбати про своє духовне зростання. Чи достатня глибина землі, тобто мого духовного життя? Чи не бракує вологи молитви та світла Божого слова для зросту зерна і постійного вмирання для світу? Чи не топчуть посівів дикі звірі моїх пристрастей або гріхів? За Божим словом, я виходжу на духовне поле для праці, коли триває ясний день. Коли надходить ніч спокус і випробувань — встаю для охорони й пильнування: і чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте.

Насіння сходить і росте, але як — він не знає. Сама по собі земля родить плід… Тут підкреслено вільну волю людини. Бог створив кожну людину вільною, розумною і творчою. Людина вирішує, принести плід чи ні; а коли плід приноситься, то це добровільна, невимушена справа: сама по собі земля родить плід… Ісус казав: по їхніх плодах пізнаєте їх. Отож, Царство Небесне не може залишитися тільки всередині. Земля має родити плід і помножувати зерно, яке отримала від Бога.

Все відбувається поступово та рівномірно: спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі. В дитинстві ми приносимо плоди зростання, зелене стебло, початки добра. Там закладається основа, на якій триматиметься колос і повнота зерна. Колос — це юність, коли необхідно надавати форму нашій побожності та добрим вчинкам. Колос — міцний і тривкий. Колоскова луска утримує та охороняє зерно добрих діл. Це завдання нашої молодості: зберегти добро, що було засіяне в нас від початку. Повнота зерна — це зріле християнське життя, плід досконалості в любові.

Коли ж доспіє плід, він негайно посилає серп, бо настали жнива! Серп — це Боже слово, яке відтинає з того, що моє, щоб учинити це спільним благом, добрим даром для Бога і для людей у спільноті. Жнива — це кінець життя, коли плоди добрих учинків будуть зібрані до Божих комор.

Так Господь будує Боже Царство. Воно є в нас від початку до кінця життя, щоби принести плід на життя вічне!