Роздуми над Словом Божим на понеділок ХVI звичайного тижня, рік І
Всі біблійні історії — це історія наших батьків у вірі, яку ми маємо прийняти як свій спадок, пережити її як нашу власну історію; пережити по-новому — повніше й досконаліше. Сам Господь Ісус так зробив. Він навчає у Євангелії, що сам пережив історію пророка Йони, коли після смерті на хресті три дні й три ночі перебував у глибинах землі, як Йона у нутрі великої риби. Схоже, Ісус переживав також історію пророчого проповідування Йони мешканцям Ніневії. Коли промовляв Йона, навернулися найбільші грішники Ніневії, а коли проповідував Ісус — наверталися митарі та блудниці.
Христос Господь у такий спосіб виконав Закон і Пророків, виповнюючи у своєму житті всі історії всіх людей і поколінь синів Авраама, описані у Біблії. Ми маємо вчинити подібно, здійснюючи у своєму житті життя самого Ісуса, а через Нього — також і історію Ізрáїля. Посеред іншого, ми повинні разом з Ізрáїлем вийти з єгипетської неволі — вже не під керівництвом Мойсея, а самого Ісуса. Маємо проходити темними долинами нашого краю, уповаючи, що Господь боротиметься за своїх вибраних.
Однак, ми зазнаємо тих самих спокус, що їх пережив пророк Йона, який спершу хотів утекти від місії проповідування слова Божого. Він злякався могутності Бога, який посилав його змінити життя мешканців Ніневії — тогочасної імперії зла. Так само й ми зазнаємо спокус, яких зазнавали юдеї в пустелі. Вони хотіли назад у Єгипет: до тієї неволі, де вони мали своє забезпечення, працю та їжу. Вони мали все, крім свободи.
Єгипет завжди нас спокушатиме. Він спокушає тим, що не вимагає. Єгипетська неволя зовсім не мусить бути драматичною. В Єгипті найкраще жилося пасивним, які нічого не знали, турбувалися тільки про себе. Як у приказці: «моя хата скраю, я нічого не знаю». Нічого не знаю, нічого не скажу і нічого не роблю. Можу ще тільки нарікати на тих, хто «у верхах», оскільки вони далеко і не почують.
Мандрівка пустелею, до свободи, теж кличе людину до себе. Але це покликання інакше: вийти в пустелю, аби пройти її силою надії. Хто не має надії — не матиме також і сил. У пустелі треба постійно робити одне й те саме: ставити крок по кроку. Йти крок за кроком, а довкола нічого не змінюється… не видно, щоб мета мандрівки наближалася. Треба в це вірити, треба мати надію.
Єгипет спокушає і пустеля закликає. Що для мене є таким Єгиптом, а що пустелею? Чи я вже знаю це, і чи піду сьогодні у правильному напрямку?