Заклики цієї літанії-поезії — немов відкладений на безрік телефонний дзвінок до того, кому боїшся прямо зізнатися, що є в глибині твого серця. Можливо, настав час нарешті набрати номер?
Святий Йосиф — друг, брат, утішитель, провідник… Кожний із закликів цього вірша-молитви зворушує серце і стирає в порох стіни, які ми роками будували в собі. Зламані серця, туга за справжньою любов’ю, боротьба з наклепами та ненавистю, втома, хвороба, біль… Віддайте все це св. Йосифу!
Літанія до давнього друга
Прихований за фіранкою тремтячих повік, рятуй наш дім.
Христе-брате, рятуй наш дім.
Христе, почуй наш крик. Христе вислухай наш шепіт.
Отче, Господи неба наших маленьких радостей
і землі всіх наших компромісів,
Боже, помилуй нас.
Сину, Відкупителю з будь-якої плутанини та лабіринтів нерозумних рішень,
Боже, помилуй нас.
Духу Святий, Джерело Надії, що не перестаєш нас переконувати
у тому, що всі повороти долі мають сенс,
Боже, помилуй нас.
Пресвята Трійце, найпростіша Любове,
яку не відлякує ні запах, ні убогість наших гріхів,
Єдиний Боже, помилуй нас.
Святий Йосифе, молись за нас.
Друже людей з обрізаним корінням,
із короною найвеличніших царів,
схованою на дні шухляди під купою несплачених рахунків,
молись за нас.
Друже людей із поламаними крилами мрій про справжню любов,
молись за нас.
Друже людей, які шукають взаємної усмішки
за горизонтом скибки хліба з дешевим варенням,
молись за нас.
Друже людей, які завжди не при своєму, постійно на підхваті,
які дивляться на щастя з чужого вікна,
молись за нас.
Друже людей із перснями з осколків і щоденних турбот,
що застрягли між пальцями, які рік за роком, місяць за місяцем,
день за днем і ніч за ніччю щораз більше тужать за звичайною ніжністю,
хоча хто захоче притулитися щокою до кактуса,
молись за нас.
Друже людей в останній лавці великих історій,
останніх для того, щоб їх помітили, перших — для відстрілу,
молись за нас.
Друже бездомних, прописаних на руїнах старих схованок,
під дахом мостів, які вже не ведуть до когось,
хто б перейнявся долею людського сміття та хробаків,
молись за нас.
Друже людей із дірявою пам’яттю і кишенями,
орендарів міської каналізації,
для яких старий, але сухий матрац на смітнику,
недопалки цигарок на алеї та прострочений шампунь без кришки —
як золото, кадило і миро,
молись за нас.
Друже людей, яких зневажають за те,
що вони збирають на банку пива,
щоб хоча б на мить забути про безнадію,
молись за нас.
Друже позбавлених гідності — собою та іншими,
молись за нас.
Друже людей без заслуг, дипломів і патентів на успіх,
молись за нас.
Друже засуджених на підставі пліток,
тих, у кого тикають пальцями
і придушених сумнівами в тому, що щось іще може бути добрим,
молись за нас.
Друже вдів і сиріт із порожнім заповітом після вільних героїв,
із реліквіями спогадів, що вміщаються в маленьку рамку
із чорно-білою фотографією,
молись за нас.
Брате сірої маси, гарматного м’яса,
пішаків і колод пошарпаних карт
у руках владолюбних політиків, багачів та журналістів,
молись за нас.
Брате іграшок у руках розпещених золотих дітей наступних епох,
молись за нас.
Брате соціальних заїк, що повторюють прості історії,
як заїжджена платівка,
приречених бути осміяними,
які раз у раз проковтують язик і виглядають справжніми ідіотами,
молись за нас.
Брате вигнанців із простих історій та мрій про щастя,
молись за нас.
Брате людей із пострілами в спину, пропалених поглядами
лише за появу на горизонті,
молись за нас.
Брате людей із обсесивно-компульсивним розладом,
які за кожним поворотом історії бачать монстра, що дихає жадобою крові,
молись за нас.
Брате людей, що прокидаються в холодному поту вночі від страху
за життя дитини, засудженої черговим віртуальним царем,
молись за нас.
Брате людей із ножем біля горла,
які щодня, раніше за перший вдих,
змушені відповісти на безліч немилосердних запитань,
наприклад: «який сенс у цьому болі і в усьому твоєму житті?»,
«як ти втішиш хвору дитину?»,
«все ще віриш у доброту Бога?»,
молися за нас, брате,
молися, бо рано чи пізно я збожеволію від цих запитань.
Брате людей із дірою в потилиці,
змішаних із брудом брехні й ненависті,
чиї могили прикрашають лише квітки-самосійки, заслухані у пісні вовків,
що передаються з покоління в покоління,
молись за нас.
Ліхтарю в очах бабусі, матері, дідуся, батька,
що однією смужкою світла, заломленою на сльозі,
крушиш стіни мороку між поколіннями,
молись за нас.
Утішителю промоклих до нитки від сліз відчаю,
молись за нас.
Утішителю покусаних здичавілими, спраглими крові зграями псів,
що кружляють совістю серед останніх спогадів,
молись за нас.
Утішителю тих, хто із заздрістю дивиться
на усміхнені мордочки котиків та песиків,
розпещених, доглянутих і люблених більше за людину,
і, мабуть, більше за людину, яка не має нічого, крім сірого обличчя
і телефону з порожніми контактами,
молись за нас.
Рятівнику людей, які падають із гір життєвих планів і доброї думки про себе,
присипані лавиною боргів, невдач і сорому,
молись за нас.
Рятівнику тих, хто ламає шию на сірому подвір’ї бездумності,
що крутяться по колу на старому вішаку пам’яті
й надувають повітряну кулю претензій аж до вибуху й пустки,
від якої дзвенить у вухах,
молись за нас.
Рятівнику зі «швидкої», що проїжджає з душею на плечах
через перехрестя байдужості, щоб довезти кисень надії людям,
яким самотність затягнула горло, наче мотузка,
молись за нас.
Провіднику, що знаходиш вихід з кожної прірви,
безодні гріхів, помилок і непорозумінь,
які перевернули наші подружжя, сім’ї та дружбу,
молись за нас.
Провіднику, що склеюєш порвані біографії та розбиті серця,
перетворюючи їх у мапу неба,
молись за нас.
Надіє, що захищаєш від гарячки нічних сумнівів і страхів,
співаючи колискову всім розбитим думкам,
поки не заспокояться і не почнуть знову довіряти
і вірити попри будь-яку безнадію,
молись за нас.
Закоханий у тишу, який замість того, щоб балакати,
терпеливо слухаєш і не грюкаєш дверима храму,
коли ми розповідаємо історії, що звучать, як шкрябання цвяхом по склу,
молись за нас.
Закоханий у дівчину, яка замість того,
щоб висилати тобі поцілунки та сердечка,
привабливі селфі й напівпритомні оченята,
щодня була недосяжною і не могла ніяк більше виявити любов,
як тільки залишити тебе сам-на-сам із Богом,
молись за нас.
Опікуне батьків, які не знають, як пояснити дітям
чергову поразку, біль і страждання — їхні й свої,
молись за нас.
Опікуне матерів, висміяних за «знову один і той самий обід»,
не таку зачіску, як у інших мам,
з іменами дітей, записаних на чолі простим шифром зі зморшок,
молись за нас.
Опікуне дружин, самотніх у подружжі,
які вже більше не можуть прикидатися щасливими,
які не в змозі прикусити язика після чергової «шпильки» в спину
від «як-завжди-доброзичливих» порадників,
молись за нас.
Опікуне самотніх подружніх пар,
які мовчки оминають дитячі майданчики,
мимоволі без слів пригортаючись одне до одного, як ведмедики,
коли повз них пробігає дитина з повітряною кулькою,
молись за нас.
Опікуне стареньких, для яких вихід до поштової скриньки
нагадує зимове сходження на восьмитясячник, але вони все одно йдуть,
щоби вкотре повернутися з запрошенням на безкоштовну піцу
замість листівки від сина, дочки або онуків,
молись за нас.
Хранителю нашийника зі сліз, який передають як родинний скарб
перед останнім подихом,
молись за нас.
Охоронцю таємниць пробачення найбільших кривд,
молись за нас.
Охоронцю джерела смирення, що обмиває рани сімейних скандалів і образ,
молись за нас.
Охоронцю останньої іскри надії та любові,
коли єдині свідки нічних драм — чотири стіни і стеля —
мовчать і більше схожі на клітку, аніж на дім,
молись за нас.
Носію, що тягнеш візок, повний нерухомого, тихого страждання,
яке нічого не каже, воно просто є,
молись за нас.
Носію каліцтва совісті, що міняєш пелюшки після кожної ночі страху,
молись за нас.
Дзеркало, яке розуміє тягар мішків під нашими очима,
молись за нас.
Останній в генеалогічному списку
і перший на дереві щоденного хреста,
молись за нас.
Найбільш очікуваний гостю покинутих душ,
постраху пекельних обвинувачів,
герою битв на межі життя і смерті,
молись за нас.
Годувальнику Бога, який живиш Його щоденною бідою
і подаєш її з ніжністю разом із келихом води —
навчи нас ділитися з Ісусом смаком наших турбот і загубленості,
молись за нас.
Холостяку, що отримав за дружину дівчину, на яку заглядалися всі янголи (і, мабуть, роблять це донині), св. Йосифе, — допоможи мені любити, як любив, любиш і люблений ти. Допоможи нам також дивитися з любов’ю на сьогоднішнє обличчя Церкви так само, як ти дивишся на Марію,
і молись за нас.
Тихий Агнцю, який став нашим гріхом,
вчини нас благословенням для тих, для кого ми були прокляттям, Господи.
Смиренний Агнцю, що береш гріхи світу,
сплати борги нашої дурості, Господи.
Маленький Агнцю, який вибрав волю Отця,
нехай центром мого життя перестане бути мій власний пуп, а дороговказом хай буде не кінчик мого носа, а лише Твоя любов, Господи.
Йосифе, наприкінці маю ще одне маленьке прохання. Якщо можеш, передай його Богу Отцю, я буду — ну, Ти знаєш, — вдячний… Отже, починаю:
Боже, Ти, мріючи про моє щастя, знаючи, хто я і на що здатний, поставив на сторожі св. Йосифа, щоб він учив мене ходити в поросі моєї ницості. Вислухай його молитви, бо я не знаю, що для мене добре. Я постійно втікаю, викручуюсь, ігнорую Твої шляхи, бунтую навіть у найменшій темряві, а потім лежу і вию в канаві після чергового зіткнення з реальністю. Вислухай Йосифа — він завжди просить про мудрість бачити добро в усьому, що Ти даєш, і про серце просте, вдячне, без тіні претензій. Вчини, щоб я прийшов до тебе, — і я прийду. Через Христа, мого Брата і Господа. Амінь.
Це кажу я, Твоя загублена дитина. Я сумую. Знайди мене.
Переклад CREDO за матеріалами: Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
