Якби захотіти найкоротше характеризувати Адвент, то можна просто послатися на притчу про мудрих і нерозумних дів.
Про що, власне кажучи, говорить притча з 25 розділу Євангелія від св. Матея? Царство небесне буде подібне до десяти дів, які взяли свої світильники і вийшли зустрічати нареченого. Світло — це те, що дозволяє пересуватися вночі, освітлюючи дорогу перед собою. Подібно з мудрістю: завдяки ній ми можемо рухатися вперед серед життєвої темряви, розпізнаючи правильний шлях. Ми — люди, звичні до того, що довкола горять ліхтарі, сяють реклами і взагалі ніч переважно перестала бути проблемою. Однак вистачило енергетичної кризи, щоб виявилося, якою великою цінністю є світло і як сильно ми його потребуємо. Воно не з’являється саме собою — про нього треба подбати. Подібно і з мудрістю — вона не приходить сама собою. Перед лицем різних життєвих випробувань одні набувають мудрості, вчаться робити мудрі рішення, натомість другі… дошуковуються провини в перших, виправдовують свої помилки, і в них не видно жодного поступу.
Раніше чи пізніше в житті кожного з нас з’явиться виклик, проблема чи турбота, які верифікують те, хто ми такі насправді і як зуміємо собі порадити. Це може бути хвороба, втрата праці, розрив цінних для нас стосунків, ДТП, смерть близької людини. Бувають також менші, щоденні виклики, які нас «перевіряють» — і, як (на жаль) виявляється, ми часто завалюємо цей іспит. Можна бездумно глипати в екран телевізора/комп’ютера/смартфона; однак можна в цей самий час порозмовляти з близькою людиною, допомогти комусь, хто сам не дає ради, взяти до рук цінну книжку або хоч кілька(надцять) хвилин замислитися над своїм життям. Чи спроможні ми свідомо вибирати те, як використовуємо даний нам час, відкидаючи те, що легке і не вимагає зусиль? Чи ми радше плинемо за течією, сонно втрачаючи час свого життя і не помічаючи, як минають безцінні хвилини?
Настає мить випробування. Діви мудрі — тобто ті, хто навчився активно кермувати своїм життям, набув життєву мудрість і практичні вміння, — «поправляють свої світильники». У складній ситуації вони виявляються готовими та вміють прийняти виклик. Тим часом діви нерозумні роблять те, що завжди звикли робити пасивні нероби: виходять із претензіями: «Дайте нам своєї оливи, бо наші лампи гаснуть». Як часто ми б хотіли, щоб інші розв’язували наші проблеми! Однак це не є доброю стратегією. Щоб допомога ззовні могла принести тривалий ефект, ми самі теж повинні щось зробити. Йдучи до лікаря, ми хочемо, щоб він виписав нам таблетку, яка вирішить наші проблеми зі здоров’ям. Але ми не бажаємо слухати того, що він каже: мусите змінити свій стиль життя, перестаньте їсти сміттєву їжу, почніть активно рухатися і загалом дбати про своє здоров’я. Нам видається, ніби вистачить таблетки, і наші проблеми зникнуть. Однак це неправда. Подібно є і в інших сферах життя: виплата за безробіттям не розв’язує проблеми безробіття; заглушування екзистенційної пустки гучною музикою та переглядом ще одного фільму не надає життю сенсу, і так далі.
Адвент — це час очікування, але це точно не час пасивності! Зовсім навпаки: очікування означає нашу постійну готовність. Коли я чекаю на зиму — купую вугілля або інше паливо. Коли я чекаю на дощ, то вдягаюся в плащ і беру парасольку. Коли я вибираюся в гори — надягаю відповідне взуття і одяг, а до наплічника вкладаю провіант, запасну куртку, павербанк та інше необхідне туристичне спорядження. Брак такої готовності означатиме проблеми.
Чим є «адвентове» активне чування — нам також нагадує притча з Євангелія від Луки, 12: «Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими!» Повернення пана з весільної учти — це щось стовідсотково певне, навіть якщо хвилина цього повернення нам не відома. Подібно і в нашому житті. Те, що ми зустрінемо Христа, який повернеться у світ, — точно. Це станеться або в момент нашої смерті, або коли Христос прийде вдруге на землю, щоб судити народи. Ми не знаємо, коли це настане, але можемо чай час пришвидшити, пише св. Петро у своєму Посланні: «очікуючи і прискорюючи день Божого приходу, коли небо, палаюче, розтане і первні, розпалені, розтопляться» (2 Пт 3, 12),
Можливо, комусь концепція «прискорення» приходу Господа видається дивною або й невідповідною. Однак це важливий елемент адвентового очікування. Чи, маючи у перспективі зустріч із близькою нам людиною, ми б не хотіли цю мить пришвидшити? Те, що ми можемо це зробити, коли йдеться про зустріч із Христом, показує, що по відношенню до Бога ми не тільки одержувачі, якісь пасивні пішаки у Божих планах, а якраз навпаки: що багато залежить від нас. Як пише св. Павло в Посланні до римлян, «створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рим 8,19). Хто такі ці «сини Божі»? (І дочки.) То не якісь таємничі істоти з неба, то ми самі! Світ чекає, щоб ми запалювали Боже світло довкола себе щоб ми не ховали його під накриття. Ми маємо бути активними, не чекаючи, поки стане краще, але приймаючи мудрі рішення, які насамперед змінять наше власне життя, а потім, у логічній послідовності, також і наше середовище.
Вже Адвент. Не будь пасивний. Візьмися за своє життя! На що ти ще чекаєш?
Переклад CREDO за: Мацєй Гурніцкі, Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
