Напередодні дня Пам’яті жертв голодомору, в п’ятницю 26 листопада, в шаргородському санктуарії Страстей Господніх відбувся молебень Хресної Дороги. Його учасники вшанували пам’ять тих, хто загинув у 1932-33 рр. внаслідок влаштованого комуністами штучного голоду, а також тих, хто попри переслідування і репресії не зрікся своєї віри, не зважаючи на ціну, яку довелось за це заплатити.
Хресній Дорозі передувала Меса, яку очолив міністр Провінції Святого Архангела Михаїла Менших Братів отець Даниїл Ботвіна OFM. Цією Службою Божою було завершено Ювілейний рік, проголошений у зв’язку з 425-річницею освячення шаргородського храму св. Флоріана.
Вітаючи присутніх — а більшість з них були паломники з понад двадцяти парафій з усієї України (найдальша парафія — м. Рава-Руська, Львівської обл.) — настоятель парафії св. Флоріана о. Бенедикт Свідерський OFM, сказав, що цей Ювілейний рік був насамперед роком «подяки Господу Богу за віру, за спасіння, за те, що ми маємо можливість єднатися в цьому храмі, звершувати Святі Таїнства, і особливо — Таїнство Євхаристії, Жертву Ісуса Христа на цьому вівтарі. […] Нехай цей Ювілейний рік — тяжкий, тому що далі продовжується пандемія — продовжується, тому що Господь Бог нас ніколи не минає, і нехай наша віра теж ніколи не мине».
«Мені б хотілося, — сказав, розпочинаючи проповідь о. Даниїл Ботвіна, — повернутися разом з вами, дорогі брати і сестри, до роздумів над притчею про милосердного самарянина (саме цей фрагмент Євангелія було проголошено під час св. Меси — Прим. ред). […] Перед тим, як Ісус розповів цю притчу, один вчений в праві розпитував Його про заповіді: «Яка заповідь найважливіша?». Ісус відповідає: “Люби Бога і люби ближнього”. Тобто, якщо будеш любити Бога і ближнього — це найважливіше. І далі людина, яка поставила це питання, питає Ісуса: “А хто є моїм ближнім?” Ісус, якби усвідомлюючи, хто є ближнім, розповідає про людину, яка йде з Єрусалима до Єрихона і потрапляє в руки розбійників. І ми бачимо, що милосердя йому уділяє іноземець».
Коментуючи євангельську притчу, о. Даниїл показав її глибокий символізм. Єрусалим — це місто на горі Сіон, священне місце для євреїв. Отже, перебувати в Єрусалимі, означало перебувати з Богом. Єрихон, розташований на тисячу метрів нижче — символізує гріх, а спускатися з Єрусалиму в Єрихон означало віддалятися від Бога. Подорожуючий, що потрапляє в руки розбійників, в духовному сенсі означає те, що людина, відходячи від Бога, потрапляє у владу гріха. І саме гріх — причина глибоких ран, що вбивають і нищать людину. Священик, який, побачивши побитого чоловіка, можливо подумав, що він вже неживий, і пішов далі, і левіт, котрий також пішов далі, символізують Старий Завіт, в якому закон перевищує милосердя. Милосердний самарянин є образом Ісуса Христа, котрому не байдуже до страждань людини, незалежно від того, до якого народу вона належить. Олива і вино, якими самарянин обробив рани побитої людини — образ Таїнств Церкви, які ведуть до спасіння. Заїзд, куди самарянин відвіз цю скалічену людину — це образ Церкви, куди ми приходимо після падіння в гріх, щоб приступити до Таїнства Покаяння. Обіцянка Самарянина повернути господареві заїзду витрати на утримання потерпілого — заповідь другого Пришестя Господа Ісуса.
«Завершуючи ці роздуми, — сказав о. Даниїл, — хотілось би повернутись до слів, якими закінчується ця притча. Ісус каже: “Іди і роби так само”. Справжній послідовник Христа, справжній християнин не буде питати: «Хто мій ближній?» А кожен з нас нехай питає самого себе: “Як я можу стати комусь ближнім?” Просімо Всемогутнього Бога, щоб Він навчив нас любити, щоби дар любові, яким Бог нас наділив, зростав і щоб кожний з нас міг стати другом для ближнього. Нехай Господь в цьому нам допомагає і примножує дар любові, який дав кожному з нас».
Після Служби Божої розпочалася Хресна Дорога, каплиці-стояння якої побудовані на шаргородських пагорбах.
«Розпочинаючи Хресну Дорогу, — сказав на початку молебня ректор Вищої Духовної семінарії Святого Духа в Городку о. Віктор Білоус, — хочемо згадати всіх жертв репресій, Голодомору геноциду та знищення. У 1932-33 рр. по всій Україні організовується “війна голодом” і знищується чверть народу. Від семи до десяти мільйонів. Ті страшні події супроводжувалися висадженням у повітря храмів. Це був тотальний геноцид, котрий стосувався і духовного виміру людини. Нелегка доля випала нашому народу, але вона може стати уроком для нашого життя, якщо ми зрозуміємо гідність людини, святість її життя, безсмертність людської душі. Людина — це велика вартість і всі її справжні цінності випливають з її гідності. Час переслідування і репресій показав, хто ким є насправді. Є багато свідчень про те, як люди різних національностей героїчно свідчили про свою віру, відстоювали свою свободу, пробачали своїм кривдникам, чинили великі діла милосердя …».
І саме гідність людини, як Божого творіння, створеного на образ і подобу Небесного Отця, була центральною темою роздумів які підготував і проголосив о. Віктор.
«Позбавлена гідності людина, — сказав отець-ректор на І стоянні, прочитавши свідчення жінки, чийого дідуся на підставі доносу арештували а потім розстріляли за те, що він молився на похоронах, — не може дивитися правді у вічі, а намагається її знищити, щоб не муляла очі. Прислужництво, бажання побудувати кар’єру — це тяжкий гріх. Ісус бере цей гріх на себе, щоб показати цінність людини, цінність правди. Віруюча людина, яка приймає спасіння, не може йти по головах інших, щоб збудувати собі добре і щасливе життя. Нехай любов до правди навчить нас шанувати кожну людину та обирати правильний напрямок у житті».
«Ісус бере хрест, щоб спасти людину. Яку вартість має людина, що Ісус готовий заради її визволення пройти шлях з хрестом на плечах? Якщо Христос готовий пройти Хресну Дорогу заради її спасіння, то вона є вартістю і для нас, віруючих, для Церкви і для всього суспільства. Не можна пожертвувати людиною заради якихось мотивів, щоб нажитися, щоб продати в рабство, щоб знищити її. Адже людина належить до Бога, вона є Його образом, вона має безсмертну душу. Як могло статися, що людина стала нічим? Як можна було забрати в неї найпотрібніше — хліб? В свою чергу Голодомор провадив навіть до жахливого людоїдства. Жахливий геноцид у вигляді Голодомору забрав мільйони життів. Під час Голодомору в людей забрали хліб, зерно, їжу, їх роздягали з їхньої гідності, забираючи останнє, що вони мали. Ось як описує ці події Євген Сверстюк: “Бідні просили милостиню у бідних, голодні — у голодних. У великому українському селі, біля церкви, недавно підірваної динамітом, розмістився сільський базар. У всіх опухлі обличчя, всі мовчать, а коли хочуть щось сказати, то ледве шепочуть. Рухи їх повільні і слабкі через те, що опухли руки і ноги. Вони продають коріння кукурудзи, кору дерев і коріння водоростей. Люди поспішали на роботу, а між ними рачки повзали голодні діти, старці, дівчата, в яких вже не було сил просити і ніхто не помічав їх». Ми ще й тепер вчимось називати минулі злочини по імені та належним чином осуджувати. Ті злочини мають бути пересторогою і для сучасності. Культура смерті збирає свої жнива і в наш час. Аборти, евтаназія, стерилізація. Це сучасний геноцид, коли відбирається життя в ненароджених, найбільш беззахисних, важкохворих літніх людей. Справжнє християнство служить життю і розповсюджує культуру життя. Господи, Ти стаєш на боці пригноблених і стражденних, Ти повертаєш людині втрачену гідність. Дозволь, щоб ми шанували кожну людську істоту», — такі роздуми були проголошені на ІІ стоянні.
На наступному, ІІІ стоянні, на якому ми згадуємо перше падіння Ісуса під хрестом, о. Віктор сказав: «Хресна Дорога не була легкою. Але Ісус піднімається з землі та йде далі. На життєвому шляху людини не все йде гладко. Не завжди віє попутний вітер. Не раз нам необхідно долати неабиякі труднощі, особливо коли мова йде про віру. Супротивний вітер змушує нас долати різні перешкоди: в нашій історії, в наших парафіях, в наших сім’ях. Є багато людей, котрі є прикладом відважного визнання віри». Священник навів приклад Полікарпа Косецького з Городка, котрий за те, що заспівав на похоронах сусіда «Ангел Господній …», був звинувачений в «організації хрестового походу проти радянської влади» і розстріляний, та Геновефи Кузьмінської, яка, не дивлячись на тиск, відмовилась зректися свого розстріляного батька. Роздуми цього стояння о. Віктор закінчив словами: «Гідність людини зростає, коли вона не відрікається від своє віри, а відважно її визнає, навіть у самих несприятливих умовах. Теперішній час теж несприятливий. […] Однак ми не покликані піддаватись якимсь модним течіям. Ми покликані відважно визнавати католицьку віру не тільки на словах, але усім нашим життям».
Роздуми на ІV стоянні завершили слова подяки Богу за батьків, за дар життя, за їх терпіння і страждання.
На кожному стоянні зачитувались свідчення тих, хто пережив ті страшні часи геноциду. Можна було почути про нелюдську, нерідко — безглузду, жорстокість, підступність і підлість, як тих, хто хотів позбавити людей їхньої гідності, так і тих, хто, бажаючи виторгувати собі якісь «привілеї», їм прислуговував. Вражаючою була прочитана на Х стоянні розповідь про жінку, яку за те, що вона зірвала два качана кукурудзи, щоб нагодувати своїх дітей, жорстоко побили, а потім повністю роздягнули і кілька годин водили роздягненою по полю, де працювало кілька сотень чоловіків.
«Коли людина втрачає з поля зору Бога, вона може дуже низько впасти, може дійти до жахливих злочинів. Люди навчилися ховати правду: не тільки від інших людей, не тільки від дітей, але й від самих себе. І не тільки ховати, але й замінювати її брехнею. […] Дивлячись на сучасну історію, можемо зауважити причини і наслідки того, що людина відійшла від Господа. Усунувши Бога зі свого життя, людина перекреслює саму себе і скочується до самого низу. Віддалення від Бога веде до втрати своєї гідності і до відчуження. Таким чином людина придумує нові ідеології, такі як гендер, які перекреслюють гідність людини, її стать, визначену Богом, її покликання до подружжя, до справжньої любові між чоловіком і жінкою, яка дає життя новій людській істоті…», — почули учасники Хресної Дороги на VІІІ стоянні.
«Порушення заповідей “Не вбивай” і “Не свідчи неправдиво” веде до порушення всіх інших законів, до диктатури страху і брехні. У 1930-х роках організовано колосальний експеримент геноциду, коли неосяжну Україну перетворили в гетто, в зону смерті …», — сказав о. Віктор на ІХ стоянні і прочитав спогади п. Бондарчук з Житомирської області, котру восени 1932 року, тоді — десятирічну дівчинку, була тяжко побито за те, що збирала колоски на полі.
Але були і інші свідчення — і таких свідчень було більше — про незламну стійкість тих, хто, завдяки своїй вірі, залишались людьми, навіть коли це здавалось неможливим.
«На перший погляд Ісус програв, — говорив о. Віктор на ХІІ стоянні. — Але в дійсності Він виграв. Любов перемогла, тому що витримала до кінця. На хресті Ісус сказав: “Отче, прости їм, бо не знають, що чинять”. Вражаючим є факт, що віруючі люди до тих, хто найбільше їх скривдив, ставляться з милосердям. Це проявляються в тому, що вони їм прощають і моляться за них. В цьому виражається справжність їхньої віри. Захоплюючими є свідчення людей, які пережили переслідування. Часто на питання: “Чи прощаєте ви тим людям, які стали причиною ваших страждань?” — Вони відповідають: “Так, прощаю. Я не маю злості на тих людей. Правда, вони винні, але я прощаю, бо Бог мені прощає. […] Я тільки можу за них молитися, щоб Бог їм дав розуму усвідомити, що вони зробили, і щоб вони навернулись. Нехай і мені Бог пробачає так, як я пробачаю тим, хто заподіяв зло мені”.
Молебень Хресної Дороги, як це стало традицією у шаргородському санктуарії, завершився на ХV стоянні: «Воскресіння Господа Ісуса».
«Християнство, — сказав на закінчення о. Віктор Білоус, — це віра, яка дає надію. Якщо світ одужає, виправиться, то тільки завдяки подвигам і стражданням тих, кого не можна було не зігнути, ні купити, хто бажав скоріше розстатися з життям, ніж відступити від правди. Відродження людини, відродження особи в наш час, відродження Божої гідності в людях, може початися лише з Воскресіння, з великої віри. Відродження йде від великого переконання, що Господь кличе нас до вічності. Церкві потрібен мудрий і самовідданий священник, школі потрібен вчитель, котрий розуміє, що в його руках майбутнє народу. […] Господи Ісусе, який відкрив нам перспективу вічного життя, не дозволь, щоб ми змарнували найдорогоцінніше, що ми маємо».
По закінченні молебня о. Бенедикт Свідерський OFM запросив усіх на наступну Всеукраїнську Хресну Дорогу, що відбудеться в п’ятницю перед Вербною Неділею.
фінансово.
Щиро дякуємо!
