Захищати сім’ю від домашнього насильства: «Зло треба назвати злом»

Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій оприлюднила «Звернення на захист сім’ї від домашнього насильства».

Звернення опубліковане сьогодні, 22 грудня 2021 р., на сайті ВРЦіРО. У ньому відзначається насамперед, що сім’я це «союз плідної та вірної любові між чоловіком і жінкою». Така сім’я є найкращим осередком для народження і виховання дітей. Такі цінності, як сім’я, дитинство, батьківство для нашого суспільства найважливіші, і їх захищає наше законодавство.

Проблема домашнього насильства в Україні, безсумнівно, є, хоч це і безсумнівно ганебне явище, і воно зачіпає не лише світські (тобто невіруючі) сім’ї, але й родини людей віруючих. Насильство, зазначає Звернення, «це не тільки побої, але й приниження, пасивна агресія, фінансові обмеження, сексуальні домагання» та інші форми зневажання людської гідності. Насильницька поведінка не має нічого спільного зі шлюбом як благословенним задумом Господа Бога заради блага людини, навіть якщо невіруючі люди не поділяють християнського погляду на шлюб. Гідність — це невід’ємний атрибут кожної людини взагалі. А сім’я «не стане міцнішою, якщо в її основі — страх і насильство».

Зло має бути назване злом, бо замовчування проблеми нічого не вирішує, лише погіршує ситуацію. «Гріх насильства втрачає силу, коли висвітлюється і визнається», зазначає ВРЦіРО. А покаяння та зцілення стосунків неможливі без визнання цього зла.

Звернення закликає тих, хто постраждав від домашнього насильства, «сміливо звертатися по допомогу» — до священника, релігійної громади, родичів, друзів чи поліції. «Своєчасна реакція на домашнє насильство — це не атака на сім’ю, а спосіб мінімізувати негативні наслідки для обох із подружжя, а також для їхніх дітей.» Всеукраїнська рада Церков не входить глибоко у розгляд причин домашнього насильства, а зазначає тільки, що «Церкви та релігійні організації готові простягнути руку допомоги кожній родині, яка страждає від цього лиха». Любов названа «найкращим запобіганням» насильству та його ширенню: любов, яка має жити у релігійних спільнотах, щоб допомагати «як постраждалим від насильства, так і тим, хто його вчиняє».

Позиція віруючих людей Української держави, виражена в цьому Зверненні, свідчить про прагнення Церков та релігійних спільнот не лише захищати постраждалих, але і з любов’ю та повагою до невід’ємної гідності людської особи ставитися до тих, хто коїть це зло. Бо якщо вилікувати душу того, через кого зло входить у цей світ, то менше буде тих, хто від цього зла постраждає.