Уроки виховання від Святої Родини

Роздуми над Словом Божим на спомин Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії

А Його мати зберігала всі ті слова у своєму серці (Лк 2, 51).

Євангеліє не описує переживань Йосифа і Марії за дванадцятирічного Ісуса, якого вони шукають три дні. Але неважко домислитись, що думки до серця Йосифа і Марії приходили різні, а турбуватися було про Кого. Проте перше, що вони чинять — роблять те, що і повинні робити: не впадаючи в паніку повертаються до Єрусалиму, де шукають дванадцятирічного Ісуса. Це перше повчання, яке нам дає Свята Родина: у будь-якій ситуації намагайся зберегти спокій і виконувати те, що зобов’язаний виконувати.

Друге повчання святої Родини: нікого не звинувачуй. Ні Пресвята Діва Марія, ні праведний Йосиф не вимовили й слова звинувачення на адресу свого Сина, попри те, що історія з триденним пошуком дитини справді драматична. Цей уривок зрозуміло показує, що жодна життєва ситуація, жодна сімейна проблема не виправдовує наш гнів, нашу нетерпеливість, особливо коли йдеться про ставлення батьків до своїх малих дітей. Коли ми кричимо на дітей, ми передаємо їм невербальний сигнал, що ми слабкі, що ми не маємо змоги впоратися з цією проблемою, бо крик є також і виразом паніки, істерії, втрати контролю над ситуацією. Звинувачення не приведуть ні до чого позитивного — навпаки, звинувачуючи інших, я хочу стати вище коштом приниження іншої сторони.

Пресвята Богородиця питає Свого Сина: «Дитино, чому Ти нам таке вчинив? Ось Твій батько і я, страждаючи, шукали Тебе» (Лк 2, 48). У цьому питанні, у звернення «Дитино» ми чуємо вираз любові Матері до своєї дитини: Марія запрошує Свого Сина зі зрозумінням подивитися на Її з Праведним Йосифом ситуацію («Ось Твій батько і я, страждаючи, шукали Тебе»), а також просить Його пояснити свої дії («Чому Ти нам таке вчинив»). Марія хоче слухати свою дитину. Чи всі батьки бажають чути своїх дітей? Чи беруть участь в їхньому житті? Чи мають також пошану до своїх дітей? Марія ж нас вчить саме пошани до дитини. І це ще одне повчання Святої Родини: хотіти почути іншу людину.

Пояснення Ісуса Христа було приголомшливим: «Чому ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця?» (Лк 2, 49). Вперше за дванадцять років мовчання Ісус Христос, який зовнішньо ніяк не проявляв свого Божества, говорить своїй Матері, що Він знає, ким Він є і хто Його справжній Отець… Проте. незважаючи на цей епізод, Ісус повернувся в Назарет з батьками «і слухався їх» (Лк 2, 51). Ось і четверте повчання Святої Родини: послух.

Фрагмент сьогоднішнього Євангелія від св. Лука завершується ледь помітною фразою: «А Його мати зберігала всі ті слова у своєму серці» (Лк 2, 51). У цьому розділі ця фраза вживається євангелістом вже вдруге (перший раз Лк 2, 19). У літературі реприза, тобто повтор, служить для виділення цієї думки поміж інших, наголошення на цій думці. Відтак євангелістові було важливо, щоб ми звернули увагу на те, що Марія зберігала у своєму Серці все те, що стосувалось Богоявлення Сина Божого (див. Лк 2, 17-19). Коли дівчина і хлопець кохають одне одного, то можна сказати, що вони носять одне одного у своєму серці. Закоханий або закохана не може не думати про особу, яку покохав або покохала. Протягом дня посеред різних справ і у різних ситуаціях думка сама летить до коханої особи. А отже Марія наповнила своє серце Богом і Його справами. Щоб Вона не робила, де б вона не була, Її серце тягнулось лише до Бога і Його Слова.