Господи, чи у Тебе все добре?

Роздуми над Божим Словом на суботу ІІ звичайного тижня

Коли Його рідні почули, то вийшли, щоби затримати Його, бо говорилося, що Він не в собі. 

Ми вже звикли до того, що в епоху месенджерів і соціальних мереж можна за декілька секунд дізнатися, як справи у рідної людини. Зрозуміло, що в часи Ісуса Христа таких можливостей довідатись про те, як ідеться комусь близькому, не було. Тому часто доводилося покладатись на те, що люди переказують і розповідають про те, що чули чи бачили. І поки інформація дійде до зацікавленої особи, виникає проблема «несправного телефону»: новина обростає домислами та звичайними ненавмисними помилками типу «не розчув» або «не зрозумів як слід»… Так траплялося тоді — і так трапляється зараз, коли інформація про особу чи подію, яка нас цікавить, приходить не з перших рук. 

На жаль, ми часто віримо тому, що одна людина переказала іншій, потім інший, потім ще іншій; і поки новина доходить до нас — вона вже так сильно відрізняється від істини, аж стає радше казкою чи байкою, над якою потрудилось декілька «казкарів». 

Що ж нам зробити, щоб не помилитися?

Якщо йдеться про людину, про яку ми хвилюємося: треба постаратися самому зустрітися і порозмовляти з нею. Часом це навіть нагода зробити вчинок милосердя. Під час таких зустрічей зміцнюється наша дружба. Реальне спілкування важко замінити переказами чужих людей або обміном повідомленнями в месенджері. А щодо наших думок про Бога — то теж варто поспілкуватися з Ним особисто. Звісно, ми потребуємо проповіді, катехизи, мудрих книжок теологів або просто життєписів святих; але без живого спілкування це все буде суха інформація. 

Як при спілкуванні через месенджер ми не побачимо легкого хвилювання дорогої нам людини й не зможемо взяти її за руку, так і якщо не поговоримо з Богом — наше, так би мовити «занепокоєння» щодо Нього не зникне. Все ж таки серце людини потребує реальної зустрічі, а не віртуальної. Адже сучасні люди, намагаючись бути прогресивними, переказують одне одному нісенітниці про існування чи неіснування Бога, про необхідність ходити до церкви або ні. Говорять, що віруючі — це люди, які «не в собі». Отож поки сам не зайдеш до церкви, не станеш навколішки, не скажеш слово, звернене до Господа в молитві, не зануришся у тишу молитви, — то не зрозумієш, Ким є Бог і чи все у Нього добре…