Роздуми над Словом Божим на п’ятницю IV тижня Великого Посту
Літургія слова пригадує нам найважливіші, найцікавіші фрагменти Святого Писання, які мають за завдання пробудити в нас спомини тієї глибини, що її мають у собі окремі святі книги. Біда, коли ми особисто не читаємо Писання: тоді ці фрагменти до нас, на жаль, не промовляють, постають перед нами як незрозумілі уривки, шматки «тіла» пророчої книги чи Євангелія.
Ось і сьогодні, читаючи сьомий розділ Євангелія від Йоана, маємо пам’ятати, що в шостому розділі сказано — люди не сприйняли Ісуса Христа, котрий хотів дати їм Тіло своє за поживу: «Тоді юдеї заходилися змагатись між собою, говорячи: Як же Він може дати нам тіла спожити? І сказав їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви не споживатимете тіла Сина Людського й не питимете крови Його, то не будете мати в собі життя вічного» (Йн 6, 52; 53). Мало бракувало, щоб і учні Його залишили: «Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Йн 6, 68). Отож ті люди, які в шостому розділі не хочуть прийняти правду про Його Тіло, що дає життя вічне, у сьомому та восьмому розділах не хочуть прийняти правду Його слів, які також є словами життя вічного.
Суд над тілом Ісуса відбудеться наприкінці Євангелія, перед Пилатом; суд над словом Ісуса відбувається тепер. Щоб не приймати слів Ісуса, достатньо довести що Він не Христос, тобто не Месія. Юдейська традиція повчала, що, коли Месія прийде, ніхто не буде знати: по-перше, Його самого, по-друге, звідки Він; і тому Ілля, перший серед пророків, має прийти і засвідчити про Нього. Саме про це все говорять юдеї: «Але ж ми знаємо, звідки Він; коли ж прийде Христос, ніхто не знатиме, звідки Він» (Йн 7, 27). Але першу частину цієї традиції сповнив Йоан Хреститель, останній серед пророків, той, що прийшов «в дусі і силі Іллі» (Лк 1, 17). Він засвідчив що Ісус — справжній Месія, однак його свідчення не було прийняте. Другу частину боронить сам Ісус, стверджуючи, що юдеї знають лише на половину — звідки Він, знають лише походження Його людської природи; походження ж Його Божественної природи залишається закритим: «І Мене знаєте, і звідки Я, ви знаєте; і Я не від себе прийшов, але правдивим є Той, хто послав Мене, котрого ви не знаєте. Я ж Його знаю, бо Я від Нього, і Він Мене послав!» (Йн 7, 28; 29).
Хоча Ісус програв і цей суд, вирок буде виконано не зараз: «Тож вони намагалися схопити Його, але ніхто не наклав на Нього рук, бо ще не настала Його година» (Йн 7, 30). Але Ісус свідомо прямує до цієї години, бо ж це Його покликання: «Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх (…) устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується…» (пор. Йн 13, 1-4). Ісус розуміє, що для того, аби у світі настала гармонія, Він має поєднати в собі смерть і життя: даючи життя — отримає смерть, приймаючи смерть — дасть життя.
А як щодо нас, Його народу, Його братів на сьогоднішній день? Чи ми приймаємо Його Тіло, що дає життя вічне? А приймаючи Тіло, чи робимо це в спосіб дозрілий, тобто приймаємо так само кожне Його слово, що несе з собою життя вічне?
фінансово.
Щиро дякуємо!
