У неділю, 2 жовтня 2022 р., у вінницькому санктуарії Божого Милосердя відбулася урочиста Меса з нагоди 25-річчя храму, а також 20-річчя парафіяльного дитячого садочка. Службу Божу очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський. Під час урочистості владика вділив шістнадцятьом парафіянам Таїнство Миропомазання та освятив дзвін, який парафія отримала в подарунок від санктуарію Божого Милосердя в Лагєвніках.
Початки парафії
6 січня 1994 року в капличці, облаштованій у приватному будинку (нині цього будинку вже немає) у вінницькому мікрорайоні Тяжилові відбулася перша Служба Божа новоствореної римо-католицької парафії.
Вона постала завдяки зусиллям відомого на Вінниччині священника о. Владислава Халуп’яка. Наступного, 1995 року, настоятелем нової парафії став о. Казимир Дудек, який розпочав будівництво парафіяльного храму. 14 серпня 1996 року привезено перші фундаментні блоки, у вересні єпископ Генрик Томасік із Сєдлецької дієцезії (Польща) освятив наріжний камінь нового храму. І вже за рік, у жовтні 1997-го, єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Ян Ольшанський звершив консекрацію храму, проголосивши його дієцезіяльним санктуарієм Божого Милосердя.
Тоді ж відбулась інтронізація (впровадження до храму) образу Божого Милосердя, який освятив Йоан Павло ІІ.
Всі ці події під час недільної урочистості згадував нинішній настоятель парафії та хранитель санктуарію о. Павло Каліновський.
Дзвін, «щоб відганяти путіна»
— Відзначаючи 25-річчя храму, — сказав для CREDO Його Преосвященство, — насамперед потрібно дякувати Богу. Двадцять п’ять років люди приходили сюди, молилися, звертались до Бога у своїх потребах, дякували Йому за отримані дари. Тут вони отримували зцілення в Таїнстві Покаяння і Примирення, живилися Тілом і Кров’ю Господа Ісуса Христа в Таїнстві Євхаристії. За все це потрібно дякувати Богу. Сьогоднішня ювілейна урочистість — хоча тільки 25 років, а все ж таки ювілей! — збирає людей у храмі. Тут Господь нас об’єднує. Ніщо нас так не об’єднує, як храм, тому що тут ми знаходимо захист від усякого зла. Храм нас захищає, він, як я не раз казав, возносить наші молитви до неба і зсилає на всіх, хто в ньому знаходиться, Божу благодать. Сьогодні усі, хто прийшов сюди, можуть отримати повний відпуст, і я сподіваюсь, що сьогодні Господь помножить нашу віру, надію і любов. А це дуже важливо, особливо в цей важкий час, який ми переживаємо. Україна стікає кров’ю, і тому нам так потрібна молитва. Тому нам так потрібне Боже Милосердя, щоб виявляти його в усьому світі.
Перед початком відправи владика Леон освятив дзвін, який парафія отримала в подарунок від всесвітньовідомого санктуарію Божого Милосердя в Лагєвніках, поблизу Кракова. До Вінниці подарунок привезли ректор санктуарію Божого Милосердя о. Збігнєв Бєляс, священник зі Львова о. Йосиф Куц і речниця санктуарію Божого Милосердя пані Малгожата Пабіс. На дзвоні, який, за словами єпископа-ординарія, «буде відганяти путіна», викарбувано слова з проповіді, яку св. Йоан Павло ІІ виголосив у день присвячення світу Божому Милосердю, 17 серпня 2002 року: «Де війна приносить біль і смерть невинних — потрібна благодать Милосердя, яка втішає людські серця і умисли та зроджує мир».
«Коли ми почали готуватися до 20-річчя присвячення світу Божому Милосердю, — сказав для CREDO о. Збігнєв, — то почали в усьому світі шукати санктуарії Божого Милосердя, які би співпрацювали з нами і з нами молилися. Коли в лютому нинішнього року в Україні вибухнула війна, ми вирішили шукати санктуарій Божого Милосердя в Україні. Завдяки о. Казимиру Дудеку нам стала відома історія образу з вінницького санктуарію: він був освячений у Лагєвніках 25 років тому. В день цьогорічного свята Божого Милосердя ми згадували вінницькій санктуарій у молитвах і вирішили пожертвувати один ‘Дзвін надії’ та привезти його до Вінниці, щоб виразити свою солідарність і єдність з Україною».
Оголошуючи, що учасники урочистості можуть отримати повний відпуст, владика Леон заохотив висповідатися всіх, хто не може приступити до Святого Причастя. Він порівняв присутність на Службі Божій без прийняття Тіла і Крові Христа з тим, щоб «прийти на весілля і залишатися за парканом».
«Ісус Христос, — сказав Його Преосвященство, — хоче бути в нашому серці, в нашій душі, […] хоче, щоб ви отримали дари, які будуть сьогодні проливатися з цього вівтаря. […] Благаймо Бога про Його Милосердя, щоб це Милосердя розійшлось на нашу дієцезію, на наші родини, на всю Україну, і на росію, щоб вони усвідомили, що Бог не дав заповідь убивати, а Бог дав заповідь любити».
Дякувати за дар Храму
У своїй проповіді єпископ Леон особливо підкреслив значення храму для життя християнина і для переказування віри.
«Ми приходимо сюди, щоб тут зустрітися з Господом Богом, щоби з Ним порозмовляти. Коли йдемо до якихось установ, то йдемо за чимось. А коли йдемо сюди, то йдемо до Ісуса Христа, нашого Господа і Спасителя. Йдемо до Пресвятої Діви Марії, йдемо до наших святих, ідемо щоб тут молитися, благати, перепрошувати і дякувати. Коли ми йдемо до лікаря — ми не перепрошуємо. Ми просимо про здоров’я. А коли йдемо до Господа, то просимо Його, щоб Він простив гріхи, бо гріхи ніхто, крім Господа, не може простити. І прийде такий час — як сказав Святіший Отець Франциск, що почалася Третя світова війна, — коли люди будуть шукати, в кого посповідатись, а можливості не буде. Настане такий час! Тому ми збираємось тут дякувати Богу за цей храм, за тих, хто протягом 25 років служили в цьому храмі, тут молились, просили і благали Бога. […] Не один сюди прийшов і отримав тут те, чого не міг отримати ніде: зцілення і прощення. Прийшов сюди грішником, а вийшов святим: очистив свою душу, прийняв Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. А Ісус сказав: хто буде приймати Тіло Моє і пити Мою Кров, той матиме життя вічне. Дивіться, як це важливо: цінувати храм. На раз — у Шаргороді, наприклад, чи в Мурафі, — коли храм закривали, люди оточували його, лягали в болото, тільки щоб храму не зруйнували. […] Колись християни збиралися в маленьких кімнатах — століттями в них не було можливості будувати храми. Але збиралися, бо розуміли, як це важливо […] А сьогодні ми не вміємо передавати віру. Я пам’ятаю, як бабуся приводила нас до храму, ставала навколішк, показувала нам: це вівтар, а тут живе Господь Ісус, це образи, а це Хресна Дорога. І так нас вчила, передавала віру. Вона була неграмотна. А ми сьогодні всі грамотні, але віру не передаєм. Буває, питаю: ‘Які є таємниці Розарію?’ — Нема відповіді. ‘Що діється і які основні слова під час Євхаристії?’ — Нуль. Наша бабуся брала нас із собою, і ми так вчилися. Всі схиляли коліна, і ми розуміли, що тут щось святе. А сьогодні? Інтернет і мобілки чинять спустошення в наших душах. І тому ми повинні дякувати Богу за те, що маємо храм», — сказав владика.
Далі Його Преосвященство розповів, як йому випало сповідати людину, що 50 років пробула в ув’язненні.
Якщо Духа просити, Він прийде
Під час Меси ординарій уділив шістнадцятьом парафіянам різного віку Таїнство Миропомазання. Звертаючись до них у проповіді, єпископ Леон сказав:
— Ми є святинею Духа Святого, і Він живе в нашому серці. […] Святого Духа треба закликати щоденно, і тоді Він буде присутній. До Нього треба молитись: як ми молимось «Отче наш…», так потрібно взивати Святого Духа, щоб Він зійшов і допоміг нам. Якщо проситимемо — Він прийде. Тому я кожного дня, в молитві Розарію чи в інших молитвах, прошу: нехай зійде Святий Дух і змінить обличчя землі — і нашої, і росії. […] Щоби звертатися до Святого Духа, потрібно знати Його мову, а Він говорить мовою любові, віри і надії. […] Ми повинні вміти розмовляти цією «мовою Святого Духа», тобто просити, щоби Святий Дух наповнив наші серця любов’ю, почуття єдності, навчив нас пробачати одне одного. А навчитися мови Святого Духа можна тільки з Євангелія.
Нагадуючи, що розпочався місяць, присвячений молитві Розарію, Його Преосвященство закликав бути «апостолами святого Розарію» (тобто навчити молитись Розарій хоча б одну людину), а саму цю молитву назвав «телефоном до Бога» та висловив впевненість, що «Матінка Божа і Розарій врятують Україну і весь світ». Єпископ побажав, щоби протягом жовтня кожна сім’я хоча б раз на тиждень приходила до храму з дітьми молитися Розарій, щоби так передавати віру дітям. «Дома, перед телевізором, — сказав він, — ви віру не передасте». Проповідь була насичена багатьма прикладами, як з історії Церкви, так і з особистого досвіду єпископа.
Перш ніж звершити обряд миропомазання, владика з притаманним йому гумором порозмовляв із кандидатами до прийняття таїнства, розпитуючи їх про основні положення християнської віри.
Слова вдячності єпископу Леону, настоятелю парафії о. Павлу та всім священникам, які служили в цій парафії, сказала пані Світлана Зелінська. Вона, перша завідувачка парафіяльного дитячого садка, виступила від імені батьків, чиї діти приступили до миропомазання (а більшість їх — випускники цього садочка).
Сестра Ірина Мащицька CSA дякувала о. Збігнєву, а в його особі — всьому польському народу, за підтримку і різнобічну допомогу Україні. «Країна, яка нападає, мордує і ґвалтує, — сказала сестра, — накликає на себе прокляття. Натомість країна, яка пригортає, допомагає, відкриває свої домівки і запрошує до свого столу, прикликає до себе благословення на багато поколінь».
Парафіяни Анатолій і Людмила Хлоп’ячі розповіли про значення, яке для виховання їхніх дітей мав парафіяльний садочок. Двоє з трьох дітей — дочки Влада і Марія — саме прийняли Таїнство Миропомазання, а наймолодша дитина виховується в цьому садочку.
Урочистість завершилась євхаристійною процесією навколо храму. Її учасники молились Коронку до Божого Милосердя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
