Жнива Господні

Роздуми над Словом Божим на четвер IV звичайного тижня, рік ІІ

«І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати» (Мк 6, 7). Дванадцятеро, кожний особисто, були покликані першими слідувати за Ісусом. Пізніше вони були установленні як спільнота, щоб «бути з Ним». Тепер же послані по двоє до братів, щоб могли допомагати один одному, аби їхнє свідчення було переконливим, а передусім, тому що стосовно один одного вони мають ділитися любов’ю, яку проповідують іншим. Бо якщо двоє разом — то це тому, що є хтось Третій: «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них» (Мт 18, 20).

Маємо три рівні того самого покликання при трьох послідовних закликах, які означають, відповідно, перехід від розсіяння до наслідування, від наслідування до спілкування з Ісусом, від спілкування до місії серед усіх.

Хто посланий до братів — отримує найбільший дар Отця: він повністю пов’язаний із Сином, є учасником таємниць, які проповідує.

Посилаючи Дванадцятьох, Ісус уже не сам. Він починає бути одним із багатьох братів, зерном, яке вже розмножилося. Та перша місія до Ізраїлю є вже жнивами, які, своєю чергою, стають насінням для наступних жнив, ще більш плідних, аж до кінця світу, де всі люди їстимуть хліб Сина.

Проголошення Євангелія завжди має відбуватися в убогості, тому що воно заповідає Хрест, який спас світ. Дванадцятеро, а після них усі інші, повинні з великою турботою переживати цінності Царства, яке проповідують.