Римо-катол.: 16 липня (урочистість)
Хоча про походження чудодійного образу Бердичівської Божої Матері — головної покровительки України й покровительки Полісся — нічого не відомо, як не відомо й те, де, коли й ким він був створений, та можна з усією впевненістю стверджувати, що він має давню історію.
Оскільки ікона, написана в стилі «Одигітрія» («Та, що вказує шлях»), є копією головного богородичного образу Рима — ікони Salus Populi Romani, написаної у VI ст., — в деяких джерелах можна зустріти припущення, що початок її історії сягає тих часів. Більш вірогідним, однак, видається те, що образ, якому судилось стати нашою національною святинею, є однією з копій ікони «Спасіння римського люду», написаних єзуїтами у 1556 році з благословення Пія V. Декілька з цих копій потрапили до Речі Посполитої, відтак — в Україну. Одна з копій стала сімейною святинею графського роду Тишкевичів — одного з найвпливовіших у той час русько-литовських аристократичних родів, яким належав Бердичів.
Ікона була написана олійними фарбами на полотні, закріпленому на кипарисовій дошці розміром 120х75 сантиметрів. І вже тоді, коли образ зберігався в домашній каплиці Тишкевичів, він уславився благодатями. Не буде помилкою припустити, що, потрапивши 1627 року в татарський полон, у своїх молитвах про скоріше звільнення київський воєвода просив Богородицю про заступництво. Його молитви були вислухані: легенда розповідає, що одного разу Тишкевич побачив уві сні монахів, які молились про його визволення. А повернувшись із неволі, київський воєвода зустрів у Любліні тих, чиє вбрання нагадувало монахів, які йому наснилися. Це були босі кармеліти. На знак подяки Небесному Отцеві та Пресвятій Матері за звільнення з полону, Януш Тишкевич подарував цьому ордену свій бердичівський замок, де 1634 року постав кармелітський монастир.
Цього ж року почалося будівництво храму: 2 березня єпископ Київський Андрій Щолдський освятив його наріжний камінь. А через вісім років, 22 липня 1642‑го, новозбудований храм освятили в ім’я Непорочного Зачаття Пресвятої Марії Діви, святого Йоана Хрестителя, Архістратига Михаїла і святого Йоана Євангеліста.
Цей день став початком нового етапу історії образу Бердичівської Богородиці. Під час урочистостей освячення храму воєвода Тишкевич подарував сімейну реліквію отцям-кармелітам. Незабаром після розміщення у кармелітському храмі образ набув слави чудотворного. У спеціальній книзі «Liber de exordio istius conventus, progressu et fundatione, inscriptionibus aliquibus et de miraculis ad imaginem bmw berdiczoviensem spectantes» упродовж 1643-1648 років було зафіксовано 77 подій, що сталися за заступництвом бердичівської Богородиці і які можна назвати чудесними. Найвідоміше з цих чудес — зцілення київського єпископа Станіслава Заремби, якого вважали невиліковно хворим. Саме він 23 травня 1647 року надав іконі статус чудотворної.
Образ Бердичівської Богоматері став свідком буремних подій, яких не бракувало в історії краю як у ХVІІ-ХVІІІ століттях, так і у ХХ‑му. 18 липня 1648 року бердичівську фортецю взяли штурмом повстанські загони Максима Кривоноса. Кармеліти покмнули місто, забравши з собою чудотворну ікону: до 1721 року образ перебував у монастирі кармеліток у Львові. Залишив Бердичів і сам засновник кармелітського монастиря, воєвода Януш Тишкевич. Наступного року він помер у Любліні.
1717 року кармеліти повернулись до Бердичева і почали відбудовувати обитель. А через чотири роки повернувся також образ Божої Матері. Слава про отримані за Її заступництвом благодаті розійшлась далеко за межі Бердичева і Полісся. Помолитись перед чудодійною іконою приходили люди з різних міст і сіл, і католики, і православні. Щоби ствердити істинність отриманих за заступництвом Бердичівської Богородиці благодатей, на прохання єпископа Київського і Чернігівського Самуїла Ожги Апостольська Столиця доручила створити спеціальну теологічну комісію. Комісія працювала чотири роки, застосовуючи відомі на той час наукові методи. Правдивими було визнано 263 благодаті, зокрема 10 зцілень із різноманітних каліцтв, 19 випадків повернення зору, 14 оздоровлень помираючих, 112 несподіваних одужань від важких хвороб, випадки порятунку від різних небезпек (підступів диявола, злостивих сектантських впливів, пожеж, повеней, заразних хвороб тощо), повернення викраденого або загубленого майна, і … 14 випадків воскресіння мертвих.
Отже, ікону Бердичівської Божої Матері знову визнали чудотворною, і 1752 року єпископ Каетан Солтик від імені босих кармелітів попросив про коронування образу папськими коронами. Це прохання Його Преосвященство висловив на засідання Сенату в Гродно. Коли Сенат погодився, король Август ІІІ та Примас Польщі Адам Коморовський передали прохання папі Бенедикту XIV. У відповідь СвятішийОтець переслав до Бердичева особисто ним освячені золоті корони, оздоблені дорогоцінним камінням, та офіційний декрет, датований 28 січня 1753 року.
Церемонія коронації, що відбулася 16 липня 1756 року, стала одним із найбільших, а скоріш за все — таки наймасовішим урочистим заходом за всю історію Бердичева. Для участі в ньому прибули представники найбільших магнатських родин, сотні воєвод, старост і дрібних шляхтичів, десятки тисяч простолюду різних станів. Звісно, таку кількість паломників ні монастир, ні його подвір’я, ні жодна міська площа вмістити не могли. Акт коронації провели за межами міста, для чого збудували тимчасову дерев’яну каплицю з 11‑ма вівтарями, яка могла вмістити до 20 тисяч людей. Вранці о 9:00 зачитали папський декрет, і під звуки музики єпископ Каетан Солтик наклав корони на голови Дитятка Ісуса й Діви Марії. Потім образ внесли до храму і встановили на головному вівтарі. Алею, якою від тимчасової каплиці до монастиря йшла процесія з іконою, прикрасили вісьмома тріумфальними арками у стилі бароко. Вони були оздоблені різьбою по дереву, картинами, зображеннями релігійних символів. Свято, що охопило весь Бердичів, не припинялось і вночі: місто освітлювали тисячі смолоскипів та ліхтарів. Учасниками події стали понад 50 тисяч вірян.
Через 12 років бердичівський монастир-фортеця знову пережив облогу: в ньому від військ російської імперії оборонялись 700 бійців Барської конфедерації під проводом Казимира Пуласького.
У ХІХ столітті доля чудотворного образу складалась не вельми вдало. 1820 року золоті папські корони були викрадені. Тим, хто розслідував злочин, вдалось буквально «по гарячих слідах» знайти викрадача і повернути корони разом з іншими вкраденими коштовностями. Через 11 років ситуація повторилась, і цього разу викрадене знайти не вдалося. Суддя Липовецького повіту Йосип Здяховський виготовив нові; їх у 1844 році освятив і наклав єпископ Михайло Півніцький. На жаль, злодії вкрали і їх. Ці події не залишились поза увагою Святого Престолу: папа Пій ІХ надіслав нові корони з пропозицією повторної коронації. Тож 6 червня 1854 року, майже через століття після першої коронації, другу звершив єпископ Каспар Боровський. Ці корони разом із дорогоцінними окладами прикрашали образ, аж доки до влади не прийшли більшовики.
Але Католицька Церква на теренах російської імперії терпіла утиски ще задовго до більшовиків. 1866 року розпорядженням київського генерал-губернатора ліквідували кармелітський монастир у Бердичеві. Формальним приводом стало вбивство настоятеля, але насправді це було обумовлено політикою російської влади. Після придушення національно-визвольного повстання 1831 року імперія послідовно ліквідувала на своїх теренах католицькі чернечі ордени. Тому небезпідставним є припущення, що вбивство настоятеля бердичівського монастиря було провокацією з боку влади, яку не задовольняла міцна позиція Католицької Церкви у місті й регіоні.
Після закриття монастиря на його території облаштували поліційне управління, а попід монастирськими стінами — ринок. 1904 року святиню повернули католицькій громаді, але тепер вона вже не належала кармелітам, а стала просто парафіяльним храмом. Це, однак, не применшило пошани, якою люди, і не тільки католики, оточували образ Божої Матері, що залишався в його стінах. 9 січня 1913 року папа Пій X на прохання тодішнього настоятеля о. Антонія Грушчинського, відроджуючи традиції монастиря босих кармелітів, затвердив повний відпуст для прочан, які відвідували ікону Божої Матері в Бердичеві.
1928 року храм закрили більшовики; його будівля та прихрамова територія стали «державним історико-культурним заповідником», підпорядкованим Народному комісаріату освіти УРСР. Ікона Бердичівської Божої Матері знайшла своє місце серед експонатів музею «старого монастиря та католицизму», що був влаштований у колишніх монастирських приміщеннях. Щоправда — без золотих корон і окладу, «конфіскованих» безбожною владою кількома роками раніше.
Перед виставленням образу в музеї о. Броніслав Яросинський випросив дозволу заопікуватись ним. Священник по‑своєму реставрував ікону, закріпивши шматочки фарби та ґрунтовки в тих місцях, було зірвано корони. І треба віддати належне музейним працівникам: вони зробили все, що від них залежало, щоби зберегти чудотворний образ. Але ненадовго. На початку липня 1941 року, незадовго до того, як у місто увійшли гітлерівські окупанти, в будівлях колишнього храмово-монастирського комплексу спалахнула пожежа (за іншою інформацією — зокрема, за спогадами працівника заповідника, художника Степана Дмитровича Славова, — пожежа виникла на третій день німецької окупації, 10 липня). Причини пожежі не з’ясовані донині, та й навряд чи коли будуть з’ясовані. Але, провівши аналогію з пожежами, що в перші дні нацистської окупації спалахнули в Києві, з підривом Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври та спробою підриву Софійського собору, можна зробити деякі припущення. В тих умовах, серед хаосу і безпорадності, гасити пожежу не було кому. Вогонь знищив цінні експонати музею, і скоріше за все — найцінніше, що в ньому зберігалось: ікону Бердичівської Божої Матері.
Є версія, що ікона збереглась і знаходиться у чийсь приватній колекції. Адже є свідчення (невідомо, наскільки правдиві), що за кілька днів до пожежі енкаведисти вивезли образ із музею. Однак це більше схоже на бажання людей, щоб ікона врятувалася.
Наступний етап історій Бердичівської святині розпочався 1990 року, коли кармеліти повернулись до Бердичева. У неділю 22 липня, вперше по багатьох роках, відбулося святкування дня Бердичівської Божої Матері. В урочистому заході на площі перед храмом взяли участь близько 6000 осіб. Серед них були паломники, що прийшли до Бердичева з Житомира, Полонного, Гвоздави та інших міст, гості з Польщі, Литви, Білорусі. Серед священників, які відправляли урочисту Месу, був Генеральний настоятель Ордену Босих Кармелітів о. Філіп Саіндз де Баранда. Того ж року кармеліти стали відроджувати традицію щорічних паломництв до Бердичева.
Оскільки пошуки оригіналу чудодійного образу не принесли результатів, було вирішено створити його копію. Це доручення взяла на себе краківська художниця і реставраторка Божена Муха-Совінська. Написану нею ікону 9 червня 1997 року освятив особисто Папа св. Йоан Павло ІІ у храмі св. Ядвіги в Кракові. На цій події були присутні митрополит Львівський, архієпископ Мар’ян Яворський та делегація бердичівських парафіян: о. Ян Дудек ОСD, директор медучилища п. Євген Юрковський, парафіянки п. Євгенія Дмитрієва та п. Олена Мельник. Як згадують очевидці, коли ікону принесли до Святішого Отця і сказали, що це з Бердичева, він промовив: «Багатостраждальна земля і Матір».
16 липня 1997 року новий образ побачили бердичівські віряни та численні паломники, що прибули на святкування відпустової урочистості. А 19 липня наступного року ординарій Житомирської дієцезії єпископ Ян Пурвінський звершив (уже вчетверте!) акт коронації чудодійної ікони.
Образ Бердичівської Богородиці прикрасив вівтар під час урочистої Святої Меси на київському летовищі «Чайка», що її очолював Святіший Отець Йоан Павло ІІ під час свого Апостольського візиту в Україну в червні 2001 року.
27 жовтня 2011 року, під час засідання ХХХVІІІ Конференції римо-католицьких єпископів України, бердичівський храм Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, в якому знаходиться чудодійна ікона і який досі мав статус дієцезіального санктуарію, проголошено Національним санктуарієм. Також, за поданням єпископів РКЦ в Україні, спомин (у Києво-Житомирській дієцезії — свято) Пресвятої Діви з гори Кармель — Бердичівської Божої Матері Апостольський Престол затвердив як урочистість для всієї Церкви в Україні.