Любов повертає людині її справжність

Роздуми над Словом Божим на суботу І тижня Великого Посту

Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий.

Що таке досконалість?

Як ми собі уявляємо досконалість: не мати гріхів, бути чистими і незалежними від згубних звичок, бути гарними і фізично підтягнутими? Кожна людина має свій образ досконалості. Не маючи його, ми не можемо розвиватися. Але чи цей образ досконалості збігається з тим, ким ми справді маємо бути? Як на нашу думку — чого від нас очікує Господь?

Коли на духовних вправах я запитую парафіян: «як ви думаєте, чого від вас очікує Господь», то найчастіше чую відповіді: щоб ми були без гріха, щоб більше молилися, допомагали іншим… Ніколи не чув відповіді «щоб моє серце було сповнене любов’ю і цією любов’ю жило».

Що значить любити ворогів?

Ісус Христос об’являє нам Отця, який любить. Саме такої досконалості Він від нас очікує, коли говорить: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт 5, 48).

Інша справа, що ми розуміємо під словом любов. Я часто бачу, що ми не здатні вийти в розумінні цього слова поза почуття. Але так неможливо любити ворога! Я не можу до того, хто мене скривдив, мати такі самі почуття, як до тієї людини, яка мене шанує і радіє моїй присутності. Це було би нелюдське. Вчімося любові до ворогів лише від Ісуса, бо Він нам показує досконалість Отця Небесного (пор. Йн 14,9).

Ісус часто зазнавав несправедливого і навіть злого ставлення до себе (див. Лк 4, 29), тому від Нього можемо вчитися ставлення до ворогів. Коли Він, зв’язаний, стоїть перед первосвящеником і слуга первосвященика б’є Його по обличчю, Ісус не підставляє іншу щоку, але питає: «Якщо Я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то навіщо б’єш Мене?» (Йн 18, 23). Слуга первосвященика порушує дозволену дистанцію між собою та Ісусом. Він робить так, бо хоче вислужитися перед своїм керівником. Він неправильно розуміє любов до керівника, вважаючи, ніби любов до нього має проявлятися в цілковитому відданні його особі, в такому незаперечному послухові їй, аж не треба слухати вже свого розуму; треба так уміло підкорятися своєму господарю, аж навіть вловлювати натік на дію, — що він і робить.

Справжня любов, яку виражає Ісус до слуги первосвященика, повертає цьому слузі дистанцію до свого господаря: він людина, не Бог, і тому не треба йому підпорядковувати цілковито свого розуму і волі. Залишайся собою, не вислужуйся ні перед ким, думай своєю головою. Любов повертає людині справжню себе, дозволяє бути собою в істині; любов доторкається гідності нашої особи.

Біль, почуття образи нас часом настільки переймають, що ми внутрішньо зв’язуємося з тим, хто нас образив, постійно повертаємося в думках до цієї ситуації чи особи, яка завдала нам болю. Ісус, закликаючи нас молитися за наших ворогів, дає нам певний рецепт: у молитві ти вже не сам, із тобою перебуває Творець твоєї душі, який єдиний може заспокоїти і вилікувати рану твоєї душі. Одночасно, в молитві ти набираєш здорової дистанції, можеш подивитися на цю ситуацію наче збоку і вже не демонізувати свого ворога, але відчути, що насправді він не має влади над тобою.Ти не даєш йому цієї влади, а віддаєшся Тому, Хто справді тебе любить, — Небесному Отцеві.