Покровитель із мітлою

Покровитель із мітлою — святий Мартин де Поррес

Він був позашлюбною дитиною іспанського аристократа — лицаря, високопоставленого урядовця й чорношкірої служниці. У книзі хрещень його записали як сина невідомого батька. Пізніше батько визнав його своїм сином, а потім… знову його покинув. Нелегко було св.Мартину де Порресу знайти себе в таких умовах. Отець сходив щаблями кар’єри далеко від сім’ї; його не цікавили емоції дітей (у Мартина була ще сестра, Хуана); призвів до розлучення брата і сестри; врешті виїхав д Європи, де створив нову сім’ю. Що творилося в душі хлопця? Як він упорався з болем відкинення? Можливі, ці сердечні рани допомогли йому пізніше співчувати стражденним і залишитися скромною людиною, готовою служити іншим?

П’ятнадцятирічний юнак вирішив стати ченцем. У ті часи він не мав шансів на священство: походження та колір шкіри робили це неможливим. Він став працювати в монастирі домініканців звичайним слугою. Лише через роки ченці, побачивши надзвичайну відданість і молитовність Мартина, дозволили йому скласти обіти як братові в Ордені.

Хоча Мартин де Поррес жив кілька століть тому, він може бути покровителем наших зранених стосунків, нереалізованих амбіцій і поразок. Святим смирення. Він віддав усі свої рани Ісусові, а Той перемінив їх на перлини.

Мартин цілковито віддався іншим. Зокрема хворим і бідним. Бог був прихильний до нього і обдарував незвичними чудесами. Чорний брат міг проходити крізь замкнену браму монастиря, щоб опинитися на вулиці біля хворих та помираючих. Часто він забирав їх із вулиці та вкладав до свого ліжка, що дратувало деяких братів. Можна сказати, що в служінні він буквально двоївся і троївся, бо отримав від Бога дар білокації. А коли повністю поринав у молитву — брати бачили, як він левітує над землею. Також мав дар зцілення. Святий Дух дав йому таку глибоку мудрість, що великі цього світу приходили до нього по пораду. Сам він себе називав «чорним собакою».

Врешті архієпископ Ліми Лобо Ґуеррі… заборонив йому зцілювати і робити чуда. Мартин прийняв цю заборону зі смиренням. Він був до такої міри слухняний, що коли одного разу, йшовши вулицею, побачив робітника, який падав із риштування, — затримав його в повітрі й закричав: «Зачекай, я запитаю архієпископа, чи можу тебе врятувати!»

Але коли сам архієпископ Бартоломей тяжко захворів, то послав за Мартином.

Чорний домініканець ще заснував сирітський будинок, дім для убогих та притулок для котів і собак. Мартин де Поррес помер у віці 70 років, а на його могилі почали ставатися чуда. Це перший беатифікований чорношкірий американець.

В іконографії св. Мартин де Поррес зображений із мітлою в руці. Іноді на образках поряд із ним можна побачити бездомних собак, ба навіть мишей і щурів, бо скромний брат доглядав і за ними, що обурювало його співбратів.