Рим має зробити «російське перезавантаження» — про це у своїй колонці для NCR пише американський ватиканіст Джордж Вайґель.
Коли російські війська спустошували Україну, патріарх Кіріл назвав вторгнення «метафізичною битвою проти сил зла» — твердження, яке тепер вимагає від Ватикану переосмислення екуменічної стратегії.
Коли патріарх Московський Кіріл очолював Відділ зовнішніх церковних зв’язків Російської православної церкви, він часом приїжджав до Вашингтона, де Бібліотекар Конгресу Джеймс Біллінгтон, видатний історик російської культури, влаштовував для нього невеликі вечері. Я був гостем на одній із них, і враження від тієї зустрічі залишилося в пам’яті назавжди: Кіріл — людина вишукана й розумна, він обдарований лінгвістично, чарівний і політик — аж до кінчиків пальців. Це не мало би дивувати.
За кілька місяців до свого 26-річчя тодішній архімандрит Кіріл отримав призначення до Всесвітньої ради Церков у Женеві. А в 1971 році молодий російський священник міг отримати таку престижну посаду, тільки якщо був «на повідку» — а, можливо, і на зарплаті — у КДБ.
Вже як патріарх Кіріл об’єднався з іншим ветераном КДБ — масовим убивцею та викрадачем дітей Володимиром Путіним — у війні Росії проти України. Про те, що це означає для його Церкви, йдеться у звіті під назвою «Російська православна церква і війна».
Суть звіту викладена у вступі:
На початку березня 2022 року, коли російські війська окупували Бучу й Гостомель, патріарх Кіріл заявив під час проповіді в Храмі Христа Спасителя: «Росія веде не фізичну, а метафізичну битву проти сил зла в Україні». Він представив цю війну як боротьбу проти гріха, заявивши, що вона «має не лише політичне значення», але й безпосередньо пов’язана зі спасінням людства — тим самим надавши їй релігійного та сакрального виправдання.
Відтоді Церква бере участь у війні на декількох фронтах:
- пропагандистському та ідеологічному;
- у безпосередній взаємодії з армією і присутністю на фронті — через «містичну підтримку» у вигляді святих реліквій, молитов і ритуалів, що «освячують» війну;
- у дипломатичних маніпуляціях за кордоном — просуваючи російські інтереси в міжнародних екуменічних організаціях, православних країнах і через шпигунську діяльність.
Московський патріархат має телеканал «Спас», який доступний для перегляду у кожному російському домі. Через кілька місяців після початку війни Кіріл виголосив на «Спасі» проповідь, у якій заявив, що будь-який російський солдат, який загине на війні, автоматично буде очищений від усіх своїх попередніх гріхів. Це — єресь. Ще гіршим був фільм «Бог на війні», показаний на тому ж каналі. А це вже було блюзнірство.
Можна, звісно, сумніватися, скільки з російських солдатів, яких Путін кидає у м’ясорубку, вірять у цю мерзотну пропаганду. Але незалежно від відповіді, звіт «Російська православна церква і війна» має стати обов’язковим до прочитання для всіх у Святому Престолі, хто займається ватиканською дипломатією чи екуменізмом, адже тут ці два напрямки діяльності Ватикану тісно пов’язані між собою.
Коли я був ще ватиканістом-початківцем на початку 1990-х, розмови з керівниками тодішньої Папської ради у справах сприяння єдності християн відкрили мені стратегічну концепцію, що вкоренилася як у структурі екуменічного відомства, так і в «міністерстві закордонних справ» Ватикану — Другій секції Державного секретаріату. Ця концепція сформувалася в середині 1960-х і зводилася до гасла: «Дорога з Рима до Константинополя проходить через Москву». Інакше кажучи, відновлення повного сопричастя між єпископом Рима та Вселенським патріархом Константинополя вимагало передусім примирення з Російською православною церквою, найбільшою серед православних церков.
Яким би практичним колись це не здавалося, сьогодні твердження «дорога з Рима до Константинополя проходить через Москву» є богословським безглуздям, адже керівництво російської церкви відступило від християнського православ’я, що доводять єретичні та блюзнірські висловлювання Кіріла за останні три роки. Прихильність до цієї застарілої стратегії також послабила моральне свідчення Святого Престолу, що видно з його небажання (м’яко кажучи) прямо назвати і засудити агресора, коли Росія вторглася в Україну в лютому 2022 року.
Якби тоді російський бліцкриг вдався і росія взяла би Київ, греко-католицького лідера України, верховного архієпископа Святослава Шевчука, було б негайно ліквідовано. Мужність українців врятувала його від мучеництва. Але дехто ніколи не зупиняється: під час нещодавнього папського інтеррегнуму (періоду після смерті Папи Франциска і до обрання Папи Лева XIV, — ред. ) за Главою УГКЦ Святославом Шевчуком у Римі стежили агенти ФСБ — спадкоємці КДБ.
Ці показові факти мають спонукати Святий Престол провести ґрунтовний перегляд екуменічної стратегії щодо християнського Сходу та її взаємозв’язку з ватиканською дипломатією у відносинах із реваншистською Росією.
фінансово.
Щиро дякуємо!
