Голова Конференції єпископату Польщі архієпископ Станіслав Гондецький говорив про значення Конституції 3 травня, беатифікацію родини Ульмів та про прощення і польсько-українське примирення.
Ієрарх виголосив проповідь на Святій Месі, яку очолив на Ясній Горі у свято Пресвятої Діви Марії, Цариці Польщі.
Стосовно Конституції 3 травня голова єпископату підкреслив: завдяки її ухваленню поляки повернули собі самоповагу та повагу до своєї політичної спадщини. «У час неволі вона мала велике значення для наступних, бо протягом довгих років поневолення зберігала надію на свободу Батьківщини», — сказав він.
Згадуючи беатифікацію родини Ульмів, що відбудеться 10 вересня цього року в селі Маркова, голова єпископату Польщі зазначив: це перший випадок, коли Церква беатифікує не лише подружжя, а й їхніх дітей, також і ненароджену дитину. «Хоча сьома дитина ще не народилася й не була охрещена, — за вченням Церкви, вона прийняла хрещення кров’ю», — зазначив архієпископ Гондецький.
«Для сучасних сімей родина Ульмів може бути прикладом вірності Богові та захисту нужденних. У годину випробувань вони витримали труднощі надзвичайно героїчно. Їхні життя і смерть є для нас підтвердженням того, що життя варто будувати на найміцнішому фундаменті, яким є Бог», — наголосив голова єпископату.
Останньою темою проповіді було питання польсько-українського прощення та примирення у зв’язку з 80‑ю річницею Волинської трагедії.
Прощення і примирення — різні, хоч і взаємопов’язані досвіди
«Жертвами злочинів та етнічних чисток стали десятки тисяч невинних людей, серед яких жінки, діти й люди похилого віку — переважно поляки, але також українці й ті, хто рятував сусідів і родичів у небезпеці. Жертва їхнього життя спонукає нас до глибоких роздумів, до щирої молитви про прощення, вибачення та примирення», — сказав архієпископ. Він прокоментував учення Господа Христа про прощення та конкретні приклади у Євангелії, і уточнив, що «часто люди, які прагнуть подолати почуття несправедливості, плутають прощення з примиренням. Але це два різні, хоча й тісно пов’язані досвіди».
«Прощення передує примиренню, становлячи необхідну умову справжньої єдності та злагоди між людьми», — зазначив голова польського єпископату. А прощення — це внутрішній досвід.
«Це особисте рішення пробачити ‘винуватцям нашим’ усі їхні провини та гріхи, скоєні проти нас. Воно відбувається в глибині серця і не залежить від ближнього. Особисте прощення ‘свого винуватця’ можливе і тоді, коли з різних причин іще не можна з ним повністю примиритися. Можна обдарувати прощенням ‘винуватця нашого’ й тоді, коли він ще не відчуває відповідальності за скоєне зло і продовжує залишатися в недоброму, образливому чи ворожому ставленні до нас. Прощення завжди можливе, тому що воно залежить виключно від рішення нашого серця.
Але до примирення необхідно залучати всі сторони конфлікту. Його можна побудувати лише на взаємному обміні прощенням. Примирення, як і саме прощення, є процесом. Часто це займає багато часу, тому потрібна терпеливість з обох сторін. Примирення не слід проводити надто поспішно та силою, коли між сторонами є сильний взаємний опір і небажання. Прощення і пов’язане з ним милосердя виражається також у терпеливості перед лицем неможливості ‘наших винуватців’ примиритися з нами».
Правда і справедливість
«Щоби примирення було реальним, сторони конфлікту повинні спочатку визнати свою відповідальність. Примирення може бути побудоване лише на правді та справедливості. Щире визнання відповідальності кожної сторони — або, принаймні, бажання її шукати — є важливим для справжнього примирення. У примиренні не можна приховувати взаємні кривди. Добре також, коли є взаємна можливість сказати їх один одному. Примирення має поєднуватися з готовністю по змозі виправити заподіяну шкоду. Найчастіше необхідним є компроміс з обох сторін у поєднанні з налаштованістю на порозуміння та зустріч один з одним.
Не може бути й мови про тривале примирення, коли одна сторона конфлікту несправедливо перекладає весь тягар відповідальності на іншу сторону. Не може бути плідним й ефективним і таке примирення, в якому одна зі сторін, ‘для душевного спокою’, бере всю провину виключно на себе — через хворобливе почуття провини чи неправильно сприйняту відповідальність. Справжнє і тривале примирення також неможливе, коли одна сторона ‘ставить себе під удар’ іншої. Хоча в такій ситуації ззовні відносини можуть виглядати налагодженими — в серцях зазвичай відчувається жаль і несправедливість. Кожна сторона має брати участь у примиренні відповідно до власної відповідальності та можливостей. Якби ми почали шлях примирення з суперечок і докорів один одному щодо кількості провин, то досягти примирення було б не тільки дуже важко, але навіть неможливо. Прощення і примирення вимагають великодушності з обох сторін.
Для примирення необхідно залучати всі сторони конфлікту. Воно може бути побудоване лише на взаємному обміні прощенням», — наголосив архієпископ Гондецький.
«В руки Марії, Цариці Польщі, віддаємо долю польсько-українського прощення і примирення. Маріє, Мати прощення і примирення! Пригорни до свого серця всіх своїх дітей, щоб Твоя любов стала бальзамом для їхніх зранених сердець», — завершив проповідь голова Конференції єпископату Польщі.
Пресслужба Конференції єпископату Польщі
фінансово.
Щиро дякуємо!
