Починаючи від 1997 року, 2 лютого — у свято Стрітення Господнього — Католицька Церква відзначає Всесвітній день богопосвяченого життя.
Його встановив св.Йоан Павло ІІ, щоби підкреслити не лише роль і значення такої форми служіння, але й нагадати самим богопосвяченим цінність в глибину їхнього покликання. Відтоді вже стало традицією проводити в цю дату дієцезіяльні дні зосередження та зустрічі представників чоловічих і жіночих орденів і згромаджень. Сестри і брати разом моляться, слухають духовні науки, спілкуються та діляться досвідом служіння.
У Львівській архідієцезії, з огляду на її розміри, вже вкотре відбулося дві зустрічі. Богопосвячені, які служать у парафіях Чернівецького, Чортківського, Івано-Франківського, Тернопільського й Галицького деканатів, зустрілися 1 лютого 2026 року в монастирі Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, що в Язловці. А богопосвячені, які служать у парафіях Городоцького, Львівського, Мостиського, Стрийського, Самбірського, Золочівського та Жовківського деканатів, традиційно мали зустріч у монастирі сестер-бенедиктинок, що в Солонці неподалік Львова.
Обидві зустрічі очолював єпископ-помічник Львівської архідієцезії Леон Малий, а конференцію виголошував о.Віктор Ковальський, віцедиректор Відділу загального душпастирства та координатор Року Пресвятого Серця Ісуса у Львівській архідієцезії.
У духовній науці, скерованій до богопосвячених братів і сестер, о.Віктор звернувся до св.Августина та його роздумів над тим, чи Бог потребує нашої жертви:
— Святий Августин починає свої роздуми з тези, що Бог узагалі не потребує жертвоприношень — ані матеріальних предметів, ані моральних досконалостей, таких як праведність. Чому так стверджує єпископ Гіппони? Тому що «весь належний культ приносить користь людині, а не Богу». Це ілюструють два порівняння: Бог як джерело і як світло. Важко уявити, щоби джерело потребувало того, хто з нього п’є, а світло — того, хто бачить… Тоді навіщо жертви? (…) За словами св.Августина, «справжньою жертвою є кожна справа, яка сприяє об’єднанню нас у святу спільноту з Богом». Однак одразу ж слідує важливе доповнення: ця справа стосується «найвищого блага, завдяки якому ми можемо стати по‑справжньому щасливими». Отже, жертва має на меті об’єднати нас або наших ближніх із Богом, завдяки чому ми стаємо щасливими.(…)
Кожен і кожна з вас приносить у жертву все своє життя. Керуючись любов’ю Христа-Нареченого, ви віддали Йому своє життя в жертву через обітниці вбогості, чистоти і послуху. Ваше життя є, можна сказати, відшкодуванням Богові за великий безлад, який панує в серці людини; за невміння користуватися Божими добрими дарами. Коли сьогодні добрий дар сексуальності так часто використовується неправильно, коли він так різноманітно, все більш і більш збочено забруднюється, — ви, богопосвячені, кажете: чистота і вірність. Коли сьогодні матеріальні речі часто сприймаються як щось основне в житті, коли дедалі більше поширюється культ ідола грошей, який говорить: що більше ти володієш, то більшого ти вартий, — ви кажете: вбогість і спільні блага. Коли сьогодні так багато хочуть керувати, а майже ніхто не хоче служити, коли сьогодні майже кожен хоче говорити, а майже ніхто не хоче слухати, — ви кажете: послух і дух служіння. Так ви як богопосвячені особи хочете вибачитися перед Богом за шкоду, яку людина завдає Його дарам. І, можливо, в очах цього світу ви програли життя, — але в очах Бога ви дуже цінні.
А єпископ Леон у своїй проповіді зосередився на посланні, яке несе світові «Дідахе» — ранньохристиянський твір, що містить науку Дванадцяти апостолів, за твердженням традиції:
— «Пильнуйте у своєму житті. Будьте чуйними. Нехай світильники ваші не гаснуть, а стегна ваші будуть завжди підперезані. Будьте напоготові, бо не знаєте години, коли прийде Господь». Цей текст і сьогодні не втратив своєї сили. Читаємо далі: «Часто збирайтеся, щоб заспокоїти потреби душ ваших. Адже, як сказано, вся ваша віра не матиме значення, якщо в час остаточний ви не будете досконалими». Ці слова були написані дві тисячі років тому. І сьогодні вони все одно актуальні, хоча складні й вимогливі. Тож чуваймо і молімося, щоб ми були готові до щастя.
Після Літургії Слова згромаджені визнали свою віру та поновили чернечі обіти, ще раз підтвердивши свою відданість Богові та послух Його волі.
На завершення спільної молитви єпископ Леон подякував братам і сестрам за їхнє служіння, за ревну молитву, завдяки якій діється так багато добра і на яку Бог відповідає чудами, підтверджуючи свою любов та присутність. На обох зустрічах панував дух молитви й радості, приязного спілкування та вдячності Богові за всі благодаті, якими обдаровує покликаних до служіння Церкві.
фінансово.
Щиро дякуємо!
