Хресна Дорога з Йоаном Павлом ІІ

«А ми сподівалися…»
Чому шлях до спасіння мусить вести через страждання і смерть?

Вступна молитва

«Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт 16,24б).

Стаємо до цієї молитви, переконані, що Хресна дорога Божого Сина не була звичайним наближенням до місця страти. Ми віримо, що кожний крок Засудженого, кожний Його жест і кожне слово, а також усе те, що переживали і що зробили учасники цієї драми, невпинно до нас промовляє.

Своїми стражданнями і смертю Христос відкриває перед нами правду про Бога і про людину.

Прагнемо сьогодні входити в суть тих подій, щоб вони з новою силою промовила до наших умів і сердець та стала джерелом благодаті справжньої участі. Мати участь означає мати частку. Що означає мати частку в хресті Христовому? Це означає пізнати у Святому Дусі ту любов, яку хрест Христа має в собі. Це означає у світлі цієї любові розпізнати свій власний хрест. Це означає силою цією любові наново брати його на себе і йти… Йти життям, наслідуючи Того, Хто перетерпів хрест, не зважаючи на його ганебність, і сів праворуч трону Бога (Євр 12,2).

Господи Ісусе Христе, наповни наші серця світлом Твого Духа, щоб ми, наслідуючи Тебе у Твоїй останній дорозі, пізнали ціну нашого відкуплення
і стали гідними участі у плодах Твоїх Страстей, смерті й воскресіння.
Котрий живеш і царюєш на віки віків.
Амінь.

Стояння І
Ісус засуджений до смерті

«Ти цар юдейський?… — Царство Моє не від світу цього. Було б Моє царство від цього світу, то сторожа Моя була б воювала, щоби Мене не видали юдеям. Але не звідсіля Моє царство».
«То ти таки цар?» — мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що Я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос Мій». «Що таке істина?» — озвався Пилат до Нього. І, сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: «Жодної провини не знаходжу я на Ньому» (Йн 33в. 36-38).

Драма Пилата криється в цьому запитання: «Що таке істина?» То не було філософське запитання про природу істини. То було екзистенційне питання про власне ставлення до істини. Спроба втекти від голосу совісті, яка закликала розпізнати істину й піти за нею. Людина, яка не керується правдою, буде готова видати вирок, що засудить ближнього. Обвинувачі відчувають цю слабкість Пилата і тому не відступають. З усією рішучістю вимагають хресної смерті. Не допомагають півкроки, до яких вдається Пилат. Замало стає жорстокої кари бичування, визначеної Засудженому. Коли Пилат виводить Ісуса, бичованого і в терновій короні, — він, здається, шукає слів, які, в його розумінні, мають переконати непоступливий натовп. Вказуючи на Ісуса, він каже: «Ось людина!» Однак йому відповідають: «Розіпни!» Пилат старається опонувати: «Беріть Його ви і розіпніть, я бо жодної провини не знаходжу на Ньому» (див. Йн 19, 5‑7). Він щораз більше переконується, що Ісус не винен; однак цього переконання йому виявляється замало, щоб оголосити звільнення Обвинуваченого. Обвинувачі вдаються до останнього аргументу: «Відпустиш Його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» (в. 12). Це чітка погроза. Відчуваючи її, Пилат остаточно відступає. Він видає вирок. Промовистим жестом умиває руки: «Я невинний крові Праведника цього» (Мт 27,24).

Ось так був засуджений на хресну смерть Ісус Христос, Син Бога Живого, Відкупитель світу. Зі століття в століття — заперечення правди породжує страждання і смерть. Неповинні платять ціну за людське лицемірство. Півкроків завжди замало. Умивати руки — замало. Відповідальність за кров праведників залишається.

Саме тому Господь так гаряче молився за своїх учнів усіх часів: «Отче, освяти їх у Твоїй істині: слово Твоє — істина» (Йн 17,17).

Христе, який приймаєш несправедливий вирок, дай нам і всім людям наших часів благодать вірності істині, і не дозволь, щоб на нас і на тих, хто після нас прийде, впав тягар відповідальності за страждання неповинних.
Тобі, Христе, Судіє справедливий, честь і слава на віки вічні.
Амінь.

Стояння ІІ
Ісус бере хрест на свої рамена

В хресті терпіння, в хресті спасіння, в хресті — любові наука. Хто Тебе, Боже, збагнути може, більше нічого не шука — співається у давній пісні на великий Піст. Хрест — це знак безмежної любові!

Хрест. Знаряддя ганебної смерті. Заборонялося засуджувати до хресної смерті громадянина Римської держави, бо це було надто принизливо. Мить, коли Ісус із Назарета взяв хрест на плечі, щоб його занести на Голготу, — це переломний момент в історії хреста.

Ось так хрест — знак ганебної смерті, призначений для найнижчої категорії людей, — став ключем. Відтоді з допомогою цього ключа людина відчинятиме двері Божої таємниці. Завдяки Христу, який прийняв хрест — знаряддя свого знищення, люди довідаються, що Бог є Любов. Він — любов нескінченна, бо так полюбив світ, що сина Свого єдинородного дав, щоб кожний, хто в Нього вірує, не загинув, але мав життя вічне (Йн 3,16). Ця істина про Бога об’явилася через хрест. Чи не могла вона об’явитись інакше? Може, могла. Однак Бог вибрав хрест. Отець вибрав хрест для свого Сина, а Син узяв цей хрест на свої рамена, щоб його нести на Голготу і щоби там на ньому віддати життя.

Христе, який із людських рук приймаєш хрест, щоби зробити його знаком спасительної любові Бога до людини, дай нам і всім людям наших часів благодать віри в цю нескінченну любов, щоб ми, переказуючи знак хреста новому тисячоліттю, були справжніми свідками Відкуплення.
Тобі, Ісусе, Священнику і Жертво, честь і слава на віки віків.
Амінь.

Стояння ІІІ
Перше падіння Ісуса під хрестом

Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього (Іс 53,6).

Ісус падає під хрестом. Він так падатиме тричі — на відносно короткій хресній дорозі. Він падає від змученості. Скривавлене бичуванням тіло, голова в терновій короні — все це відбирає Його сили. Тож Він падає, а хрест прибиває Його своїм тягарем до землі. Треба повернутися до слів пророка, який із перспективи століть бачить це падіння так, немовби дивився на нього нашими очима. А бачивши Слугу Ягве, який падає під тягарем, він вказує на істинну причину падіння: ось, Бог поклав на Нього гріхи нас усіх. Це гріхи прибили до землі Божого Смертника. То вони визначають вагу хреста, який Він несе на своїх плечах. То гріхи штовхнули Його впасти. Христос із трудом підводиться, щоб іти далі. Солдати супроводу криками і ударами Його підганяють. За хвилину похід рушає в дальшу дорогу. Падіння — і постання.

Так Відкупитель світу промовляє без слів до всіх, хто падає. Він закликає їх підводитися. Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливості, — ми, що Його ранами зцілились (1 Пт 2,24).

Христе, який падаєш під тягарем наших провин і підводишся заради нашого виправдання, просимо Тебе: допоможи нам і всім, кого пригнічує гріх, встати і йти. Дай нам силу Духа, щоб ми з Тобою несли хрест своєї слабкості.
Тобі, Ісусе, обтяжений тягарем наших провин, — наша честь і любов на віки вічні.
Амінь.

Стояння IV
Ісус зустрічає свою Матір

Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні і вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки, й царюванню Його не буде кінця (Лк 1, 30-33).

Марія пам’ятала ці слова. Часто в глибині серця поверталася до них. І, може, тоді теж, коли на Хресній дорозі зустріла свого Сина, саме ці слова відізвалися в Ній з особливою силою. «Царюватиме»… І царюванню Його не буде кінця, — так сказав Благовісник. А ось Вона бачить, що Її Син, засуджений до смерті, несе хрест, щоб на ньому померти. По‑людському Вона могла б запитати: і як же сповняться слова ангела? Яким чином Він має царювати в домі Давида? Як саме Його царству не буде кінця? По‑людському — так; однак Марія пам’ятає, що тоді, при Благовіщенні, коли Вона почула все це, то відповіла: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1,38).

Тепер Вона бачить, що це слово виконується як слово хреста. По‑материнськи Вона глибоко страждає, але відповідає все одно так само, як при Благовіщенні: нехай мені буде за Твоїм словом.

І цим Вона по-материнськи бере хрест разом із Засудженим. На Хресній Дорозі Вона об’являється як Мати Відкупителя світу. О всі ви, що дорогою проходите обік! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь! (ПлЄр 1, 12). Так каже Мати Скорботна — Слугиня, слухняна до кінця, Матір Відкупителя людства.

О Маріє, яка йшла Хресною дорогою свого Сина, в болю материнського серця, пам’ятаючи своє «нехай станеться», уповаючи, що Той, для Кого нема нічого неможливого, спроможний виконати обітницю!
Випрошуй нам і всім людям майбутніх століть благодать уповання на Божу любов.
Вчини, щоб ми перед лицем страждання, відкинення і випробувань, навіть тривалих і болісних, не сумнівалися в Його любові.
Твоєму Синові честь і слава на всі віки вічні.
Амінь.

Стояння V
Симон із Киринеї допомагає Ісусові нести хрест

Ісус приймає Киринейця під свій хресний тягар… Хто не бере свого хреста і йде за Мною, той Мене не достойний.

Примусили Симона. Солдати з Пилатового ескорту вчинили так, побоюючись, що Засуджений сам не донесе хрест на Голготу і вони не зможуть виконати виданий на Нього вирок. Вони шукати людину, яка б допомогла Йому нести хрест. Погляд солдатів упав на Симона. Йому звеліли нести хрест разом з Ісусом. Він певно не хотів і опирався. Нести хрест разом із засудженими — це могло бути сприйняте іншими як приниження гідності вільної людини. Коли він його взяв, щоб нести з Ісусом разом, — зробив це певною мірою всупереч власній волі. Й ось ми чуємо у великопісному співі: «Киринеянина під тягар хресний Ісус приймає» (Cyreneusza pod ciężar krzyżowy przyjmuje Jezus. Цитата з віршованої Хресної Дороги. — Прим. пер.). Ці слова означають повну зміну перспективи: Божественний Смертник являється як хтось, Хто певною мірою обдаровує хрестом… Хіба ж це не Той самий, Хто сказав колись: «Хто не бере свого хреста і йде за Мною, той Мене не достойний» (Мт 10, 38)? А отже, Симон — обдарований. Став гідним.

Те, що в очах натовпу могло видаватися приниженням його гідності, у перспективі відкуплення надало йому нової гідності. Божий Син зробив його особливим учасником свого спасительного діла. Чи це доходить до його розуміння? Євангеліст Марко називає Симона з Киринеї «батьком Олександра та Руфа» (15, 21). Якщо сини Киринейця були знані у першій християнській спільноті, то можна сказати, що він сам, несучи хрест, увірував у Христа. Він примусу перейшов до ревності, немовби внутрішньо зачеплений цими словами: хто не бере свого хреста і йде за Мною, той Мене не достойний. Певною мірою він, несучи хрест, почув Євангеліє хреста. Відтоді це Євангеліє промовляє до багатьох, багатьох «киринейців», які в ході світової історії стають покликані нести хрест разом з Ісусом.

Христе, який обдарував Симона з Киринеї гідністю носителя Твого хреста, прийми також і нас під його рамена; прийми всіх людей і дай усім благодать готовності. Вчини, щоб ми не відводили очі від тих, хто бореться з хрестом хвороби, самотності, голоду чи несправедливості.
Вчини, щоб ми, одні одних тягарі носячи, ставали свідками Євангелія хреста, воістину достовірними свідками Тебе,
який живеш і царюєш на віки вічні.
Амінь.

Стояння VI
Вероніка обтирає Ісусові обличчя

Вероніка ніде в Євангеліях не названа на ім’я. Хоча там є імена різних жінок з Ісусового оточення, але такого імені не згадано. Тож може бути, що воно постало у зв’язку з тим, що вона зробила. Вона, як каже традиція, на шляху до Голготи пробилася крізь охорону, що вела Христа, і хусткою обтерла з Його обличчя кров і піт. А коли відслонила хустку — на ній виявився відбиток обличчя Христа: точний відбиток — vera icona. Може, звідси її ім’я Вероніка. Якщо так, то це ім’я, яке є пам’яткою про вчинок цієї жінки, а водночас містить якнайглибшу правду про неї саму.

Колись Христос захистив грішну жінку, яка вилила оливу на Його ноги і витирала їх волоссям, шо викликало спротив оточення. Він сказав: Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. Виливши це миро на Моє тіло, вона вчинила те на похорон Мій (Мт 26, 10.12). Ці слова можна застосувати і до Вероніки. Тоді розкривається глибинний зміст події. Хустка, на якій відбилося обличчя Христа, перетворюється на послання. Воно ніби каже нам: ось як кожний добрий учинок, учинок істинної любові до ближнього, увічнює образ Відкупителя світу в душах тих, хто його виконує. Вчинки любові не проминають! Кожний жест доброти, розуміння, служіння залишає в серці людини незнищенний слід — щораз повнішу подобу до Того, Хто применшив самого себе, прийнявши вигляд слуги (Флп 2,7). Так твориться сутність: істинне ім’я людини.

Господи Ісусе Христе, який прийняв безкорисливий жест любові від молодої жінки і зробив взамін, що покоління згадують її під ім’ям Твого обличчя, — дай, щоб діла наші і всіх, хто прийде після нас, робили нас подібними до Тебе і залишали світові відбиток Твоєї нескінченної любові.
Тобі, Ісусе, відблиску Отчої слави, — слава і честь на віки вічні.
Амінь.

Стояння VII
Ісус падає вдруге

Я — черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу (Пс 22,7).

Коли ми бачимо, як Ісус вже вдруге падає під хрестом — на пам’ять приходять ці слова з Псалму. Ось лежить у пороху земному Засуджений, придавлений тягарем свого хреста. Сили щораз більше Його полишають. Він з трудом підводиться, щоб іти далі. Що нам, грішним людям, каже це друге падіння? Ще більше, ніж перше, воно, здається, кличе вставати — заново вставати на нашій хресній дорозі.

Ципріан Каміль Норвід: «Не за собою — з хрестом Спасителя, а за Спасителем — зі своїм хрестом». Ця коротка фраза говорить багато. Вона пояснює, в якому значенні християнство є релігією хреста. Вказує, що саме тут кожна людина зустрічається з Христом, який несе хрест і під хрестом падає. На своєму Хресному шляху Христос зустрічає кожного з нас, і також через свої падіння піж хрестом не перестає проголошувати Добру Новину.

Дві тисячі років це Євангеліє хреста промовляє до людини. Двадцять століть Христос, який підводиться з падіння, зустрічається з людиною, що падає. Протягом двох тисячоліть так багато людей переконалися, що падіння ще не означає кінця дороги. В цій зустрічі зі Спасителем багато хто почув запевнення: «Досить тобі Моєї благодаті» (2 Кор 12,9). Вони підводилися зміцнені — і переказували світові слово надії, яка плине з хреста.

Сьогодні нам наново треба вдумуватися в сенс цього послання. Треба, щоб наше покоління принесло всім століттям Добру Новину про поставання у Христі.

Господи Ісусе Христе, який падаєш під тягарем хреста людини і підводишся, щоб узяти гріх на себе і його знищити, — дай нам, слабким людям, силу нести хрест щоденності. Дай, щоб ми, постаючи з наших падінь, несли Євангеліє про Твою спасительну міць поколінням, які прийдуть після нас.
Тобі, Ісусе, опоро нашої слабкості, честь і слава на віки вічні.
Амінь.

Стояння VIII
Ісус зустрічає єрусалимських жінок, що плачуть над Ним

Дочки єрусалимські, не плачте надо Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: впадьте на нас! — і горбам: покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде? (Лк 23, 28‑31).

Ось слова, які Ісус сказав до єрусалимських жінок, що плакали, виражаючи співчуття Засудженому: «не плачте надо Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми». Безсумнівно, тоді було складно зрозуміти, що означають ці слова. Вони містили пророцтво, яке вже незабаром мало здійснитися. Не так давно Ісус плакав над Єрусалимом, передбачаючи страшну долю, що мала його спіткати. Тепер Він, здається, знову посилається на це передбачення: «Плачте над вашими синами… Плачте, бо саме вони будуть свідками й учасниками руйнування Єрусалима — того Єрусалима, який не пізнав часу своїх відвідин» (див. Лк 19, 34).

Якщо сьогодні, коли ми йдемо за Христом цією Хресною Дорогою, в наших серцях пробуджується співчуття до Його страждань, — ми не можемо забувати про те нагадування: «Коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?» Ось для нашого покоління межі тисячоліть настала пора не так плакати над замученим Христом, як «розпізнати час своїх відвідин». Ось уже засяяла зоря воскресіння. Ось тепер — час сприятливий, ось тепер — день спасіння (2 Кор 6, 2).

До кожного з нас Христос скеровує слова Апокаліпсису: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним, і він зо Мною. Переможному дам сісти зо Мною при престолі Моїм, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його» (3,20‑21).

Христе, який прийшов у цей світ, щоб навідати всіх, хто очікує на спасіння, — вчини, щоб наше покоління пізнало час своїх відвідин і мало участь у плодах Твого відкуплення. Не дозволь, щоб над нами і над людьми нового століття розлігся плач, як над тими, хто відкинув руку милосердного Отця.
Тобі, Ісусе, народжений з Діви, Дочки Сіону, честь і слава на віки вічні.
Амінь.

Стояння ІХ
Ісус падає втретє

Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж — хресної (Флп 2, 6‑8).

Ось знову Христос лежить, прибитий до землі тягарем хреста. Натовп дивиться, йому цікаво, що Він іще спроможний встати з‑під цього тягаря. Це третє падіння під хрестом, здається, якраз виражає kenosis — спустошення Божого Сина. Приниження під хрестом. Він казав учням, що прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб послужити (див. Мт 20, 28). У Горниці, схиляючись до долівки та омиваючи їм ноги, прагнув їх привчити до свого приниження. Падаючи під хрестом утретє, Він знову виразно проголошує всім свою таємницю. Почуймо Його голос! Цей Засуджений, що лежить під тягарем хреста неподалік місця страти, промовляє до нас: «Я — путь, істина і життя!» (Йн 14,6). «Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йн 8,12).

Нехай нас не обманює вигляд безсилого Смертника, який лежить під хрестом. Цей зовнішній прояв поблизької смерті насправді приховує в собі світло життя.

Господи Ісусе Христе, який через своє приниження під хрестом об’явив світові істинну ціну відкуплення, дай людям третього тисячоліття світло віри, щоб вони, розпізнаючи в Тобі стражденного Слугу Бога і людини, мали відвагу прямувати тією самою дорогою, яка через хрест і падіння веде до життя вічного.
Тобі, Ісусе, опоро нашої слабкості, — честь і слава на віки вічні.
Амінь.

Стояння Х
З Ісуса здирають одяг

Покуштувавши, не хотів пити (Мт 27,34).

Він не хотів дурманних засобів, які б порушили Його свідому участь в агонії хреста. Хотів конати на хресті свідомо, виконуючи місію, отриману від Отця. Це суперечило методам, що їх використовували солдати, поставлені виконувати вирок. Маючи за завдання прибити засудженого до хреста, вони старалися понизити його чутливість до болю та приглушити свідомість. У випадку Христа так бути не могло. Ісус знає, що Його хресна смерть має бути спокутною жертвою. Тому Він прагне зберегти свідомість до кінця. Без неї Він не міг би у повній свободі прийняти повну міру страждання. Ось Він має зійти на хрест, щоби скласти жертву Нового Завіту. Священник. Своєю власною кров’ю має увійти до вічних наметів, здійснивши відкуплення світу (див. Євр 9, 12).

Свідомість і свобода. Нерозривні атрибути діяння уповні людського. Світ знає чимало способів ослабити волю та обмежити свідомість. Їх потрібно оберігати від усякої загрози! Навіть законні старання зменшити біль мусять завжди бути вжиті з пошаною до гідності людини.

Треба глибоко вникати в цю жертву Христа, треба з’єднатися з  нею, щоб не здатися, не дозволити, щоб життя і смерть втратили свою цінність.

Господи Ісусе, який із повною відданістю прийняв хресну смерть заради нашого спасіння, вчини нас і всіх людей на світі учасниками Твоєї хресної жертви, щоб наше існування й діяння мало форму вільної та свідомої співучасті у Твоєму ділі спасіння.
Тобі, Ісусе, Священнику і Жертво, — честь і слава на віки віків.
Амінь.

Стояння ХІ
Ісус прибитий до хреста

Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити (Пс 22, 17‑18).

Збуваються слова пророка. Розпочинається екзекуція. Удари катів прибивають до дерева хреста руки й ноги Засудженого. У зап’ястки вбивають чотиригранні цвяхи. На цих цвяхах висітиме Засуджений, у невимовних муках агонії. Невимовне страждання прошиває живе тіло і чутливу душу Христа. Разом із Ним прибивають до хрестів двох справжніх злочинців — праворуч і ліворуч. Сповнюється пророцтво «був зачислений до лиходіїв» (Іс 53,12).

Чим приваблює цей Засуджений, що конає на хресті? Безсумнівно, сам образ невимовного страждання може викликати співчуття. Однак самого співчуття ще замало, щоб пов’язати своє життя з Тим, Хто повис на хресті. А отже — чим пояснити, що цей жахний вид приваблює нові й нові покоління тих, хто зробив хрест знаком своєї віри, — чоловіків і жінок, які століттями під цим знаком жили та віддавали життя? Христос приваблює до хреста міццю любові — Божої Любові, яка не відступила перед відданням себе до останку; Любові нескінченної, яка на дереві хреста вознесла над землею тягар Христового тіла, щоби врівноважити тягар стародавньої провини; Любові неосяжної, яка доповнила всілякий брак любові людської та дозволила людині наново сховатися в долонях милосердного Отця.

Нехай вознесений на хресті Христос притягне і нас, людей межі тисячоліть! У тіні хреста ступаймо дорогою любові, бо і Христос полюбив нас і видав себе за нас, як принос та жертву приємного Богові запаху (Еф 5,2).

Христе вознесений, Любове розіп’ята,  наповни наші серця своєю любов’ю, щоб ми у Твоєму хресті розпізнали знак нашого відкуплення і, притягнуті до Твоїх ран, жили і вмирали з Тобою.
Котрий живеш і царюєш з Богом Отцем у єдності Святого Духа, в усі віки вічні.
Амінь.

Стояння ХІІ
Ісус вмирає на хресті

Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять (Лк 24,34).

В апогеї страждання Христос не забуває про людину, зокрема про ту, яка стала причиною Його страждань. Він знає, що найбільше людина потребує любові; найбільше людина потребує милосердя, яке в цю мить розливається над світом. Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зо Мною в раї (Лк 23,43). Так Ісус відповідає на слова злочинця, який висить праворуч Нього: Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство  (Лк 23,42). Обітниця нового життя. Це перший плід страждань і швидкої вже смерті Христа. Слово надії для людини.

А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, — а його ж любив Він, — мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе (Йн 19, 25-28). Заповіт для людей, найдорожчих серцю. Заповіт для Церкви. Помираючи, Христос прагне, щоб материнська любов Марії огорнула всіх, за кого Він віддавав життя, все  людство. Потім Ісус промовив: «Прагну» (Йн 19,28). Це слово виражало страшенну спрагу, що палила все Його тіло. Тільки одне це слово прямо говорить про Його фізичне страждання. А потім Він додав: «Боже мій, Боже мій, чому Мене покинув єси?» (Мт 27,46; Пс 22,2). Це слова Псалму, якими Він молиться. Фраза, яка, всупереч своєму звучанню, свідчить про найглибше єднання з Отцем! В останні хвилини свого земного життя Ісус звертається до Отця. Відтоді діалог уже триватиме тільки між Сином, який помирає, і Отцем, який приймає Його жертву любові. Як настала третя година, Ісус вимовив: «Звершилося!» (Йн 19,30). Ось сповнилося діло відкуплення. Виконано місію, для якої Він прийшов у світ. Решта належить Отцю: Отче, у твої руки віддаю духа Мого! (Лк 23,46). Промовивши це, Він сконав. І роздерлася завіса храму надвоє… (Мт 27,51). Святе святих, особливе місце в Єрусалимському храмі, відкривається в ту мить, коли в нього входить Священник Нового й Вічного Завіту.

Господи Ісусе Христу, який у мить конання не залишився байдужим до долі людини, і разом з останнім подихом ввірив із любов’ю Отцевому милосердю людей усіх часів, з їхніми слабкостями та гріхами; наповни нас і майбутні покоління Духом любові, щоб наша байдужість не знищила в нас плодів Твоєї смерті.
Тобі, Ісусе розіп’ятий, мудросте і сило Божа, честь і слава на віки вічні.
Амінь.

Стояння ХІІІ
Ісус знятий з хреста і ввірений Матері

O, quam tristis et afflicta. Fuit illa Benedicta Mater Unigeniti. (Строфа зі Stabat Mater: в українському перекладі — «О, яка сумна й стражденна/ Матір ця благословенна/ Сина, Бога нашого!»)

Віддали мертве тіло Сина у руки Матері. Євангеліє не розповідає про Її переживання в ту мить. Так, немовби Євангелісти прагнули мовчанням ушанувати Її біль, Її думки та спогади. А може, вони просто визнали, що неспроможні це виразити. Тільки багатовікова побожність зберегла образ П’єти, щоб навіки закарбувати невимовний зв’язок любові, яка зродилася в серці Матері у день Благовіщення та дозрівала в очікуванні на народження Божого Сина. Тієї любові, що об’явилась у віфлеємськоій стайні, була піддана випробуванню вже під час Жертвування в Храмі, поглиблювалася разом із подіями, які Марія зберігала в своєму серці (Лк 2,51). А тепер цей сердечний зв’язок любові має переродитися в таке єднання, яке перевищує межі життя і смерті.

І так протягом століть: люди затримуються біля скульптури «П’єта» Мікеланджело, схиляють коліна перед образом Сумної Благодійниці в храмі францисканців у Кракові, вшановують Матір Семи Скорбот — Покровительку Словаччини, споглядають Скорботну Матір у стількох санктуаріях світу. І вчаться цієї важкої любові, яка не втікає від страждань, але з довірою вручає себе любові Бога, для якого немає нічого неможливого (Лк 1,37).

Salve, Regina, Mater misericordiae;
vita, dulcedo et spes nostra, salve.
Ad Te clamamus…
illos tuos misericordes oculos ad nos converte.
Et Iesum, benedictum fructum ventris tui,
nobis post hoc exilium ostende.

Випроси для нас благодать віри, надії та любові, щоб ми, так як Ти, витримали під хрестом до кінця. Твоєму Синові, нашому Спасителю, в єдності з Отцем і Святим Духом — уся честь і слава, на віки вічні.
Амінь.

Стояння XIV
Ісус покладений до гробу

І страждав, і був похований…

Мертве тіло Христа поклали у гробі. Однак камінь над гробом не запечатав остаточно Його діло. Останнє слово належить не фальші, ненависті й насильству. Останнє слово промовить Любов, могутніша за смерть. Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе (Йн 12,24). Гріб — це останній етап «завмирання» Божого Сина під час Його земного життя; це знак Його найвищої жертви для нас і для нашого спасіння. Цей гріб уже незабаром стане першим знаком прославлення і возвеличення Сина Божого у славі Отця. Був розп’ятий, і помер і був похований. Третього дня воскрес із мертвих.

Складаючи мертве тіло Ісуса до гробу, біля підніжжя Голготи, Церква розпочинає чування Великої Суботи. Марія в глибині серця зберігає і обдумує Страсті свого Сина; жінки умовляються на недільний ранок, щоб в укритті Горниці перечекати день шабату. Це чування закінчиться зустріччю при гробі — при порожньому гробі Спасителя. Тоді гріб, німий свідок воскресіння, промовить. Відвалений камінь, порожнє нутро, складені полотна — саме це побачив Йоан, коли прибіг до гробу з Петром: побачив і увірував (Йн 20,8). А разом із ним увірувала й уся Церква, яка відтоді зі століття в століття не перестає переказувати світові цю найважливішу істину своєї віри: Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих (1 Кор 15,20).

Порожній гріб є знаком остаточної перемоги правди над брехнею, добра над злом, милосердя над гріхом, життя над смертю. Порожній гріб є знаком надії, яка не засоромить (Рим 5,5). Надія наша повна безсмертям (Мудр 3,4).

Господи Ісусе Христе, якого Бог Отець міццю Святого Духа вивів із темряви смерті до світла нового життя у славі, — вчини, щоби знак порожнього гробу промовляв до нас і майбутніх поколінь, і ставав джерелом живої віри, жертовної любові та непорушної надії.
Тобі, Ісусе, прихована і переможна присутносте в історії світу, честь і слава в усі віки віків.
Амінь.

Закінчення

Нехай Ісус наблизиться до кожного з нас; нехай стане також нашим товаришем у дорозі! Йдучи з нами, Він нам пояснюватиме, що то задля нас Він вийшов на Голготу, за нас зазнав смерті, виконуючи Писання. Болісна подія Його розп’яття, над якою ми щойно роздумували, стане для нас промовистим свідченням цього.

Сучасна людина дуже потребує зустрічі з Христом розіп’ятим і воскреслим.

Хто, як не цей Засуджений, може уповні зрозуміти страждання того, хто стикається з несправедливими обвинуваченнями?

Хто, якщо не Цар висміяний і принижений, може заспокоїти очікування стількох чоловіків та жінок, позбавлених надії та гідності?

Хто, якщо не розіп’ятий Божий Син, може зрозуміти біль і самотність стількох людей, чиє життя було зламане, хто був позбавлений перспектив на майбутнє?

Хресна Дорога Ювілейного Року 2000 в Колізеї під проводом Святішого Отця Йоана Павла ІІ

Stacja7

Фото: А. Буяк