Мистецтво відпускати

Багато людей із блиском в очах заявляють, що їм байдуже, що думають інші. Для мене такі люди — як казкові єдинороги. Як вони взагалі можуть існувати, ці чарівні істоти, наділені могутньою силою, здатною миттєво розвіювати негативні реакції на їхні дії?

Звісно, я знаю людей, які здаються набагато впевненішими, ніж я. Негатив і сумніви не сповільнюють їх ні на секунду. Вони вміють приймати найгірші життєві удари і, разом із тим, відпускати їх. Здається, що невдачі зовсім не тягнуть їх назад.

Втім, мені важко повірити, що такі «дзен»-типи особистості не відчувають труднощів із тим, щоб так легко все відпускати. Має бути якась дещиця сумніву, нехай навіть миттєва, навіть якщо вона виникає набагато пізніше, у якийсь тихий момент.

Моя теза полягає в тому, що всі ми тією чи іншою мірою маємо проблеми з мистецтвом відпускати. Я маю на увазі, що ми поділяємо однакову тенденцію надто міцно хапатися за неправильні речі. Ми витрачаємо час і енергію на те, що не варте нашої уваги, або те, з чим ми нічого не можемо вдіяти. Замість того, щоб відпустити, ми зосереджуємося на цьому, кружляємо навколо, формуємо чітку позицію та нескінченно обмірковуємо її, нервуючи та хвилюючись.

Це дуже людський стан — ми витрачаємо свої сили на дрібниці, надмірно зосереджуємося на думці інших, піддаємося тривозі, нам важко зосередитися на чомусь насправді цінному. Ніхто з нас не хоче, щоб його охопили ці другорядні відволікання, але це відбувається; ми не можемо допомогти собі.

Зацикленість на думці інших

Якщо ми не можемо відпустити, ми застрягаємо. У світі є так багато речей, про які варто подбати, але наша «пропускна здатність» обмежена, і тому нам слід ретельно обирати.

Наприклад, одна з моїх проблем полягає в тому, що я надто переймаюся думкою інших. Мене дратує, коли я комусь не подобаюся, або коли хтось негативно відгукується про мої зусилля.

Однак за роки свого служіння я зрозумів, що у всього хорошого, чого я досяг, все одно є недоброзичливці. Вірите чи ні, але люди завжди братимуть парафіяльного священника на приціл свого негативу. Вони будуть ображатися на нього буквально за все. Я навіть знаю людей, які засмучені зростанням їхньої парафії, бо на Месах стало надто багато галасливих дітей. Деякі люди пішли з моєї парафії через слова, сказані мною з кафедри. Це були правдиві слова. Я підтримую їх і повторюю їх і надалі. Але все одно мене це турбує.

Як письменник я регулярно отримую різкі відгуки про написані мною статті. Я вчуся відмовлятися від прагнення, щоб мене всі обожнювали, і розумію, що цей світ недосконалий, як і ми. Я створюю проблеми іншим людям, і вони створюють проблеми мені. У мене будуть недоброзичливці, і хоча це неприємно, я не мушу через це зупинятися.

Можна взяти інший приклад: мені завжди було дуже незручно, коли люди критикували християнство. Я відчував, що мушу сперечатися з ними. Я не міг дозволити їм мати таку думку; мені потрібно було показати їм, наскільки це неправильно. Озираючись назад, я думаю, чи не був той імпульс насправді потрібний мені, щоб переконати самого себе, бо тоді [як англіканець] я глибоко сумнівався у власній вірі. Тепер, коли я католик, я став упевненим у своїй духовній ідентичності. Разом із тим я став почуватися комфортно та безпечно з людьми, які критикують мою віру. Оскільки Бог дав мені такий великий дар особистої ідентичності, я можу відмовитися від оборони та вітати інших людей там, де вони є.

Видих життя

Можна сказати, що життя — це довге відпускання. Це так, ніби при народженні ми робимо глибокий вдих, а решта наших днів — це видих. Самоспустошення лякає, але у диханні панує спокій.

Є стільки всього, від чого можна відмовитися.

Я не мушу мати свою думку абсолютно про все. Я можу мовчати і довіряти іншим людям.

Мені не потрібно мати і відчувати все — проведена вами відпустка ніколи не стане моєю, ваше життя не належить мені, я ніколи не матиму того, що є у вас. Це чудово.

Я можу позбутися своїх невпевненостей, зробити їх видимими і прийняти те, ким я є.

Відпустити не означає занедбати. Навпаки, це означає дбати ще більше — тільки тепер про те, що справді важливо.

Коли ми непокоїмося абсолютно про все, ми очікуємо, що все буде ідеально. Але є багато, дуже багато аспектів нашого життя, які перебувають поза нашим контролем. Так чудово визнати це й відпустити, навіть якщо це означає, що не все буде зроблене бездоганно.

Інші люди будують відмінні від наших плани, роблять свої власні помилки, думають інакше. Прийняти це не означає здатися; це означає, що ви визнаєте цінність чогось поза самими собою. Я постійно дивуюся, наскільки чудовими стають люди, коли я даю їм шанс.

Ми всі могли би трохи менше перейматися другорядним, щоб трохи більше дбати про важливе. Я активно намагаюся приділяти більше часу друзям, родині, молитвам і фізичним вправам. Це те, про що я хочу дбати більше. Настав час зробити крок, зробити глибокий видих і відпустити зайве.

Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia