Роздуми над Божим Словом на п’ятницю ХХІІІ Звичайного тижня, рік І
У той час Ісус розповів учням притчу: «Чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму? Учень не вищий за вчителя, але, вдосконалившись, кожний стане, як його вчитель. Чому бачиш скалку, яка в оці брата твого, а колоди, яка в твоєму оці, не помічаєш? Як можеш казати братові своєму: «Брате, дозволь я вийму скалку з твого ока!» — а не бачиш тієї колоди, яка в твоєму оці? Лицеміре, вийми спочатку колоду з власного ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого».
Лк 6, 39-42
Якого розміру має бути скалка в оці, щоб її зміг хтось побачити? Якщо ви хоч раз допомагали комусь діставати її, то знаєте, що не менше ніж два міліметри. Тобто доволі велика. І пригадаймо: коли щось потрапляє до ока, відразу починається сльозотеча, печіння, дискомфорт. Тож як можна не помітити? Навіть якщо людина незряча, то вона за допомогою інших чуттєвих рецепторів зможе визначити, що в око потрапило щось чужорідне. А тут чуємо: «Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не відчуваєш?» (Лк 6, 41). Як це можливо? Тільки в одному випадку: коли людина сама не хоче помічати.
Таке трапляється, коли втрачаємо чутливість, коли перестаємо звертати увагу на сигнали нашого тіла, коли наша увага прикута до чужого життя. Так, Ісус говорить у переносному значенні, дібравши сьогодні таку притчу, яка стосується всіх.
Напевно, кожен із нас хоч раз у житті підкреслював чужі вади, засуджував чужі гріхи, виявляв чиюсь некомпетентність, ігноруючи при цьому присутність усього цього «букету» в собі. Саме тому Ісус звертається до нас: «Лицеміре, вийми перше колоду з ока свого» (Лк 6, 42б). Він як найкращий Учитель, запрошує зазирнути у власне серце і прислухатись до свого сумління. А якщо ми відібрали в совісті право голосу, тоді потребуємо інших — і навіть самого Бога, — щоб усвідомити і визнати свої гріхи та вади. Тоді отримаємо шанс позбутися їх і отримати зцілення. І тільки потім зможемо відповідально навчати інших, бо вже не можна буде сказати, що «сліпий веде сліпого».
Ісус знає всі наші вади і гріхи, але при цьому не тільки не засуджує, а й хоче допомогти кожному на шляху до святості. Апостол Павло говорить про це з власного досвіду: «Благодать же Господа нашого надмірно вилилась на мене з вірою і любов’ю, що в Христі Ісусі» (1Тим 1, 14).
«Господи Ісусе, будь моїм Учителем! Допоможи глибше пізнати мої гріхи та вади і відкритись на Твою благодать, що зцілює».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
