Дежавю Апостола Петра

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю у Пасхальній октаві

Спостерігаючи об’явлення Воскреслого Господа над озером Тиверіадським, можемо мати враження якогось біблійного дежавю. Гадаю, таке враження точно мав Петро Апостол: ніч без жодної рибини, пуста трата часу, темрява… Не знаю, як Петра, а мене цей текст переносить до Лк 5, де описано покликання цього Апостола.

“ варто запам’ятати хвилину свого покликання, момент, коли Господь уперше промовив до твого серця

Воскреслий Господь наче прагнув Рибалці нагадати, Ким він покликаний і для чого він покликаний — щоб бути ловцем людей. Я певен, що варто запам’ятати хвилину свого покликання, момент, коли Господь уперше промовив до твого серця. Бо у важкі хвилини Ісус нагадає тобі про цю першу зустріч, так, як нагадав Петрові.

Читаючи ці два тексти (Лк 5, 1-11 і Йн 21, 1-14), можемо відзначити декілька різниць. У Євангелії від Луки Ісус був у човні Петра. Це образ земного життя, земної мандрівки. Море — символ нестабільності, непостійності; море є хиткою стихією, подібно як хитким є наше життя. Воскреслий Христос (Йн 21) стоїть на березі — по той бік, куди ми всі прямуємо. У першому описаному випадку від надміру риби сіті рвалися; натомість у другому, хоч риба теж переповнює невід, сіті не рвуться. У цьому житті ми ще не можемо, в силу слабкості нашої людської природи, прийняти всі благодаті, які отримаємо в Царстві Отця нашого.

Поруч із Петром бачимо іншого учня, «якого Ісус любив», і саме він розпізнає Спасителя: «То Господь!»

Хай досвід любові Воскреслого допоможе нам повсюди розпізнавати Його присутність!