Цей молебень був звершений 27 березня 2026 року в Кам’янці-Подільському як Екуменічна Хресна Дорога за Україну, під проводом єпископа Леона Дубравського і за участі священнослужителів інших Церков і конфесій міста, членів Духовної ради Кам’янця-Подільського.
Стояння І. Господь Ісус засуджений на смерть
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Найвищий Суддя стоїть перед людським судом. Понтій Пилат видав Ісуса на бичування. Його прив’язали до стовпа і вояки шмагали Найсвятіше Тіло. Господа проймав біль страшних тортур.
«Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст» (Іс 53,7).
Сьогодні весь український народ приймає свою нелегку й гірку долю, простує своєю Хресною Дорогою, приймаючи важкий хрест війни. Самотність тих, хто втратив близьких людей, стає невимовним болем осиротілих сердець. Нам важко, ми зі страхом дивимось у майбутнє; ми пригнічені.
Господи! Ти приймаєш нелюдські страждання задля нас. За мій гріх Ти береш на рамена важкий хрест. Ти прагнеш, щоб ми дивилися не в майбутнє, а в Твої очі, повні любові. Той, який оправдував і рятував, — самотній перед обвинувачами. Як же легко зло наповнює людське серце! !Той серед вас, хто без гріха, нехай перший кине камінь». Господь спонукає нас поглянути на своє серце, перш ніж вказувати на «скалки в очах» ближніх.
Слухай! Бог промовляє до тебе мовчазною поставою Обвинуваченого. Чи хочеш бути Його вірним другом? Сьогодні Він віддає себе в Євхаристії — і знову люди поводяться з Ним, як хочуть. Він робить це з любові аж до кінця — до кінця часів. Маємо вільний вибір: прийняти Його або ні. Він стоїть і чекає на наше рішення. Часом люди навіть не хочуть, щоб Господь чекав. Засуджують Його на смерть.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння ІІ. Ісус бере хрест на свої рамена
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Після оголошення вироку з Ісуса зжерли червоний плащ, у який Його зодягнули на посміховисько натовпу. Терновий вінець знову і знову роздирав Його рани, кров залила обличчя Господа. Коли Ісуса вивели на подвір’я — раби принесли хрест і кинули Його під ноги.
Господи! Ти взяв на свої рамена важкий хрест: не нарікав, не осуджував, а прийняв іх покорою цю чашу, повну страждань. Хрест — це гріхи цілого людства. Хто не полюбить хрест, не може стати Твоїм приятелем, тому що дорога до Неба — дорога хресна. Я так часто нарікаю на мої щоденні хрести, якісь страждання, хвороби, слабкість, — забуваючи про братів і сестер, які залишилися без засобів для життя, про юних хлопців, які померли чи стали каліками на полі бою. Ці великі страждання схожі з тим тягарем, який Ти, Господи, зносив. Та маємо віру: там, де є страждання, — там є і воскресіння. Ти промовляєш до нас розп’яттям у церкві: «Прийдіть до Мене всі, втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас!»
Ісус бере на себе твої гріхи. Помічай Христа в ближніх. «Народ, який сидів у темноті, побачив світло велике; тим, що сиділи в країні тіні смертної, — світло засяяло» (Мт 4,16; Іс 9,1). Чи є Ісус Провідним Світлом на твоїй дорозі? Так багато людей докладають усі свої зусилля, щоби звільнитися від Бога, довести Його відсутність у нашій реальній щоденності!
Ісусе! Допоможи нам полюбити страждання, подай нам благодать, щоб усі хрести, які нас обтяжують, ми радо приймали і терпеливо зносили.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння ІІІ. Ісус уперше падає під хрестом
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Ісус був виснажений втратою крові й голодом — адже Він нічого не споживав після Останньої Вечері. Навколо було чути лише прокляття, та Ісус молився, і Його погляд пробачав їм. Деякі мешканці Єрусалима кидали в Нього каміння. Знесилений Ісус упав на каміння, а хрест зсунувся на землю. Постало замішання. Римські солдати почали бити Ісуса, щоби змусити Його встати. А фарисеї кричали, щоб Його підводили, інакше Він умре в їхніх руках.
Ісусе! Ти, скривавлений і безсилий, падаєш під тягарем хреста. Ти мільярди людей піднімаєш — а нині сам падаєш. Але віднаходиш у собі сили підвестися і прямувати вперед. Кожний з нас падає під тягарем своїх гріхів: неприязні до ближнього, гордості, заздрості, злості, пияцтва, осуду і ще багатьох інших гріхів, які кидають нас додолу. Прислухайся до мудрості Господньої: «Досить для тебе милості Моєї, бо сила Моя повністю здійснюється у твоїй слабкості». Є численні можливості поступу, навіть через падіння. Взивай до Бога, коли впадеш. Приходь до Ісуса з простотою і сердечністю. «Єрусалиме, Єрусалиме… Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, — але ви не бажали!» (Мт 23,37). Господь прагне зібрати усі душі, які є на землі. Йому потрібне твоє серце, яке любить.
Просвіти нас, Господи, приведи нас до частої Святої Сповіді, щоб ми каялися і, зміцнені Святим Причастям, прагнули навернення. Наповни нас своєю любов’ю, бо справжня любов — це жити не для себе, а для іншого. Це виконувати Божу волю, а не свою.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння IV. Ісус зустрічає свою Матір
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Мати Божа, почувши вирок смерті, виданий на Її Сина, вийшла на вулицю, якою мали вести засуджених, і чекала. Смертельно бліда, з очима, червоними від сліз, Марія прислухалася до гомону, що наближався, бачила людей, які несли знаряддя тортур, і солдатів, які сипали прокляттями. Ісус глянув на матір поглядом, повним співчуття, а спіткнувшись, упав на коліна і руки. Мати бачила тільки Ісуса, так зневаженого і скатованого; підбігла, впала навколішки.
На дорозі страждань Ти, Господи, зустрів свою Матір і знайшов у Неї співчуття і розуміння. Твоя Мати, співчуваючи Тобі, глибоко страждала.
Не одна матір, як і Ти, Маріє, плаче над своїм сином, покликаним на війну, пораненим або мертвим. «Жінко, ось син твій. А тоді й до учня мовить: ось матір твоя». Не одне материнське серце переповнене жахливим болем. Мабуть, як ніколи раніше, ми відчуваємо біль Твого непорочного материнського Серця.
Маріє! Всюди, де Ти була, залишила промовистий слід святості. Любов не допускає розлуки. Господь шукає жертви, яка би хотіла долучитися до Його Жертви. У словах Євангелія ми чуємо заклик Бога: «Людино, чи ти Мене любиш? ЧИ любиш Мене більше, ніж всі інші?»
Наберімось відваги до страждань. Божа любов до нас незмірна, але з якою ж особливою любов’ю Ісус живиться на тих, хто страждає! Його погляд іще турботливіший, ніж погляд матері. Чи ж не Він створив материнське серце?
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння V. Симон із Киринеї допомагає Ісусові нести хрест
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Фарисеї боялися, щоб Ісус не вмер іще до дорозі, й наказали знайти когось, щоб допоміг Йому нести хрест. Поблизу йшов Симон зі своїми дітьми, і ненароком потрапив у натовп, із якого не міг вибратися. Солдати примусили його, щоб допоміг Ісусу нести хрест. Киринеянин був сильним чоловіком, крокував поруч з Ісусом — завдяки чому тягар хреста став легшим.
Ісусе! Тебе жорстоко катують. Твій хрест такий важкий, що немає більше сил іти далі. Симон допомагає Тобі. Так само й ми повинні підставляти своє плече і допомагати іншим.
Часто я не помічаю, що сьогодні так багато людей потребують моєї допомоги: бідні, знедолені, скривджені, немічні, голодні, позбавлені прихистку, рідного дому, ті, кого я зустрічаю щодня. Але чи беру я приклад із Симона, чи погоджуюся нести немочі інших, чи допомагаю тим, хто потребує допомоги та підтримки?
«Один самарянин, що був у дорозі, зненацька найшов на нього і, побачивши його, змилосердився» (див. Лк 10, 25-37). Господь шукає нашої прихильності, вираженої в учинках. Подумай про це, щоб дійти до прийняття упокорень. Поєднуй свої вчинки зі вчинками Ісуса. Коли будемо в єдності з Богом — наша сила буде надлюдською. Саме через нас Бог прагне звертатися до душ, щоб їх укріпити і заохотити наблизитися до Нього. Душі запалюються одна від одної, як свічка від свічки. «Я з вами по всі дні аж до кінця віку!» (Мт 28,20).
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння VI. Вероніка витирає обличчя Ісуса
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
На одній вулиці стояв дім. Із нього вибігла жінка, яку звали Веронікою. Вона протиснулася крізь натовп і припала до ніг Христа, подавши Йому хустку. Він витер хусткою своє обличчя й зі вдячністю віддав її Вероніці. Солдати відштовхнули її й повели процесію далі. Коли Вероніка вдома розгорнула хустку — побачила на ній відбиток обличчя Христа, залишений у надзвичайний спосіб.
О велика любов і мужність! Вероніка не побоялась катів та їхніх ударів. Вона наражає себе на загрозу і підходить до Христа, щоб витерти Його закривавлене обличчя. За добре милосердне діло залишився на хустині Вероніки відбиток Найсвятішого Обличчя. Запитай себе, чи береш образ Христа у своє життя, чи не соромишся визнати Ісуса в колі своїх друзів або зробити знак Святого Хреста при людях? Чи часто буваєш у храмі Божому? Чи долучився до волонтерів — через матеріальну, моральну або духовну підтримку потребуючих?
«Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з братів Моїх найменших, — ви Мені зробили» (Мт 25,40). Господь благає наблизитись до Нього. Дбай про своє очищення в Таїнстві Покаяння. Усім, що Господь вкладає у твої руки, обдаровуй інших.
Даруй нам, Господи, щоби кожен з нас став Веронікою, яка втирає піт із Твого лиця та з обличчя кожного, хто зранений війною; щоби Твій образ на наших іконах був дверима у вічність, адже кожна людина — це Твій образ.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння VII. Ісус падає вдруге
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
«Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми зцілені» (Іс 53,5). Придавлений тягарем хреста, Ісус знову падає на землю. Падає, але — хоч і знесилений до краю — одразу встає, показуючи, що ми не в змозі йти так, щоб ніколи не спотикнутися і не впасти. Тим нас навчає, що й ми після падіння завжди повинні підводитися.
Господи! Ти вже вдруге падаєш під хрестом. Ця ситуація засвідчує нам, що, стараючись провадити добре життя, не уникнемо утисків у світі, в якому так багато зла. Цим Ти вчиш нас, що й ми відчуватимемо тягар самотності, смутку, знеохоти, спокус. Однак Ти також показуєш, що, попри такі перешкоди, ми зможемо прямувати вперед — до добра.
«Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам, багато хто намагатиметься ввійти, та не зможе!» (Лк 13,24). Мусимо знести всі страждання, щоб побачити воскресіння Христове, воскресіння нашого народу і торжество правди.
Будьмо суворі до себе і лагідні до інших. Бажаймо служити. Пригадаймо: Ісус умивав людям ноги, приносив полегшення, оздоровлював. Якщо кожен прагнутиме святості — зміниться обличчя землі. Вистачило би з десяток людей, щоб урятувати Содом і Гоморру. Незважаючи на біль наших сердець і на рани наших тіл, ми повинні наслідувати Спасителя і крокувати дорогою правди, суспільної справедливості й чесності.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння VIII. Ісус зустрічає жінок-плакальниць
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
При дорозі, що веде на Голготу, зібрався гурт жінок, які плакали і голосили, споглядаючи Його страждання. Христос, звертаючись до них, сказав: «Дочки єрусалимські, не плачте наді Мною, а плачте над собою і наш вашими дітьми! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що ж тоді з сухим буде?» (Лк 23,28).
Цими словами, Господи, навчаєш мене здатності плакати над своїми гріхами, яких я так часто допускаюся; маю задуматися над собою. Зауважмо — ще так багато всього, над чим мусимо працювати…
Той, хто зцілював хворих, прокажених, воскрешав померлих, — сьогодні йде на Голготу. Скільки добра зробив Ти для мене, Господи! Скільки благословень Ти послав нашому народу! Але сьогодні є ті, що проклинають Тебе. Яким був Ти, так і ми повинні чинити. Живу вже не я, а Господь у мені.
«Митник же здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди і казав: Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк 18,13). Підійдімо до Ісуса. Даймо Господу відповідь, чому такі несміливі? Через свої гріхи, що постійно повторюються? Станьмо в покорі перед своїми провинами. Це вони роблять нас нещасливими. Визнаваймо свої гріхи. Просімо Святого Духа, щоб керував нашим духом. Небагато тих, котрі приходять до Ісуса як до Друга. Бог хоче не страху, а довірливих стосунків. Очікує звернення серцем до серця. Чекає…
А ти принаймні дай відповідь.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння ІХ. Ісус падає втретє
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Ісус, згинаючись під тягарем хреста і ударами римських солдатів, ішов стежкою вгору. Дійшовши до Голгофської скелі, впав востаннє. Уже відігнали Симона та інших спостерігачів.
Твоє третє падіння під хрестом показує мені, як Ти рішуче йшов до своєї болісної мети. При кінці тієї дороги Ти бачив смерть — але також і вічне життя. Знав, що на Тебе чекає відчай, але одночасно і велика надія. Ти знав, що на Тебе чекає ненависть, — але Твоя любов усе це перемогла.
«Оце все дам Тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся» (Мт 4,9). Сатана викрадає так багато душ. Хто допоможе їх захистити, якщо не ми? Як Господь може діяти, якщо ми замикаємо перед Ним двері? Як же рідко скеровуємо свій погляд у майбуття вічності, до нашого завтрашнього помешкання!
«Він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його, за чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу» (Йн 10, 4‑5). Кличмо до Ісуса! Бог добре знає наш голос. Допоможімо рятувати грішників. Приводьмо людей до Господа, нехай і вони пізнають радість, якої ще не знали, бо лише Бог дає її правдиву.
Визнаючи Тебе, у цьому світі маємо мету — вічне життя. Тільки прощаючи ворогам, попри весь біль у серці, можемо встати і йти далі. У цьому Ти дав нам приклад, Господи. Ти — наше життя, наша надія і наша любов. Рішуче йдімо Його слідами, йдімо до Нього. Будьмо святими, як і Отець наш небесний!
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння Х. З Ісуса здерто одяг
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Кати здерли з Ісуса одяг. А Він стояв, увесь тремтячи, вкритий ранами, бо Його тіло було розшарпане аж до кісток. Не тільки вбивають, а ще й хочуть принизити! Про кого говорив пророк? «Ганьба зламала моє серце і забракло мені сил. Я чекав на співчуття, але ніхто не з’явився, щоб мене потішити, я не знайшов їх. Домішали отрути, коли я мав спрагу…» Ісусе, Твоя одежа прилипла до ран, а її безжально віддирають від тіла. Ти цей біль переніс за гріхи нашої нечистоти і безсоромності, які ми скоюємо. «Зневажений, останній між людьми, чоловік болів… Він був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші» (Іс 53, 3.5). Ідучи Хресною Дорогою, попри стільки труднощів, Ісус дійшов до кінця. Чи розуміємо ми, що значить бути самотнім, покинутим? Чи наше серце може закритися від вигляду відкритих ран Христа? Чи віримо, що щось відбувається на небі і на землі, коли Ісусову муку жертвуємо Небесному Отцю разом зі своєю? Як же Господь хоче проявів нашої любові! Кожна молитва має свій відгук, якого не чуємо. Проси… проси… В кодну хвилину можемо спасати душі.
«Провини до мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною. Тобі, тобі єдиному згрішив я, і зло на очах твоїх учинив я» (Пс 51, 5‑6). Господи! Допоможи нам уникати нагод до нечистоти, не витрачати свою силу на марні та небезпечні спокуси. Дай нам сили завжди йти поруч із Тобою та в усьому Тобі довіряти. Щоб ми з любові до Тебе не знеохочувалися, а завжди пам’ятали: страждаючи з Тобою — разом з Тобою воскреснемо і прославимося. Будь милостивий, Боже, до нас, грішних.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння ХІ. Господь Ісус прибитий до хреста
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Ісуса поклали на хрест. Він покірно простягає руки і ноги. Ісус жертвує себе за спасіння світу. Грубі й жорстокі цвяхи пронизують пресвяті руки й ноги Спасителя. Потім хрест піднесли і з усім його тягарем спустили в отвір у скелі. Тіло Господа шарпнулося, і з ран струмками потекла Кров.
«Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси — ми бачили його, — ні вигляду принадного не було в ньому» (Іс 53,2).
Учителю! Бачимо, як цвяхами прибивають Тебе до хресного дерева. У своєму житті ми не раз надмірно прив’язуємося до різних принад, часом хороших, але як часто — поганих… Ці схильності прив’язують нас до дерева самолюбства. Маємо часто роздумувати над Твоєю Хресною Дорогою і йти за Тобою до кінця. Завдяки Твоїм благодатям дійдемо до святості.
Ісусе! Бачимо, як інші розпинають нас Ми часто нарікаємо і зневірюємося, але також і не каємося, як другий розбійник: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє». Згадай про нашу стражденну Батьківщину, споглянь на нелюдські жахіття війни, зглянься над плачем сиріт.
«Елі, Елі, лема савахтані» — тобто: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» У житті кожної людини настає такий момент, який вимагає від неї найбільшої мужності. Стопи Христа прибиті, вже не крокують у пошуку грішників. Він не може покласти руки на недужих, бо Його руки прибиті до хреста. Але Серце Ісуса — відкрите! Це шлях до спасіння. Христос — Жертва за гріхи, лиш покладімо їх на вівтар і визнаймо Отцю свій жаль.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння ХІІ. Ісус помирає на хресті
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Після того, як відійшли солдати, біля Ісусового хреста пройшли фарисеї, кинувши іронічні слова: «А тепер зруйнуй Святиню і відбудуй її за три дні! Якщо Ти — Син Божий, зійди з хреста!»
Христос, піднісши голову, сказав: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Тремтячі вуста шепочуть останнє «Звершилося». Твій прощальний погляд сповнений любові й милосердя.
Земля затряслася і темрява настала по всьому світу, бо Син Божий довершив відкуплення світу. Близько третьої години пополудні Ісус, глянувши в небо, скрикнув сильним голосом: «Отче, в руки Твої віддаю духа Мого!» — і віддав духа (Мк 15, 29.34.37).
Страждальна українська земля приймає у своє лоно померлих в ім’я правди, справедливості й любові до ближніх. Здається, що вся природа поринає у жалобу людської скорботи. «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя віддає» (Йн 15,14). Жертва, яку складають в ім’я любові до інших, є також хресною жертвою. Тому Небеса відкриті і на всіх нас дивляться повні любові, співчуття і милосердя очі Отця: дивляться на землю України, просочену кров’ю.
«Чувайте і моліться, щоб не впасти у спокусу» (Мк 14,38). Але наша немічна душа знемагає. Господь скоро повернеться; та чи ми, спавши, помітимо Його? «Не знаєте ні дня, ні години». Багатьох смерть застане серед глибокого сну. Де і як ми прокинемось?
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння ХІІІ. Господь Ісус з хреста знятий
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Коли Христос зробив свій останній подих — затряслася земля. Сотник, дивлячись на це, сказав: «Він і справді був Син Божий». Муки на хресті могли бути тривалими, але римські солдати перебили обом розбійникам гомілки, щоби пришвидшити їхню смерть, бо наближалась субота. Ісусові ж кісток не ламали. Один солдат пробив Його бік списом, так що вістря прошило серце. З рани витекли кров і вода. Никодим і Йосип з Ариматеї зняли тіло Ісуса з хреста і поклали його в обійми Його Матері.
«Я — хліб живий, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Коли хто цей хліб їстиме — житиме повіки» (Йн 6,51). Твоє тіло, Господи, зняли з хреста. Воно так скатоване, що вже не має людського вигляду. Чимало тих, хто очікував чуда, розійшлися по своїх домівках розчарованими, бо мало було таких, що увірували. Здається, що й наше життя стає безнадійним. Ми опускаємо руки, втрачаємо останні проблиски радості, губимо мир і розчаровано простуємо життям.
Ти став людиною і прийняв смерть. Ти цілковито віддав себе нам. Твоє святе тіло спочило на руках Пресвятої Богородиці. Сьогодні ми, за Твоїм прикладом, віддаємо наші стражденні тіла і зболені душі в руки Пресвятої Матері В Її обіймах знаходимо останню розраду, а в Її сльозах відчуваємо підтримку.
Пам’ятаймо: кожен день на землі приходить до останнього страждання. Ісус віддав усе. Нагадуймо собі, що розп’яття має бути перед воскресінням. На хресті Господ відкрив для всіх Небо. Думаймо паро вічність частіше. Ісус чекає! Твоє місце готове. Бог дуже дорого заплатив за твоє щастя.
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
Стояння XIV. Господь Ісус до гробу покладений
– Поклоняємось Тобі, Христе, і величаємо Тебе,
– Бо Ти через хрест свій відкупив світ.
Тіло обклали пахощами, загорнули в біле покривало і поклали до печери, висіченої у скелі. Юдеї запечатали гріб, присунули камінь і поставили сторожу.
Ісусе! Твоє тіло серед нічної тиші несуть у Гетсиманський сад, щоби там поховати у гробі. Твоя смерть для мене надзвичайно дорога. Бо через неї та погребіння прийшло воскресіння. Мої очі переповнені гарячими слізьми жалю і любові, бо Твоє воскресіння принесло мені радість і надію на майбутнє життя.
Як дорого Господь заплатив за Хліб для своїх дітей! І з якою любов’ю Він його уділяє… «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спадало, те приготував Бог тим, що його люблять» (1Кор 2,9). Чи ми часом не живемо так, якби мали назавжди залишитися на землі? Нехай не буде у нас іншої волі, як тільки воля нашого Отця. Бог так бажав нашої радості, що зійшов на землю, щоби прийняти страждання.
Твоє воскресіння, Господи, — це радість, надія, мир, світло і перемога добра над злом. Швидше чи пізніше, але вони настануть у цьому житті. Рано чи пізно все закінчиться, бо будь-яке зло має межу. А в майбутті Ти чекаєш на мене, щоб обійняти у вічній єдності з Тобою.
Дякую за Твою смерть на хресті, якою Ти відкупив увесь людський рід. Дякую Тобі, Господи, що Ти дав мені вічне життя. Усе промине в цьому житті, але Ти — той самий учора, сьогодні й навіки!
– За нас Ти страждав, за нас був розп’ятий;
– Ісусе, наш Спасе, помилуй нас.
фінансово.
Щиро дякуємо!
