Євхаристія — Таїнство любові…

Роздуми над Словом Божим на Великий Четвер

Йн 13, 1-15

Таїнство Любові, Пресвята Євхаристія є даром, у який Ісус Христос приніс самого себе, об’являючи нам нескінчену любов Бога до кожної людини. У цьому предивному Таїнстві об’являється найбільша любов, та, яка спонукає «своє життя віддати за своїх друзів» — Йн 15,13. (Бенедикт XVI, Апостольська адгортація, Sacramentum Caritatis, 1).

Євангеліє сьогоднішнього дня розпочинається словами, що Христос полюбив нас до кінця:

Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що надійшла Його година перейти з цього світу до Отця, полюбивши своїх, — тих, які у світі, — до кінця полюбив їх (Йн 13,1).

Вираз «до кінця» означає дослівно «до осягнення досконалості, до досягнення мети». Саме в такому значенні у більшості фрагментів Нового Завіту виступає слово телос — «кінець, завершення, мета».

Святий Августин каже: «До кінця їх полюбив», щоб і вони до Голови своєї через любов дійшли. Що це означає, аж до кінця, (до мети), якщо не до самого Христа? Бо мета закону — Христос, на оправдання кожного, хто вірує (Рим 10, 4)…

Далі Євангеліст описує дуже глибокі тайни: Христос знімає одяг, підперезується рушником і починає омивати ноги своїм учням. Жест дуже глибокий, інтимний, незрозумілий. Йоан наче коментує слова, сказані вище: Христос полюбив людину аж до кінця — від голови й до ніг: від того, що найвище і шляхетне, до того, що брудне і нечисте.

Слово «мити» ноги, нідзо, вживає Софокл у такому виразі: очистити дім від переступів, які заплямували його.

“ Коли впокорюєшся перед своїм ближнім, аби з любові Йому служити, — тоді насправді живеш Євхаристією, бо віддаєш самого себе

Цей жест Ісуса, який занепокоїв Петра, є не тільки прикладом смирення, що даний нам для наслідування, але насамперед — об’явленням радикалізму Божого приниження до нас. У Христі Бог «обнажив себе самого» і прийняв «постать слуги», аж до остаточного приниження на хресті (пор. Флп 2,7), щоб відчинити людству двері до глибин Божого життя: великі промови, час на які настає в Євангелії від Йоана після опису омивання ніг, є наче коментарем до цього жесту. (…) Невипадково вершиною цієї таємниці є архиєрейська молитва Ісуса, яка показує Його, з’єднаного з Отцем, готового повернутися до Нього через жертву самого себе; Ісуса, який прагне дати учням тільки участь у своїй єдності з Отцем: щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в Нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав  (блаж. Йоан Павло ІІ, Лист до священників з нагоди Великого Четверга 2000 року).

Таким жестом учень ушановував учителя, невільник — свого пана, а дружина — свого чоловіка, якого також називала паном. Здійснений Ісусом, цей жест викликав незвичайне здивування в очах Апостолів. Йоан цим текстом розпочинає опис Страстей Господніх.

Слово телос використовує Гомер, щоб описати одруження, укладення подружнього зв’язку!!!!

Аби краще зрозуміти цей жест, погляньмо ще на один текст, у якому про нього говориться:

От і прийшли слуги Давида до Авігайли в Кармель і сказали їй: «Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе собі за жінку». Встала вона, припала лицем до землі й сказала: «Ось твоя слугиня рабинею обмиватиме ноги слугам мого пана». Потім притьмом підвелася й, сівши на осла, разом із п’ятьма своїми дівчатами, що її супроводжували, пішла за Давидовими посланцями й стала йому за жінку (1Сам 25, 40-42).

Перш ніж стати дружиною Давида, Авігайла виразила готовність обмивати ноги слугам свого пана — тобто Давида. Так, наче ця постава служіння відчинила їй браму до особливих відносин із самим Давидом.

Про зв’язок цього жесту з весіллям можемо дізнатися теж із Йн 2 — з опису події весілля в Кані Галилейській. Там читаємо, що в домі були шість посудин, призначенні «для юдейських очищень». Гості, запрошені на весілля, обмивали ноги перш ніж увійти на бенкет.

Обмиваючи ноги своїм учням, Ісус вводить Церкву саме в такі відносини: відносини заручин.

Кілька інших описів саме у такому світлі показують Євхаристію. В Євангелії від Матея читаємо особливі слова, сказані Ісусом після того, як Він благословив чашу з вином:

Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це кров Моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця Мого (Мт 26, 26-29).”

Подібні слова під час обряду заручин промовляв наречений після того, як скуштував вина, торкаючись вустами чаші там, де пила наречена:

Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого…

Це була свого роду присяга нареченого на вірність, що наступного разу, коли він питиме цю чашу в такий спосіб, це вже буде момент весілля.

Споживаючи Євхаристію — Кров Ісуса, ми тим самим проголошуємо, що не хочемо мати ні з ким таких відносин, як із нашим Спасителем.

Іншим уривком, що відсилає нас до тайни вінчання, є Йн 14, 1-3:

Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у Мене. В домі Отця Мого багато жител. Коли б не так, то Я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де Я.

Заручившись із нареченою, молодий ішов у дім свого батька і готував помешкання для спільного життя, готував весільний покій. Потім Він повертався і забирав свою наречену до себе, й таким чином розпочиналося їхнє спільне життя. Саме так Ісус сприймає Церкву: як свою Наречену, яку хоче забрати туди, де Він сам перебуває, щоб вона брала участь у радості вічного весільного бенкету.

У Євхаристії найдосконалішим чином об’являється тайна Церкви. В Євхаристії Ісус з’єднується з Церквою так міцно, що стає з нею одним тілом, як Обручник зі своєю Обручницею (Анрі де Любак). Тому не можна відділяти Христа від Церкви, а Церкви від Христа. Те, що Бог з’єднав, людина хай не розлучає, «хай не відділяє Церкви від Христа» (Ориген).

Повернімося до обмивання ніг.

Сирійський поет ІV-V ст. Кирилонас коментує цей уривок так: Господь з охочим серцем обмивав учням ноги і з радісним обличчям служив їм. Узяв їхні стопи, і вони не згоріли, обмивав їх, а вони не зайнялися полум’ям, очистив їх від наслідків зусиль та від утоми, зміцнив на подальшу дорогу. Господь приступив до Симона, а той, занепокоєний, встав і почав благати: Ангели в небі затуляють свої ноги з остраху, щоб не згоріти, а Ти, Господи, прийшов, щоб обійняти ноги Симона і служити Йому — Ти, Господи, прагнеш мені обмити ноги? Хто може спокійно це слухати! Ти, Господи, прагнеш мені обмити ноги: як це земля сприйме? Звістка про Твій учинок сповнює захопленням і здивуванням усіх. Ця звістка з землі наситить навіть духів небесних.

Кирилонас посилається у цьому коментарі до відомого опису з Книги пророка Ісаї (Іс 6), де пророк бачить Славу Божу і боїться власної нечистоти:

Того року, коли помер цар Уззія, бачив я Господа на високім і піднесенім престолі; поли його риз наповнювали храм. Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома — літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!» Підвалини порогу хитались від того гомону, а дім став повен диму. І я сказав: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил.» І підлетів до мене один із серафимів з жаріючим вуглем у руці, що взяв його кліщами з жертовника. Він приторкнувся ним до моїх уст і мовив: «Приторкнулось оце до твоїх уст і взято від тебе твою беззаконність, і зник гріх твій.» Тоді почув я голос Господній, що говорив: «Кого б Мені послати? Хто нам піде?» І сказав я: «Ось я, пошли мене!»

Серафими, ім’я яких перекладається «палаючі», — це ті, які постійно палають славою Бога, затуляють обличчя й ноги, перебуваючи перед Божим лицем. Ісая не міг знести такого видовища небесного через нечистоту своїх уст. До якої ж любові Бог зійшов в Ісусі, що Апостоли не мусили закривати своїх ніг, найбруднішої частини свого тіла, і сам Богочоловік зміг їх обмити!

У Євангелії від Йоана немає слів консекрації. Їх замінює цей жест Ісуса — обмивання ніг. Те, що у Матея, Марка і Луки звучить як: беріть і їжте, це є Тіло Моє; беріть і пийте, це є Кров Моя, — у Йоана замінено на обмивання ніг.

Споживаючи Тіло Христа, Церква дедалі більше стає Його Тілом. Належно приймаючи Тіло Господа, ми з більшою любов’ю ставимося до Його Містичного Тіла, до брата, сестри, які живуть поруч.

У перших монастичних спільнотах цей жест звершував голова спільноти щодо братів. Практика обмивання ніг існувала і в чоловічих монастирях, і в жіночих.

Коли впокорюєшся перед своїм ближнім, аби з любові Йому служити, — тоді насправді живеш Євхаристією, бо віддаєш самого себе! Тоді ти насправді береш участь у священстві Ісуса, бо віддаєш себе в дар.