«Тату, а чому в них такі сумні обличчя?» — якогось дня запитав мій 5‑річний син, показуючи пальцем на скульптури святих. Ну і як тут бути радісним проповідником Христа, якщо навіть ті, хто перебуває з Ним у раю, вражають дитину сумом?
В інтернеті я натрапив на сатиричну картинку. Під обличчям Христа, який сміється, вміщено напис: «Християнство — це, мабуть, найрадісніша релігія з найсумнішими послідовниками».
Радуйся!
Під час Благовіщення архангел Гавриїл звернувся до Марії словом «chaire» — «радуйся». Від цього привітання, як написав Бенедикт XVI у книжці «Ісус із Назарета», власне кажучи, і починається Новий Завіт, у його правильному розумінні, починається новий етап в історії людства.
Через дев’ять місяців інший ангел гукне до пастухів неподалік Вифлеєма: «Звіщаю вам радість велику». А Ісус слова про радість скаже перед своїми Страстями (так, саме в такий момент!): «Зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йн 16,22).
З Ісусом настає новий час — час спасіння для людини, яка загубилася. Бог входить у наше життя, стає одним із нас, щоб і ми стали такими, як Він. Отці Церкви, святі мудреці перших століть християнства говорили про народження Ісуса:
«Бог став людиною, щоб людина стала богом».
Це дуже сильні слова, але саме це проповідує Церква. Нема релігії, в якій Бог зійшов би так низько, щоби піднести людину так високо. І в цьому — наша радість.
Будь готовим до несподіванок
Щоб добре прожити цю правду, щоби в неї вникнути, нам потрібно затриматися, замислитися. Саме для цього нам потрібен Адвент (з латини adventus — прибуття, прихід). Під час його тривання ми, з одного боку, згадуємо перше пришестя Христа — Його народження у стайні, а з другого боку, готуємося до Його повторного приходу у кінці часів, після чого, як каже Біблія, Бог буде всім в усіх і кожна сльоза буде втерта.
Церква каже, що Адвент це час радісного очікування на прихід Христа, а водночас заохочує до зречень і навіть покути. Як це узгодити?
У Євангелії на початок Адвенту читаємо: «Глядіть же, пильнуйте, бо не знаєте, коли той час настане (…) щоб, коли прийде, не застав вас сплячими». Щоб наше пильнування було дієвим, чувати має не тільки душа, але й тіло. Звідси — заохочення до посту: не обов’язково від їжі, більше від того, що нас поневолює, робить нас обважнілими, непідйомними — фізично, розумово і духовно.
Чування і молитва — це втихомирення і загострення чуттів, це вслуховування в себе, в іншу людину, в Бога. Це також готовість до несподіванок, здивувань, до того, що має прийти.
Кожна учта краще смакує і кожне свято святкується радісніше, коли вони довгождані, коли до них готуються, коли ми в чомусь собі відмовляємо. Тому гарно постуймо, чуваймо і потім як слід святкуймо — інакше все зіллється в сумну абиякість.
Переклад CREDO за: Славомир Русин, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
