Про околиці і птахів

Роздуми над Словом Божим на неділю Річниці освячення власного храму

У нашому житті буває багато околиць. Ми можемо почуватися на околицях часу, на околицях життя, яке потроху стає не нашим. Але Ісус віддає Петрові ключі від Церкви не у церкві, не в синагозі, навіть не на горі. А на окраїні. Зрештою, свою найголовнішу справу Він також звершив на околиці. На околицях якось краще слухається. Дуже важливо пам’ятати, що на околицях все ще можливо чути Бога. Він часто саме там дає нам ключі від нашої церкви, від нашого життя. Він Бог Петра, який відчиняє ворота раю, але і Бог Петра, який от-от Його зрадить. Він також Бог перехресть, Бог околиць у нашому житті.

Син Людський

Хороші вчителі вміють навчити, використовуючи тільки запитання. Ісус — найкращий учитель, тому Він хитро допомагає Петрикові, так, аби той навіть не помітив, що сказав це не сам. Дуже важливо те, як називає Ісуса Петро, але ще важливіше — як називає себе Він сам. Син Людський. Зрозуміти цей уривок мені свого часу допоміг 90‑й псалом. Це було справжнє «до» і «після» у моїх стосунках із Богом. У третьому вірші псалма сказано: «Він бо спасе тебе від сітки птахолова і від погибельного мору», а вже в наступному вірші: «Він тебе покриє крилами своїми». Виходить, що Бог — ПТАШКА. З одного боку, Він може врятувати мене від сітки птахолова, а з іншого боку, сам стає пташкою. А це означає, що Він стає так само вразливим до болю, стає вразливим до такого ж болю, як і я, — до мого болю. Часто сильні можуть захистити слабких, але не зрозуміти. На мою думку, через це Бог вирішив стати пташкою. Отримавши це світло, я стала інколи звертатися до Бога словами: «Пташко, допоможи мені», — і всі молитви, які я закінчувала словами «твоє пташенятко», були вислухані.

Син Бога Живого

Це формулювання нагадує мені формулювання Бога, коли вони познайомилися з Мойсеєм на горі Хорив: «Я — Той, Хто Є». Колись мені здавалося, що про це ім’я неможливо нічого сказати, бо в ньому немає ніякої інформації. А тепер мені здається, що про це ім’я неможливо розповісти, бо життя не вистачить, щоби сказати про все, що в ньому мені сказав Господь. «Я не є такий чи такий, зараз це неважливо. Я просто Той, Хто Є. Той, хто в тебе є».  Мойсей, як і учні, також блукав околицями. Так само був на околицях не свого життя: тестеві вівці, ім’я, надане чужинцями. Пустелю можна вважати центром хіба що порожнечі. Мойсей блукав пустелею, в якій, здавалося, нічого і нікого немає, а потім зустрів Бога, який сказав: «Я є». Не вибрав більше нічого, щоб сказати. Бо, можливо, це єдине, що тоді цікавило Мойсея. На наших околицях нам важливо просто знати, що в нас хтось є. Можливо, я блукаю пусткою і пустелею; можливо мене називають сотнею чужих мені імен, з чужими вівцями, посеред чужих чужинців, але Господь є і Господом околиць, Він знає моє ім’я, бо з перших днів життя переховував мене в кошику свого слова. Він каже: «Я той, хто є. Я — той, хто в тебе є». І в найдурніших ситуаціях мене підводило несподіване розуміння, що Бог зараз говорить: «Все добре, не хвилюйся, пташенятко…»